жерцем велику дружбу, що вони вдвох з плантатором часто заходять до нього додому, та й старик заглядає до них. Так, Стерн міг би викрасти щоденник, але чи зважиться він на такий небезпечний вчинок?
Одного дня я покликав капітана до себе в хатину й відкрив йому таємницю білого листя. Морського вовка це так схвилювало, що на деякий час аж мову відібрало. Щоденник Магеллана! Великого мореплавця! Людини, яка перша здійснила кругосвітну подорож! Це неймовірно! Щоденник будь-що треба врятувати! Будь-що! Навіть ціною життя!.. Правду кажучи, я не сподівався, що Стерн погодиться так швидко. Я знав, що за своє життя капітан виміряв вздовж і впоперек усі моря й океани і тепер прагнув одного: спокійно дожити останні роки. На своєму віку він стрічав немало морських і життєвих бур, але, потрапивши на сушу і збагнувши, що твердий грунт набагато міцніша опора для ніг, ніж хитка палуба, він оддав перевагу вбогій хатині з дерев'яними нарами і тихому спокійному життю. Але глибоко в душі Стерн залишався справжнім моряком, і щоденник Магеллана не міг не схвилювати його.
Послухайте, — збуджено промовив капітан, — те, про що ми тут з вами говорили, треба зберігати в суворій таємниці. Сміт не повинен пронюхати про щоденник Магеллана, бо він враз поцупить його, і тоді шукай вітра в полі. Він зрозуміє, який це скарб, і обов'язково привласнить його, щоб при нагоді продати тому, хто більше заплатить.
— Цілком можливо, капітане.
— Не «можливо», а так воно й є! — хвилювався Стерн. — Я добуду цей щоденник. Не сьогодні-завтра він буде в наших руках.
Його рішучість мене радувала, але я мусив попередити капітана про складність і небезпечність завдання. Як тільки Арикі помітить, що біле листя зникло, він підніме крик на весь острів і звинуватить нас, білих людей, і особливо мене, бо я не раз домагався побачити це листя.
— Не хвилюйтесь, — багатозначно посміхнувся Стерн. — Я підсуну йому якусь іншу книжку, схожу на щоденник, і він нічого не помітить.
— О, та це ж чудова ідея, Стерн! — вигукнув я.
— Їдьмо негайно на яхту, перериємо всю Смітову бібліотеку, — запропонував капітан. — Ви ж знаєте, який він на вигляд, цей щоденник. І ми підберемо щось подібне.
Перевернувши догори дном всю бібліотеку, ми так і не знайшли нічого більш-менш підхожого. Тоді Стерн згадав про журнал яхти. Як відомо, кожен корабель має власний журнал, до якого кілька разів на добу записують місцеперебування судна, час прибуття в який-небудь порт і час відплиття, всі найважливіші події, пошкодження, бурі тощо. Всі журнали такого типу схожі між собою, тому й журнал яхти був схожий на Магелланів. Різні виявилися тільки обкладинки. Магелланова була чорна, а Смітова — зелена.
— Це дрібниця, — махнув рукою Стерн. — Одірвати цю обкладинку й замінити її чорною дуже легко. Неписьменний Арикі ніколи не збагне, що його обдурено.
— Воно-то так, — погодився я. — Але все одно стерегтися не зайве. І жерця, і Сміта.
— В цьому ви можете повністю покластися на старого морського вовка, — посміхнувся Стерн. — Завтра щоденник мого великого колеги буде в наших руках.
Капітан мав такий вигляд, наче комусь погрожував. У цю мить він здавався мені зовсім іншою людиною. Потрапивши на острів Тамбукту, Стерн звик до думки, що вже ніколи не бачити йому рідної Англії і доведеться коротати віку серед тубільців. Ця думка настроювала капітана на особливий лад, який можна назвати одним словом: байдужість. Байдужість до всього, що відбувається довкола. Але, почувши про щоденник Магеллана, він ніби ожив. Я бачив, як спалахнули його очі і, певно, в цю мить в душі моряка зайнялась іскорка, яка, розгорівшись жарким полум'ям, надає людині сили зносити всі невдачі й страждання на шляху до світлої мети. В цю хвилину в душі капітана прокинувся той самий бентежний дух моряка, то все життя штовхав його від океану до океану, від порту до порту. Прощаючись зі мною, він ще раз повторив:
— Щоденник буде наш.
