проголосив король Мануель. Але цей шлях був дуже довгий: він огинав усю Африку, проходячи повз мис Доброї Надії. До того ж іспанські кораблі не могли користуватися цим шляхом: Васко да Гама — португалець за походженням, отже й шлях належить Португалії. А якщо Іспанії хочеться східних прянощів, — нехай шукає собі інший шлях. Крім того, Іспанія не мала права на ті землі, бо вони теж відкриті португальцем і належать португальському королю.
В цей час між Іспанією і Португалією спалахнула страшна ворожнеча. Щоб примирити своїх любих дітей, папа римський розділив земну кулю навпіл, так, як розрізують надвоє яблуко, і віддав східну півкулю Португалії, а західну — Іспанії. Таким чином, Португалія, країна з невеликим населенням, одержала від папи півсвіту, її друга половина дісталась Іспанії, хоч населення к пій, треба визнати, було набагато більше.
Отже, до Португалії відійшла вся Африка й Азія разом з Індією та багатими на прянощі й густо населеними островами. А всі інші відкриті й невідкриті землі, в тому числі й Америка, дістались Іспанії. Проте Карл І був незадоволений. Йому все здавалося мало. Він вважав себе ошуканим з боку короля Мануеля. А Мануель теж був невдоволений, він прагнув до світового панування. Обидва королі, одержавши з рук папи всю землю з морями й океанами, з племенами й державами, стали непримиренними ворогами й підстерігали один одного на кожному кроці. Португальські кораблі затримували Іспанські, в якому б місці земної кулі не зіткнулися я ними. Не залишалися в боргу й іспанські кораблі…
І ось у такий саме час до короля Іспанії прийшов капітан португальського флоту і сміливо заявив, що він довгі роки борознив уздовж і впоперек східні моря, дуже добре знає Індію і всі острови Індійського океану і — найцікавіше — знає таємницю: велика земля, відкрита Христофором Колумбом у 1492 році і названа Західною Індією, яка тягнеться — так усі думають — від Північного до Південного полюса, не є перешкодою для кораблів. Ця величезна суша перетинається протокою, позначеною на одній дуже старій карті, яку знає тільки він, Магеллан. Цією протокою іспанські кораблі зможуть проходити з Атлантичного до Тихого океану, де лежать найбагатші в світі Молукські острови. А через те, що ніхто не може довести, в якій півкулі: чи в східній, португальській, чи в західній, іспанській, розташовані ці острови, то й належатимуть вони тому, хто ними заволодіє. Магеллан готовий відкрити невідому протоку й дістатися Молукських островів. І, щоб не бути голослівним, мореплавець показав карту Америки, на якій було позначено цю протоку.
Його бурхлива енергія, досвід моряка і багатства Молукських островів, мабуть, були досить переконливими аргументами: Карл І дав Магеллану все необхідне для небезпечної подорожі в безвість.
П'ять кораблів готові до відплиття. Це «Сан-Антоніо», водотоннажністю 120 тонн, «Тринідад» — 110 тонн, «Консепсіон» — 90, «Вікторія» — 85 і «Сант-Яго» — 75 тонн. Маючи на увазі, що сучасні баржі не бувають водотоннажністю менше 250 тонн (до того ж вони обладнані моторами), можна собі уявити, якою небезпечною була подорож на таких маленьких кораблях-парусниках.
10 серпня 1519 року кораблі Магеллана залишили порт міста Севільї і спустилися по річці Гвадалквівір вниз до порту Сан-Лукар, розташованого на Атлантичному океані. Закінчивши останні приготування, 20 серпня невеличка флотилія Магеллана вирушає в путь і бере курс прямо на південь.
Тут, у відкритому морі, виявляється підступність іспанського офіцера Хуана де. Картагени, якого Карл І призначив своїм представником у флотилії і потай надав йому майже рівних з Магелланом прав. Потроху справа доходить до того, що він відмовляється звітувати перед Магелланом, присилаючи замість себе свого підлеглого, і навіть починає вимагати, щоб Магеллан сам звітував перед ним: чому кораблі від самої Іспанії не взяли курс на захід, а протягом двох тижнів пливли вздовж африканського берега аж до Сієри Леоне?
Взагалі Картагена тримався не тільки як рівний, а навіть як вищий за рангом. Енергійний і владний адмірал не зносив непокірливості. Він негайно арештував Картагену і передав його під слово честі іспанським капітанам з наказом не звільняти до нового розпорядження.
