слава, весь подвиг Магеллана по якійсь іронії долі приписуються якраз тим, хто не має ніяких заслуг.
Щоденник був написаний на португальській мові і, хоча я не розумів ні слова, проте не сумнівався, що він проллє світло на темну історію цієї великої подорожі, і істина повністю восторжествує. Саме тому у мене виникла благородна думка що б не сталось вирвати щоденник у Аріки і зберегти, щоб, у випадку, якщо мені вдасться коли-небудь залишити Тамбукту, повідомити всьому світу істину про великого мореплавця. Таким чином я надав би велику послугу людству.
Там, де кінчався почерк Магеллана, починалася нова сторінка, написана іншим почерком, англійською мовою. Я поспішно проглянув написане. Це був теж щоденник, але якогось англійця, Джона Джігерса, з екіпажа Магеллана.
Я квапливо його перегорнув і прочитав в декількох місцях по декілька рядків. Джігерс описував пригоди п'яти кораблів Магеллана, різні нещастя і небезпеки протягом тисячі днів їх подорожі по трьом океанам; він розповідав про життя іспанських моряків на острові Тамбукту, про полонення великого вождя Пакуо і, врешті-решт, про загибель іспанців.
— Про що говорять білі листи? — долетів до мене голос Канеамеї. Захопившись щоденником, я зовсім забув про неї.
— Розповідають про пакегі, які були втоплені у Великій воді за часів великого вождя Пакуо, — відповів я. — Дуже цікаво.
— Ти задоволений?
— Дуже!
— Добре. А зараз мені треба йти…
— Білі листи не по носу Аріки, — сказав я. — Вони повинні залишитися у мене…
— Ти ніколи більше їх не побачиш! — крикнула Канеамея. Вона була засмучена і скривджена.
Її засмутила моя поведінка.
— Чому ніколи не побачу?
— Тому, що ти ніколи не станеш рапуо і даго Канеамеї.
Сказавши це, вона вихопила з моїх рук щоденник і втекла. Я вийшов її проводити, але, як тільки зробив крок через високий поріг, вихор підхопив мене з такою силою, що я ледве утримався на ногах і притулився до стіни. Канеамея зникла в мороці. Буря біснувалася і пригинала тонкі пальми до самої землі, дощ лив як з відра, Коли я показався в дверях, свічка загаснула у мене в руках і впала на землю. Я нахилився, щоб її підняти. У ту ж мить просвистала стріла і встромилася в стіну точно в тому місці, де була моя голова, перед тим, як я нахилився…
Я швидко увійшов до хатини, закрив за собою двері і міцно підпер зсередини. Після цього навпомацки піднявся на горище і сів на твердий бамбук. Я був весь мокрий і засмучений.
Спис був у мене в руках. Нажаль не було рушниці. Плантатор міг би мені залишити, принаймні, одну з десяти, але він не цікавився моєю безпекою. Я сидів на нарах і прислухався до завивання бурі. Балки хатини сильно скрипіли від натисків вітру і примушували мене здригатися в непроглядній тьмі.
Я не спав всю ніч. «Хто це хотів мене убити? — задавав я собі питання і прислухався до щонайменшого шереху. — Аріки? Але Аріки був п'яний. Він не міг би в темноті дійти до моєї хатини. Хто ж тоді?»
На другий же день Сміт і Стерн прийшли до мене і принесли сумку з ліками, декілька коробок сигарет, сірники, мисливську рушницю, з якої я вже стріляв, і патронташ. Сміт урочисто заявив, що це він мені дарує, але я відмовився прийняти подарунки. Тоді він поклав все на нари і оголосив, що, якщо я відмовлю, це буде найбільшою образою для нього. Я більше не заперечував, тому що ліки були украй необхідні для племені.
— Добре, — сказав я, — я прийму все це, але якщо ви мені обіцяєте ніколи не називати мене вашим слугою.
— Ніколи, сер! — вигукнув Сміт. — Ніколи, повірте мені!
— А мене? — запитав Стерн.
— І вас, Стерн! Ось вам хрест!.. — І він дійсно перехрестився.
— А чому ви винесли все з моєї хатини? — запитав я плантатора.
