були простими смертними, позбавленими найменшої схильності до чарів. Можливо, це не просто збіг, а неодмінна умова для успішного прийняття Духу.
— Проте, — зауважив я, — Метр збирався передати свою частку Духу великому інквізиторові.
— Він лише лякав його, це розуміли всі. Залізний Франц теж розумів — що, втім, не заважало йому труситися від страху. Як і всі Великі, Метр був геть-чисто позбавлений почуття гумору, але намагався жартувати. Замолоду мій батько служив у Вічному Місті, і час від часу йому доводилося мати справу з верховним королем. Він розповідав мені, що від деяких Метрових жартів кортіло вдавитися. — Сандра на хвилю замовкла, взяла мою чашку й відпила ковток холодного чаю. — Проте Метр не був жорстоким, він би нізащо не сказав людині, що передасть їй свою частку Духу, якби справді збирався це зробити. На відміну від чаклунів, Великі не потребували попередньої підготовки і спеціального навчання, вони отримували всі належні знання разом із Вселенським Духом. Той же Метр до прийняття Духу мирно пас кози в Беотії на Основі, нічого не чув про Грані і щиро вірив у своїх олімпійських богів. А одного чудового дня прокинувся Великим — от і вся його історія. Великі ставали такими не за якісь видатні заслуги, не завдяки своєму досвідові та вмінню, а просто тому, що мали вроджену здатність оволодіти Духом. Якби Метр хотів зробити вас Великими, то зразу передав би вам свою частку Духу і не влаштовував усю цю виставу. Подібно до решти Великих, Метр був раціоналістом до самих кісток, і всі його вчинки мали цілком певну мету.
— І з якою ж метою він помістив нас у замкнений світ Контр-Основи? Чому просто не привів нас до Вічного Міста і не назвав своїми наступниками? Погодься, це було б логічно.
— Якраз ні, — заперечила Сандра. — Всадовити на трон молодих, ненавчених, хай і потенційно могутніх чаклунів, було б невдалою ідеєю. Перше враження дуже важливе, і люди б надовго запам’ятали вас розгубленими, безпорадними, ні на що не спроможними. Тому й знадобилося Ланс-Оелі, де протягом трьох років ви мали розвивати свої здібності, набувати досвіду правителів…
— Стривай, — урвав я її. — А чому саме три роки? Звідки ти взяла цю цифру?
— З Метрового заповіту. Коли він відійшов, було оприлюднено його заповіт, дуже короткий і чіткий за змістом. У ньому Метр призначив Залізного Франца реґентом Імперії на наступні три роки і вповноважив його по закінченні терміну реґентства оголосити ім’я нового верховного короля. Сам Головний заперечує, що йому відомо ім’я Метрового наступника, але в це ніхто не вірить. Ясна річ, він хитрує.
Я знову закурив сигарету.
— Але ж це… безглуздо! Хіба можна так легковажно вирішувати долю наймогутнішої держави Граней? Гаразд, ми з Інною вищі маги — проте ми не єдині такі. Є ще двадцять троє людей, і я певен, що серед них знайдуться мудріші й досвідченіші за нас, які краще впораються з королівськими обов’язками.
— Можливо, й так, — не стала сперечатися зі мною Сандра. — Зате ви з Інною маєте перед усіма ними одну істотну перевагу, яка з надлишком компенсує і вашу молодість, і недосвідченість. Вас двоє, ви — подружжя. До твого відома, ви єдина за останні півтора сторіччя подружня пара вищих магів.
— А чому так? — запитав я здивовано.
— Бо для того, щоб створити сім’ю, потрібні чоловік та жінка. Проте з якоїсь нез’ясованої причини майже всі дівчата, народжені з таким сильним чаклунським даром, втрачають його ще немовлятами. Він нівелюється в них до звичайного інквізиторського. Таке трапляється і з хлопчиками, але рідко, зате з дівчатами — майже завжди. Такі винятки, як Інна, зустрічаються не частіше одного або двох разів на тисячу років. Якщо не помиляюся, в одинадцятому сторіччі жила дівчина вищий маг, проте вона рано вмерла… чи то загинула, точно не знаю. А до неї була велика королева Міріам, правителька Грані Аль-Зубран. Упродовж свого довгого життя вона тричі виходила заміж, і одного разу — за вищого мага. Від цього шлюбу мала сімох дітей, четверо з яких успадкували могутність своїх батьків. Правда, всі були хлопчики.
— Отже, є шанс, що наші з Інною діти теж будуть вищими магами?
— Схоже, що так. Взагалі вважається, що ваш дар, на відміну від звичайного, не передається в спадок, він проявляється спонтанно, незалежно від того, які здібності мають батьки. А проте, в Міріам та її першого чоловіка четверо дітей були вищими магами, це не можна пояснити простим збігом. Тож ви справді маєте непогані шанси започаткувати нову королівську династію. Можливо, Метр розраховував, що ваші доньки успадкують від Інни стійкість її дару і не втратять його в дитинстві. — З цими словами Сандра встала зі стільця. — Вибач, я на хвильку відлучуся.