Кораблі дістаються до затоки Ріо-де-Жанейро і обстежують гирло великої річки Ла-Плати. Магеллан вважає, що це та сама протока, але незабаром помічає свою помилку і знову бере курс на південь. Він обстежує ще три затоки південної Америки: Сан-Матіас, Бая-де-Лос-Патос та Бая-де-Лос-Требахос, але даремно — протоки немає. Кораблі пливуть усе далі на південь, у холодні води. Біля 50° південної широти часто трапляються великі крижини. Де ж та протока? Магеллан обіцяв довести кораблі до теплих Молукських островів, а куди веде? В Південний Льодовитий океан? Незадоволення серед офіцерів зростає. Матроси, здебільшого іспанці, теж починають нарікати. І тільки Магеллан мовчить, весь час мовчить.
Але, про всяк випадок, він все-таки усуває капітана корабля «Сан-Антоніо» Антоніо де Кока і призначає на його місце свого племінника Мескіту. Тоді змовники вирішують виступити відкрито проти Магеллана. Гаспар де Кесада, Хуан де Картагена і Антоніо де Кока разом з десятьма матросами-іспанцями проникають вночі на «Сан-Антоніо» і, захопивши судно, заарештовують Мескіту. Незабаром три з п'яти кораблів потрапляють до рук заколотників. У Магеллана залишилося тільки два: «Тринідад» і «Сант-Яго», капітан якого, Хуан Серано, був давнім другом Магеллана і не зрадив йому.
Два проти трьох. У стані заколотників чотири капітани: Хуан де Картагена, Гаспар де Кесада, Антоніо де Кока і Луїс де Мендоса, всі — іспанські гранди.
Слід згадати ще про одного іспанського офіцера, Себастьяна де Кано, який після смерті Магеллана гратиме першу роль. В заколоті його роль невелика, і хоч він і бере в ньому участь, проте намагається залишатись у тіні: адже заколот може й не увінчатись успіхом.
Але Магеллан і не збирається складати зброї. Він одважується на дуже сміливий і не менш ризикований крок: посилає на «Вікторію» суддю Гомеса де Еспаносу на чолі п'яти вірних матросів із завданням роззброїти екіпаж. Шестеро проти шістдесяти заколотників разом з капітаном Луїсом де Мендоса!
Суддя де Еспаноса підіймається на палубу «Вікторії» і зачитує капітанові лист Магеллана, з якому той запрошував його до себе на переговори. Луїс де Мендоса іронічно посміхається:
«На корабель Магеллана? Щоб він заарештував, як Хуана де Картагена? Цей португалець вражає своєю наївністю…»
Поки Луїс де Мендоса розмірковує, Гомес де Еспаноса вихоплює з-під плата кинджал і загороджує його в горло заколотникові. Вихоплюють кинджали й інші п'ять матросів. Ошелешений екіпаж «Вікторії» паралізовано.
Все це відбувається так швидко й несподівано, що не встигли офіцери й матроси опам'ятатись, як судно повернуло до флагманського корабля…
Отже, в руках у Магеллана вже три судна: «Тринідад», «Сант-Яго» і «Вікторія». Інші два відмовляються підкоритися.
Всі ці події розгортаються в затоці Сан-Хуліан. Своїми трьома кораблями Магеллан закриває вихід із затоки. Заколотники не можуть втекти у відкрите море. Перед ними два шляхи: або взятися до зброї, або ж здатися. Марно розмахують непокірні капітани шаблями; матроси не можуть або й зовсім відмовляються битися з кораблями Магеллана. І коли на «Консепсіон» і «Сан-Антоніо» піднімаються прибічники Магеллана, ніхто не чинить опору. За кілька годин заколот ліквідовано, а зрадників-офіцерів закуто в кайдани.
Лише один з них — Гаспар де Кесада — вихопив меч і смертельно поранив вірного Магелланового кормчого Елоріяга. Адмірал виголошує Гаспару де Кесада смертний вирок і доручає його ж ад'ютантові, Луїсу де Муліно, який теж брав участь у заколоті, щоб спокутувати провину, відрубати голову своєму капітанові. Вирок було виконано на патагонському березі.
Ще одного запеклого бунтівника треба покарати: Хуана де Картагену, який подав сигнал до бунту. І Магеллан приймає рішення: залишити Хуана де Картагену на березі, а разом з ним і одного священика, який теж підбурював матросів. Кораблі знімаються з якорів, і ніхто не знає про долю цих двох заколотників.
Але ось налітає страшенна буря, і флотилія зазнає нового удару: один з кораблів іде на дно.
Ще кілька місяців кораблі не можуть залишити затоку Сан-Хуліан, закуту кригою. А коли нарешті настає весна і відремонтовані судна готові знятися з якоря, моряки зустрічають на березі велетенську