— Я не винен, сер, — відповів він. — Ось і Стерн свідок. Як тільки протверезився, головний жрець зібрав чоловік десять тубільців і велів їм перенести все в його хатину. Як ми могли їм перешкодити? Посудіть самі… Він покликав і нас, і ми пішли за ним. Нам нічого не залишалося… Потім він знову напився і всю ніч хропів як свиня. Жахливо, сер, жахливо! Тисячу разів жалію, що зійшов з яхти.
— Неможливий старий, — відгукнувся і капітан. — Він вже знає два англійські слова і все їх повторює: «Коньяк, сигарети, коньяк, сигарети». А потім починає на своїй тарабарській мові: «Пакегі — нанай біля, пакегі — нанай біля». Що це означає?
— Білі люди хороші, — відповів я.
— Жалко, — зітхнув Сміт. — Як ми пояснюватимемося з цими людьми, не знаючи їх мови? Ви повинні приєднатися до нас, сер. Ми повинні неодмінно жити всі разом.
Я відмовився. Я твердо вирішив не переступати порогу хатини головного жерця.
— Ми вже не в його хатині, — сказав плантатор. — Сьогодні вранці головний жрець дав нам окрему хатину.
— А де ваше майно? — запитав я його.
— У хатині головного жерця.
— Невже все залишилося там?
— Все, сер, — зітхнув Сміт. — Цей головний жрець досвідченої розбійник. Він пограбував мене. Ви повинні прийти, сер. Повинні нам допомогти пояснитися з ним. Він повинен мені дати хоч би частину меблів. Я не звик спати на голих нарах і на дерев'яному валу. Ні, сер, запевняю вас. Головний жрець повинен мені дати ліжко. І багато інших речей. Підемо, поговоримо з ним, сер. Дуже вас прошу.
— Підемо, — приєднався і капітан. — Без вас ми пропали. Ви повинні перебратися в нашу хатину.
Я знову відмовився.
— Чому? — запитав мене капітан.
— Тому що ваша хатина знаходиться в селищі Аріки, а у мене є серйозні підстави не жити там. Вважаю за краще залишитися в моїй хатині.
— Дуже вас прошу, сер, — знову змолився Сміт. — Цей проклятий головний жрець повинен мені повернути хоч би найнеобхідніше. Скажіть йому, сер. Я дам і вам дещо з меблів…
— Гаразд, — погодився я. — Я поговорю з Аріки. Але для себе я нічого не хочу. З мене достатньо ліків і рушниці.
Пізніше ми з Боамбо ходили до Аріки і вели з ним довгі переговори. Боамбо був наполегливий. Він наполягав на тому, що б все майно Сміта було роздане всім тубільцям в селищі, щоб кожна сім'я що-небудь та отримала. Аріки довго упирався, але врешті-решт погодився залишити за собою тільки пляшки із спиртними напоями.
З тієї миті як я встановив, що білі листи Аріки є справжнім щоденником Магеллана, я вдень і вночі думав про те, як його врятувати і зберегти для історії. Магелланові не щастило в житті. Та хіба це новина? Багато видатних людей до нього і після нього потерпіли від мракобісся й сваволі правителів, і чимало їх погнило в тюрмах, згоріло на вогнищах інквізиції або було отруєно, повішено чи просто зарізано. Чому ж зла доля переслідує великого мореплавця навіть після смерті? Тепер я думав лише про те, як вирвати щоденник з pyк Арикі. В цій справі міг би мені допомогти Амбо, але я не наважувався звернутися до нього, бо він вірив у надприродну силу білого листя і сподівався після одруження з Канеамеєю проникнути в його таємницю. Коли він стане власником семи поясів мудрості, біле листя розкриє йому потаємні думки людей. У білому листі і в семи поясах він вбачав ту силу, яка дасть йому владу над плем'ям, коли він стане рапуо. І хтозна, можливо, й він зловживатиме цією владою не гірше за самого Арикі.
Ні, юнакові не слід розповідати про свої наміри. До кого ж тоді звернутися? Хто наважиться допомогти мені? Сміт? Але я й Смітові не довіряв. Хіба що тільки Стерн. Він сам хвалився, що завів із старим