І капітан додержав слова. Рукопис, якому не було ціни, тепер був у наших руках, і ми цілими днями читали його, сховавшись у хащах джунглів. Стерн, який досить вільно володів португальською мовою, був за перекладача. Кожна сторінка розкривала перед нами правду першої в історії людства кругосвітньої подорожі.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
Біографія Фердінанда Магеллана відома всьому світу. Цей відважний португалець служив звичайним матросом королівського флоту, сім років пробув у Індії, брав участь у численних сутичках з місцевими племенами, а потім воював з марокканцями. Хоробрий мореплавець був тричі поранений і зрештою залишився кривий на одну ногу. А що здобув за свою вірність королю? Жебрацьку пенсію і ненависть начальства.
Будучи майже інвалідом, Магеллан звернувся до короля Мануеля з проханням збільшити йому пенсію хоча б на півкрасадо,[20] щоб не загинути з голоду, проте Мануель категорично відмовив. Тоді Магеллан попросив у короля якоїсь придатної для себе роботи, але король і в цьому відмовив. Після цього Магеллан запитав, чи не заперечуватиме король, — за якого він, Магеллан, ризикував своїм життям в Індії і став калікою у Марокко, — коли його вірний слуга пошукає собі роботи в якійсь іншій державі? Мануель байдуже відповів: ні, звичайно. Його, мовляв, не обходить, де й кому служитиме Магеллан.
Прикро вражений, а можливо, й розлючений байдужістю короля, Магеллан приймає фатальне рішення.
Багато сумних прикладів з біографій визначних людей пам'ятав Магеллан. Не один відважний мандрівник, відкривши нові острови й континенти, поплатився за свою «зухвалість». Христофора Колумба після відкриття Америки було закуто в кайдани й кинуто до в'язниці. Іншого мореплавця, що теж відкрив нові землі, Пісаро, було просто вбито. Мореплавцеві Балбоа, який відкрив Тихий океан, відрубали голову. Васко да Гама, що проклав морський шлях до Індії, був у немилості цілих двадцять два роки. Камоенс, цей визначний португальський поет і мандрівник, який зміряв Індійський океан вздовж і впоперек, після повернення на батьківщину потрапив до брудної ями, яка звалася тюрмою.
Всі ці злочини були добре відомі Магелланові, та він і сам зазнав не мало кривд і несправедливості. Магеллан неодноразово доводив свою вірність батьківщині, але цього не помічали. Тепер, скалічений, він змушений голодувати, в той час як інші, що не мали ніяких заслуг, одержували великі пости й незаслужені нагороди, обжиралися на державних харчах і набивали свої гамани золотом. А від нього всі одцуралися, плюнули в вічі жебрацькою пенсією, відмовили навіть у роботі. Магеллан діяв чесно: попросив справедливості у самого короля, але марно. Що робити? Він ще молодий, не має й тридцяти п'яти років. Правда, кривий на одну ногу, зате сповнений енергії і багатого досвіду мореплавця. Що він мав робити, коли його відштовхнули бездушні вельможі?
Магеллан поїхав до Іспанії й познайомився з людьми, близькими до короля. Минуло кілька тяжких місяців, сповнених надлюдського напруження, перш ніж йому, завдяки залізній волі і багатому досвіду моряка, пощастило переконати царедворців та купців у тому, що є новий шлях до Індії і що він, Магеллан, береться відкрити його. І не тільки до Індії, а й до найбагатших у світі Молукських островів, батьківщини дорогоцінних прянощів.
Ця пропозиція була для іспанських купців, та й для самого Карла І, дуже привабливою. Шлях до Індії відкрито ще в 1497 році мореплавцем Васко да Гамою, «во славу господа бога і португальської корони», як
