Як пишавсь, мов генерал!

Я звір тихий і рахманний,

Все дарую, бійку, рани,-

Та до смерті мщу скандал».

Отакеє розповівши,

Враз з Бабаєм півня з'ївши

І спочивши під містким,

Наші любі подорожні,

Мов святії та побожні,

Далі тюпали пішком.

«Кажеш, стрику: Півень - сила,

Мав протекцію в Бурмила

І в цариці в ласку вліз?

То-то й є наш лад, нівроку:

Без протекції ні кроку!

Щоб вас божий грім розтріс!

Чи ти вчитель, чи фаховець,

Чи урядник, промисловець,

Чи поет, чи ремісник,

Будь ти здібний, пильний дуже,-

Без протекції, мій друже,

За весь труд свій маєш шпик.

Ласка панська, вплив жіноцтва

Вищі понад всі свідоцтва;

Шепне слово пан барон,

Чи прийде білет княгині,-

Весь твій труд в одній хвилині

В пил розсиплеться, мов сон.

Так-то, любий мій Бабаю!

Силу ту я добре знаю,

А як знаю - не боюсь.

Адже ж я не в тім'я битий

І для себе вмів зробити

Там протекційку якусь.

При дворі коло цариці

Є на місці фельдшериці

Малпа Фрузя, удова:

Ніби лікарка потрошка,

Ніби знахарка, ворожка,

А вродлива, як сова.

Хоч давно вже не панянка

І страшна емансипантка,

Всіх ненавидить мужчин,

А до мене потихенько,

Чує щось її серденько,-

Звісно, що не без причин.

Правду рікши, у цариці

Я їй місце фельдшериці

Виєднав - і дуже рад;

А тепер вона, небоже,

Все в дворі зробити може,

Всіх на свій звертає лад.

Та хоч би мене й не знала,

То за мною би обстала,

Бо не любить Вовка - страх.

Чом не любить - се я знаю

І скажу тобі, Бабаю,-

Швидше нам минеться шлях.

Ще як з Вовком мандрував я,

Раз в чужину заблукав я

Аж над море, в Малпин край.

Змучені оба, голодні,

Нічого зловить не годні,

Хоч лягай та умирай.

Глянь - між скалами криївка,

Малпи Фрузі се домівка,

От Неситий повіда:

«Йди, Микито, в сю хатину,

Може, нас приймуть в гостину,

Бо тяжка нам тут біда».

Йду я, входжу - серед хати

Малпа, наче чорт лабатий.

А круг неї діточки,

Та такі вам обридливі!

Чортенята всі правдиві,

Щи аж страшно, бідочки.

Визвірились всі на мене,

Аж пробігло щось студене

Попід шкіру - тьфу, пропадь!

Очі всі повитріщали,

Зуби так понаставляли,-

Думалось: от-от з'їдять.

А Малпиня, та прочвара,

ІІідступа, мов чорна хмара:

«Що вам треба? Хто ви є?»

Ну, я їй давай брехати:

«Я прийшов, щоб вам віддати

Ушановання своє.

Із далекого Підгір'я

Богомільний, чесний звір я

І, мабуть, свояк ваш єсть,-

З прощі йду - та, чувши масу

Про красу і мудрість вашу,

Я прийшов віддать вам честь».

Подобріла Малпа зараз,

Від, тих слів аж облизалась.

«Прошу сісти! Так, значить,

Ви про мене щось чували?» -

«Пані, ах, які похвали

Вы читаете Лис Микита
Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

1

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату