прісної води, тож дядько вирішив податися на північ і ще до настання зими повернувся назад. — Шако усміхнувся. — Усі вони ледь не проґавили рідних місць, бо щось там наплутали з зорями.
— Це все?
— Ні, пане. Навесні наступного року вони помандрували на захід — і знову їх зупинило море, тепер уже західне.
— На якій відстані звідси?
— Дядько казав, що понад дві тисячі миль. А може, й менше — він не певен, бо довелося перебиратися через гори. Уздовж берега вони пройшли далеко на північ, потім повернули на схід, а потім зима погнала їх на південь.
— І ніяких інших країн, ніяких людських поселень не знайшли?
— Ні, пане.
— Отже, кордони графства невизначені?
— Саме так. Згодом дядько ще кілька разів вирушав у мандри — і все без видимого успіху. Зрештою, він дійшов висновку, що Ланс-Оелі взагалі не має кордонів.
— Як це? — здивувався я.
— Ну… Словом, на його думку, графство займає всю Грань.
„Інно, ти чула — всю Грань! Їхній світ називається Грані, а Ланс-Оелі — одна Грань, причому вся цілком. Цікаво, що це означає?“
„А знаєш, я починаю здогадуватися, в чім тут річ.“
„Ну!“
„Стривай, хвильку…“
— Скажи-но, Шако, що воно означає „вся Грань“?
— Це… — хлопець завагався. — Дядько Ервін пояснював так: якщо, скажімо, іти прямо на схід сонця, а коли зустрінеться ріка, озеро чи море — пливти по них на човні, знову ж таки, прямо на схід, то, зрештою, повернешся туди, звідки вийшов, тільки не зі сходу, а з заходу.
„Ось так! Я вгадала.“
„Ланс-Оелі — ціла планета?!“
„Атож. Кожна Грань — планета, аналог Землі в іншому вимірі. Мені вже давно закралась підозра, що Грані не можуть бути одним світом, однією планетою. Надто вже багато всього тут коїться.“
„Мабуть, твоя правда…“ — погодився я і спитав у Шако:
— А яким же чином люди переходять з однієї Грані на іншу?
— Прості люди — трактовими шляхами, — відповів хлопець. — Їх прокладають інквізитори або рівні їм за могутністю чаклуни. Наші місцеві відуни на це не здатні. Дядько Ервін якраз і шукав ці трактові шляхи, проте не знайшов жодного. Тепер він вважає, що на Ланс-Оелі взагалі нема трактів. А якщо й є, то десь далеко за морями.
— Гм, це погано… А чому твій дядько не попросив Метра прокласти трактовий шлях?
— Він просив.
— І що відповів Метр? Відмовив?
Шако кивнув:
— Навіть чути про це не схотів. Дядько Ервін казав, що то була найстрашніша мить у його житті. Верховний король глянув на нього так, ніби пронизав наскрізь, і моторошним голосом запитав: „Тобі що, тут не подобається?“ Мій дядько не з боязких, але він ні від кого не криється з тим, що тоді його пойняв такий панічний жах, що він чкурнув звідси, аж п’ятами замигав, і біг, доки не впав з утоми.
— Ага! — тільки й сказав я і значуще поглянув на Інну.
— А сам Метр? — запитала вона в Шако. — Він не потребував трактових шляхів?
— Звісно, ні. Адже Метр був Великим. Відстань для нього не мала жодного значення. Коли треба було, він миттєво з’являвся в Кер-Маґні — а потім, так само миттєво, зникав.
— Інквізитори теж так можуть?
— Ні, пані, вони так не можуть. Але й їм не потрібні тракти. У книжках я читав, що для могутніх чаклунів межі між Гранями в деяких місцях прозорі.
— Як це?
— Деталей не знаю. В тих книжках нічого конкретного про це немає.
— А сам ти бачив інквізиторів?
— Атож, пані, бачив. Останні два роки Метр майже постійно жив у Кер-Маґні і час від часу влаштовував тут наради з маґістрами Інквізиції.
— А як же вони приходили сюди?
— Самі не приходили, їх приводив Метр. Навіть для найдосвідченіших інквізиторів подорож із Вічного Міста до Ланс-Оелі займає понад місяць.
— Отже, після смер… після
— Та ні, все ж таки був один. Наприкінці лютого до нас завітав командор… даруйте, забув його ім’я. Здається, воно починається на „Тор“ — ну, як язичницький бог-громовержець, а закінчується на „шелі“. Так от, цей командор розповів нам про смерть верховного короля і про призначення великого інквізитора реґентом Імперії. Коли він прочитав Метрів заповіт щодо Ланс-Оелі, то лише розгублено знизав плечима і промимрив: „Під кінець дідуган геть здурів“.
Суальда підняла була руку, щоб дати онукові чергового потиличника, та я поглядом зупинив її. Вона скорилася.
— Отже, Метр таки помер? — спитала Інна.
— Цього я не казала, — затято мовила Суальда.
А Шако розвів руками.
— Певно одне: на цім світі його вже нема. Метр не був звичайною людиною, й але й чаклуном він не був. Він був Великим, останнім із Великих, і, може, не тільки його душа, а й він увесь піднісся на небо.
— До речі, — озвався я. — Хто такі Великі?
— Великі є Великі, — розгублено відповів Шако. — У прадавні часи вони були надіслані Всевишнім у світ земний, аби наглядати за людьми, наставляти їх на праведний шлях… Так, принаймні, стверджує наш священик і так написано в багатьох книжках. Але дядько Ервін сумнівається в цьому. Він каже, що це надто гарно, аби бути правдою. Дядько взагалі в усьому сумнівається і не радить брати на віру все написане в книжках. Він каже, що там багато вигадок.
— Це зважаючи в яких книжках, — сказав я. — Якщо книжки наукові, то їм, з певними засторогами, можна вірити.
— Геть усі наукові книжки написані латиною, пане графе. А я латини не знаю.
— Тому тобі краще заткнути пельку, — сердито зауважила Суальда. — І не базікати про речі, в яких нічого не тямиш.
Пообідавши, ми з Інною помили руки й витерли їх об серветку.
— Суальдо, — запитав я, — тут, часом, не знайдеться для нас якогось вбрання?
— Скільки завгодно, пане, і яке завгодно. Для пані — в її ґардеробній, це сусідня кімната; а для вас — на вашій половині.
— На моїй половині?
— Атож, пане. Його величність не знав, хто буде його спадкоємцем… а може, й знав, що вас буде двоє, тому розділив горішній поверх на три частини — покої для хазяїна, для хазяйки і для гостей. Якщо ви не заперечуєте, Шако проведе вас на вашу половину, а я тим часом допоможу вдягтися пані.
— Гаразд, — кивнув я і подумки сказав Інні:
„Піду огляну свої апартаменти. Подивлюся, чи не висять у моїй спальні такі самі роги.“
„Якщо немає, можу подарувати свої.“
Я пропустив повз вуха жінчин жарт і звернувся до Шако:
— Ходімо, хлопче.
Ми вийшли з Інниної спальні, проминули невеликий передпокій з двома прямокутними дверцятами обабіч і опинились у просторій, розкішно вмебльованій вітальні.
