більш-менш стійку Грань, нічого б такого не трапилося. А Аґріс ще задовго до вас став уразливим зусиллями Женеса де Фарамона. Маю на увазі не лише ці Нічиї Літа, а й попередні. Понад тисячу років він готував Аґріс у жертву Нижньому Світові.
— А ми мало не посприяли закланню, — похмуро підсумував я. — Хоч так, хоч сяк, а це наша провина.
— Ну, не кажи, — палко заперечила Сандра. — Зрештою, ви врятували Грань від загибелі й повернули їй колишню стійкість. Тепер, навіть після відновлення всіх інфернальних каналів, Аґрісові не загрожуватиме глобальний Прорив.
— Поки не з’явиться новий Женес, — зауважив я.
— Коли він з’явиться, то муситиме розпочинати з чистого аркуша. А це вже не ваш клопіт. Ви з Інною зробили все, що могли… ні, не так — ви зробили все, що можна було зробити для Аґріса. Нехай своєю появою ви й спровокували Прорив — але ж і зупинили його! З вами або без вас, Женес рано чи пізно спробував би здійснити жертвоприношення, яке так довго й наполегливо готував. А якби не ви, хтозна, чим би все закінчилося. Найпевніше, знищенням Грані. Як ви самі бачили, дядько Рівал не зміг самотужки здолати Женеса.
Сандра спохмурніла на згадку про свого хрещеного. А я, подумавши над її словами, промовив:
— От одного я не збагну. Якщо давно було відомо про дії Женеса на Аґрісі, то чим можна пояснити бездіяльність Інквізиції? Адже це її прямий обов’язок — боротися з лихими чаклунами. А проти Женеса виступив один лише Рівал де Каерден. Хіба це правильно? Я дуже сумніваюся, що Женес був якимсь дрібним паскудником, не вартим вашої уваги.
— Авжеж ні. Насправді Женес де Фарамон був наймогутнішим чорним магом сучасності. До того, як ви вбили його, він був живою легендою для всіх прибічників Нижнього Світу. А тепер, ясна річ, став мертвою легендою.
Я розгублено труснув головою.
— Тоді я
— У тім-то й річ, — сказала Сандра. — Все впирається в Метра.
— Будь ласка, поясни.
— Ну, передовсім, Аґріс не єдина Грань, яка привертала пильну увагу Метра. Таких Граней дуже багато, і в кожної був свій Бодуен, котрого Метр благословляв на боротьбу з місцевим Женесом. Імена були різні, але історії майже однакові… звісно, якщо не брати до уваги надзвичайної могутності Женеса. Цим самим займалися й решта Великих. Власне кажучи, це було їхнє головне заняття — давати поради й роздавати благословення. Історії не відомо жодного випадку, щоб Великі особисто виступали проти Нижнього Світу, вони лише надсилали в бій людей — як чаклунів, так і простих смертних.
— Справді? — здивувався я. — Чому ж тоді люди так боляче сприйняли відхід Великих?
— Бо більшість людей не такі самостійні, як ти. Їм спокійніше було жити, коли ними керували вищі й мудріші істоти. Присутність Великих давала впевненість у завтрашньому дні, впевненість у тому, що людство не зіб’ється з правильного шляху. До того ж благословення Великого було чимось більшим, ніж просто символічним актом, воно мало реальну силу. Далеко не всіх охочих Великі благословляли на битву зі злом, але той, хто здобував таку підтримку, неодмінно досягав успіху. Він цілком міг загинути, таке часто бувало, але неодмінно виконував покладену на нього місію. Різноманітні талісмани, на зразок блокувального персня Бодуена де Бресі, звичайно, допомагали своїм власникам, проте не гарантували їхню невразливість, а тим більше — перевагу над супротивником. Та все ж вони перемагали — хоч і не завжди вбивали своїх ворогів, хоч і не завжди залишали поле бою живими. Тож віра багатьох людей у всесильність і непохибність Великих мала під собою досить міцний ґрунт. — Сандра гмикнула. — А втім, деякі скептики стверджують, що Великі могли передбачати майбутнє і благословляли лише тих, про кого точно знали, що вони досягнуть успіху.