— Тільки не виходь за купол, — сказав я, згадавши попередження Сідха, що з міркувань безпеки ніхто з нас уночі не повинен залишати межі табору.
— І не збираюся, — всміхнулась у відповідь дівчина. — Кущиків і тут вистачає.
Поки вона була відсутня, я обдумував щойно почуте і ще до її повернення дійшов невтішного висновку, що корона Імперії не набагато краща за Вселенський Дух, якого ми з Інною так боялися останніми днями. Гаразд, якби ще йшлося про якусь невелику або середніх розмірів державу; зрештою, ми два з половиною місяці керували Ланс-Оелі, і, як на мене, виходило в нас непогано, хоч і не блискуче. Було б ще півбіди, якби ця держава виявилася великою — але в міру великою. Проте правити сорока сімома густонаселеними Гранями, бути відповідальними за долі шістдесяти мільярдів людей, що мешкали в Імперії, і мало не щодня ухвалювати рішення, які можуть вплинути на долю всього світу, — це до снаги тільки дуже сильним людям. А я не вважав себе сильним. І Інну, при всьому моєму коханні до неї, також. Ми були звичайними людьми, хоч і мали надзвичайно могутній чаклунський хист. Але магічна сила і сила волі — це геть різні речі…
Я саме прикидав, скільки часу мені знадобиться, щоб остаточно і незворотно з’їхати з глузду від тягаря влади, коли повернулася Сандра. Вона швидко закип’ятила в казанку воду й заварила свіжого чаю. Тим часом я, відчувши легкий напад голоду, дістав із торбини шматок шинки і з’їв її з чорним хлібом. Сандра від частування відмовилася.
Потім ми пили чай і продовжували нашу розмову про ймовірні плани Метра щодо нас з Інною. Всі мої спроби відшукати слабкі місця в Сандриних міркуваннях неодмінно наштовхувалися на залізну стіну її логіки, і невдовзі я остаточно переконався, що з усіх варіантів, які лишень спадали мені на думку, тільки один не суперечив фактам і здоровому глузду — а саме той, що Метр вирішив поставити мене та Інну на чолі Імперії.
Проте в одному я таки не погоджувався з Сандрою. Вона нітрохи не сумнівалася, що Метр відійшов, хоча її непохитна впевненість у цьому (так само, як і впевненість решти інквізиторів) ґрунтувалася на непрямих доказах. Річ у тім, що на початку цього року в королівському палаці на Грані Палатина у Вічному Місті перестала горіти Незгасима Лампада, яку Метр запалив понад три тисячі років тому і яка, за його власними словами, мала згаснути тієї миті, коли він залишить земний світ і з’єднається зі своїм космічним Отцем, Вищим Розумом. Відтоді Метр ніде не з’являвся, а Незгасима Лампада, попри намагання наймайстерніших чаклунів, відмовлялася знову запалюватися.
Особисто я вважав, що Метр міг схитрувати і зараз переховуватися десь на Гранях. На користь свого припущення я навів передсмертні (вірніше,
— Якщо ти сприймаєш ці слова за послання вищих сил, то будь послідовним до кінця і йми віри не лише їм, а й усьому іншому, про що говорив тоді дядько Рівал. А він зокрема сказав, що Великих більше нема. Отже, йшлося не про них.
— А про кого ж?
— Не знаю. Я багато думала про це, але нічого путнього на думку не спадало. Та й власне, коли пророцтва висловлюють у такій туманній формі, це роблять для того, щоб їхнє значення стало зрозумілим лише постфактум, уже після того, як передбачене здійсниться. Якби той, хто говорив з вами через дядька Рівала, хотів повідомити щось певне, то сказав би про це прямим текстом. А так вам просто дали зрозуміти, що ваші пригоди лише починаються.
— Атож, починаються… — зітхнув я. — І ще одне, Сандро. Сьогодні по обіді Сідх обмовився, що, швидше за все, Нижній Світ звернув на нас увагу, коли ми йшли по „колодязю“ з Ланс-Оелі на Аґріс… — Я зробив паузу, щоб сформулювати своє запитання, але Сандра вирішила, що я просто хочу знати її думку, тому ствердно кивнула:
— Гадаю, так і було. Адже „колодязь“, прокладений між різними Гранями, неодмінно перетинає Внутрішній Континуум, де знаходиться Нижній Світ. Фізичного контакту з ним ви не мали, але він міг прочитати вашу сутність або навіть увійти у ваш розум. Взагалі, користуватися „колодязем“ украй небажано. Така подорож дуже виснажує, шкідливо впливає на нервову систему, а для важко хворих та поранених цілком може стати смертельною.
