Як пишавсь, мов генерал!
Я звір тихий і рахманний,
Все дарую, бійку, рани,-
Та до смерті мщу скандал».
Отакеє розповівши,
Враз з Бабаєм півня з'ївши
І спочивши під містким,
Наші любі подорожні,
Мов святії та побожні,
Далі тюпали пішком.
«Кажеш, стрику: Півень - сила,
Мав протекцію в Бурмила
І в цариці в ласку вліз?
То-то й є наш лад, нівроку:
Без протекції ні кроку!
Щоб вас божий грім розтріс!
Чи ти вчитель, чи фаховець,
Чи урядник, промисловець,
Чи поет, чи ремісник,
Будь ти здібний, пильний дуже,-
Без протекції, мій друже,
За весь труд свій маєш шпик.
Ласка панська, вплив жіноцтва
Вищі понад всі свідоцтва;
Шепне слово пан барон,
Чи прийде білет княгині,-
Весь твій труд в одній хвилині
В пил розсиплеться, мов сон.
Так-то, любий мій Бабаю!
Силу ту я добре знаю,
А як знаю - не боюсь.
Адже ж я не в тім'я битий
І для себе вмів зробити
Там протекційку якусь.
При дворі коло цариці
Є на місці фельдшериці
Малпа Фрузя, удова:
Ніби лікарка потрошка,
Ніби знахарка, ворожка,
А вродлива, як сова.
Хоч давно вже не панянка
І страшна емансипантка,
Всіх ненавидить мужчин,
А до мене потихенько,
Чує щось її серденько,-
Звісно, що не без причин.
Правду рікши, у цариці
Я їй місце фельдшериці
Виєднав - і дуже рад;
А тепер вона, небоже,
Все в дворі зробити може,
Всіх на свій звертає лад.
Та хоч би мене й не знала,
То за мною би обстала,
Бо не любить Вовка - страх.
Чом не любить - се я знаю
І скажу тобі, Бабаю,-
Швидше нам минеться шлях.
Ще як з Вовком мандрував я,
Раз в чужину заблукав я
Аж над море, в Малпин край.
Змучені оба, голодні,
Нічого зловить не годні,
Хоч лягай та умирай.
Глянь - між скалами криївка,
Малпи Фрузі се домівка,
От Неситий повіда:
«Йди, Микито, в сю хатину,
Може, нас приймуть в гостину,
Бо тяжка нам тут біда».
Йду я, входжу - серед хати
Малпа, наче чорт лабатий.
А круг неї діточки,
Та такі вам обридливі!
Чортенята всі правдиві,
Щи аж страшно, бідочки.
Визвірились всі на мене,
Аж пробігло щось студене
Попід шкіру - тьфу, пропадь!
Очі всі повитріщали,
Зуби так понаставляли,-
Думалось: от-от з'їдять.
А Малпиня, та прочвара,
ІІідступа, мов чорна хмара:
«Що вам треба? Хто ви є?»
Ну, я їй давай брехати:
«Я прийшов, щоб вам віддати
Ушановання своє.
Із далекого Підгір'я
Богомільний, чесний звір я
І, мабуть, свояк ваш єсть,-
З прощі йду - та, чувши масу
Про красу і мудрість вашу,
Я прийшов віддать вам честь».
Подобріла Малпа зараз,
Від, тих слів аж облизалась.
«Прошу сісти! Так, значить,
Ви про мене щось чували?» -
«Пані, ах, які похвали