— Ну, гаразд, — сказав я, — з цим ми розібралися. Але як це пов’язано з бездіяльністю Інквізиції щодо Женеса?
— Найбезпосереднішим чином, — відповіла Сандра. — Інквізиція вже давно полювала на Женеса де Фарамона, проте безуспішно. А чверть століття тому Метр благословив дядька Рівала на боротьбу з ним, і тоді всі вирішили, що Женесові скоро гаплик.
— Тому Інквізиція припинила полювання на нього?
— Не зовсім. Якби він з’явився десь-інде, його б знову стали переслідувати, але Аґріс вважався зоною виняткової відповідальності дядька Рівала. Отака сильна була віра в дієвість благословення Великого. Я б назвала цю віру сліпою. Лише три роки тому, коли Женес захопив герцогових синів і мало не вбив дядька, який взяв на себе зобов’язання захищати хлопців, у багатьох виникли підозри, що Метрове благословення дало тріщину, хоча вголос про це ніхто не говорив. Відтоді мій батько частенько подумував надіслати на Аґріс каральний загін, проте такий учинок був би рівнозначний визнанню помилки Великого, і тато ніяк не міг наважитися на цей крок.
— Навіть після відходу Метра?
— Навіть після цього, — з зітханням підтвердила Сандра. — До останньої миті всі робили вигляд, що події розгортаються, як їм належить… аж поки не стало пізно. В кінцевому підсумку, дядько Рівал загинув, і лише завдяки вашому з Інною втручанню вдалося уникнути катастрофи.
Дівчина замокла і, обхопивши коліна руками, задивилася на вогонь. Я неквапно видобув з пачки сигарету й закурив.
— Але з іншого боку, — промовив я, — Женес мертвий, а Аґріс цілий. Тож формально Метрове благословення подіяло.
Сандра заперечно похитала головою:
— Хоч як ми трактуватимемо останні події, факт залишається фактом, що дядько Рівал не захистив герцогових дітей — а це було частиною його місії. Інша річ, якби ви з’явилися на Аґрісі раніше і завадили Женесові забрати Сіґурда та Ґійома, тоді б це відповідало духові благословення. А так… Ні, Владиславе. В будь-якому разі, Аґріс увійде в історію як Грань, де перший і єдиний раз не спрацювало благословення Великого.
— Тобто, ти вважаєш, що наша поява на Аґрісі була чистою випадковістю?
— Гадаю, що так. Ви просто невдало для себе обрали Грань. Зате Аґрісові пощастило — навіть попри те, що на ньому стався глобальний Прорив. Нижній Світ так прагнув знищити вас, що задля цього пожертвував Женесом.
— Але чому? — запитав я. — Якщо Сідх має рацію, і ми не несемо в собі частки Вселенського Духу, то чим пояснити такий загострений інтерес до нас?
— Ну, хоча б тим, що ви надзвичайно могутні. Нижній Світ аж ніяк не зацікавлений у появі на Гранях ще двох вищих магів. Тому й вирішив позбутися вас, поки ви ще не набули повної сили. От тільки не врахував, що Метрові плани зруйнувати дуже важко.
— Які плани? — відразу нашорошив я вуха. — Ти щось знаєш про них?
— Здогадуюсь. Як і пан Сідх, як і герцог Бокерський. Думаю, дядько Рівал також здогадався. Це настільки очевидно, що ви б і самі збагнули, якби не зациклилися на Вселенському Духові. Ви так боялися цього спадку, що геть забули про інший.
— І про який же?
— Про Імперію.
Від несподіванки я впустив на землю напівзотлілу сигарету, проте не став піднімати її, а розчавив каблуком.
— Ти серйозно?!
— Цілком. Це єдине розумне пояснення всього, що відбувалося з вами. Будь-яке інше — на кшталт того, що Метр десь переховується, щоб у належний час передати вам Вселенський Дух, — не витримує ніякої критики. Для того, щоб зробити вас Великими, не було потреби пробуджувати й розвивати ваш чаклунський дар — Дух не має нічого спільного з ним. Усі Великі, про чиє людське минуле ми знаємо, зокрема й Метр,
