Напередодні Армагедону

на секунду замовкла й винувато глянула на нас. — Ви, мабуть, уже зрозуміли, що той чоловік, з яким я зв’язувалася, не мій батько?

— Звичайно, зрозуміли, — похмуро мовив я. — Ще тоді, коли ти сказала, що до нас їдуть не інквізитори, а чорні маги.

— Хто був той чоловік? — запитала Інна.

— Один із Сідхових спільників, — відповіла Сандра. — Найпершого разу Сідх зв’язався з ним, а потім дозволив мені приєднатися до їхньої розмови. Після цього вже могла зв’язуватися з ним сама і видавати його за мого батька. Насправді він мешкає десь на Головній Маґістралі.

Інна скрушно похитала головою:

— Ти про все брехала нам. Просто дивно, як не заплуталася в своїй брехні.

— У такі моменти мені диктували, що говорити, — пояснила Сандра. — А взагалі, я не так уже й багато вам брехала. Про себе, про своє життя розповідала вам чисту правду. І мої припущення щодо Метрових планів теж не були вигадкою. Я справді вважаю, що він замислив зробити вас королем та королевою. Навіть те, що Залізний Франц наказав доправити вас у Вічне Місто, за великим рахунком, не було брехнею. Зараз Головний аж з ніг збивається, так вас шукає. Щоправда, пошуки ведуться лише на Основі. Схоже, він вважає, що вам ніде більше подітись, як повернутися на батьківщину. Йому навіть на думку не спало, що ви могли потрапити на іншу Грань.

— А звідки ти знаєш?

— Сідх розповів. Він добув ці відомості ще до нашого прибуття на Аґріс. Йому стало цікаво, чому ви привернули до себе таку пильну увагу Нижнього Світу, а в тому наказі, який ми обоє отримали, нічого конкретного про вас не повідомлялося — до інструкцій додавалися лише ваші зображення. Тому Сідх зв’язався зі своїм знайомим на Основі, переслав йому отримані картинки…

Іннині очі зблиснули.

— Стривай, Сандро! Якщо нічого конкретного про нас не повідомлялося, то чому ви вирішили, що ми родом з Основи?

— Бо так сказав дядько Рівал.

— Але ж ми нічого такого йому не говорили? Правда, Владе? Просто не встигли сказати. — І вона запитливо глянула на Штепана: — А ви, бароне?

Штепан, що досі мовчки слухав нашу розмову, невпевнено відповів:

— Та начебто не казав. Може, хтось із хлопців обмовився.

— А може, — озвався я, — Рівал і сам знав. Пам’ятаєш, Інно, як він дивився на тебе при нашій зустрічі? Ми ще гадали, що б це могло означати. І погодилися на тому, що він уже бачив тебе раніше.

Інна кивнула:

— Атож, тепер згадала… Гаразд, Сандро, продовжуй.

— Так от, Сідх звернувся до свого знайомого, хоч і не дуже розраховував на успіх — адже з такою куцою інформацією майже неможливо віднайти сліди двох людей серед шести мільярдів населення. Та вже за годину Сідхів знайомий знову вийшов на зв’язок і повідомив, що всі інквізитори на Основі шукають молоде подружжя з вашими прикметами. А коли ми прибули до Шато-Бокер і герцог коротко розповів нам про ваші пригоди, у Сідха виник новий план, як виконати наше завдання. Його пропозицію було схвалено, і це, мабуть, урятувало мене — бо за попереднім планом я мала лише переконати Ґарена де Бресі, що Сідх є тим, за кого себе видає. Оскільки герцог добре знав мене, то в нього не виникло жодних сумнівів у тому, що Сідха надіслав за вами мій батько, і його впевненість передалася вам. На цьому моя роль закінчувалась, але додому я повернутися вже не могла. Найпевніше, мене відрядили б до іншого архіпелагу, в розпорядження якогось чорного мага, щоб під його керівництвом я готувалася до Причастя… Маю на увазі Чорне Причастя — посвячення Нижньому Світові. Тоді б я стала справжньою лихою відьмою.

Штепан здригнувся і поспіхом перехрестився.

— І тому, — запитала Інна, — ти так зраділа, коли Сідх сказав, що бере тебе з нами?

— Ще б пак! Адже це означало відстрочення мого вироку. Я сподівалася… ну, на якесь диво. І воно таки сталося. Завдяки вам. — Сандра вчергове торкнулася пальцями персня Бодуена. — Зараз я не відчуваю своїх чаклунських здібностей, але не шкодую про їхню втрату… хіба трохи. Головне, що я вільна, а решта — дрібниці. Проживу й без магії.

— То це назавжди? — спитав я.

Вона силувано посміхнулася й кивнула:

— На жаль, так. Без варіантів. Про чари мені доведеться забути. Втім, це не означає, що я муситиму все життя носити перстень. Якщо… коли ми виплутаємося з цієї історії, наді мною проведуть процедуру екзорцизму, яка звільнить мене від одержимості, а заразом знищить мій чаклунський дар.

— Це обов’язково?

— Так, Владиславе, обов’язково. Внаслідок екзорцизму неодмінно втрачається чаклунський дар. А іншого способу розірвати зв’язок з Нижнім Світом поки не вигадали. — Дівчина зітхнула. — І давайте не будемо про це.

— Добре, не будемо, — погодилась Інна. — Розповідай далі. В чому полягало ваше завдання?

— Ми його майже виконали. Завели вас углиб ненаселеного району, потім Сідх зник за підозрілих обставин, що наводило на думку про підступи ворогів. Це мусило тримати вас у постійній напрузі.

— І таки тримало, — підтвердив я. — Ми з Інною місця собі не знаходили від підозр та сумнівів. Це було просто нестерпно… А що мало статися завтра, після прибуття… гм, так званих інквізиторів?

— Вони приєдналися б до Сідха. А мій так званий батько сказав би вам, що все гаразд, загін трохи затримався і буде наступного ранку. Проте вранці ви дочекалися б не підмоги, а глобального Прориву. Якраз його підготовкою займався Сідх.

— Тут? — здивувалась Інна. — На цій дикій Грані?

— Атож, на ній. У XV — XVII сторіччях тут, лише на іншому континенті, знаходилося лігво чорних магів-відлюдників. За час свого перебування на цій Грані вони добряче розхитали її, але через відсутність людей, головної поживи для нечисті, влаштовувати тут Прорив не мало сенсу. Сідх знав про існування цієї вразливої Грані й запропонував використати її, як пастку для вас. Взагалі, за його початковим задумом, він мав самостійно влаштувати Прорив, а загін, що нібито йшов вам на допомогу, існував би лише у вашій уяві. Та вже на місці Сідх переконався, що сам-один він не впорається, тому викликав помічників.

Ми з Інною перезирнулися.

— Нічого не розумію, — сказала вона. — Ви ж могли просто вбити нас. Навіщо знадобився Прорив?

— Аби змусити вас зробити те, що ви вже зробили на Аґрісі, — пояснила Сандра. — Пам’ятаєте, що було з вами після того, як ви зупинили Прорив?

— Ми три дні провели в нестямі.

— І були цілковито знесилені. Безпорадні, як немовлята. Ваш виснажений чаклунський дар не зміг би захистити вас від потойбічного впливу. Тепер розумієте?

Я відчув, як волосся на моїй голові стає сторчма, а вздовж хребта ніби пробіг цілий мурашник. Іннине лице посіріло, її ясно-сині очі стали тьмяними, а зіниці розширилися від жаху. Штепан знову перехрестився.

— Ми могли вас убити, — вела далі Сандра. — Мені вдавалося насилати на тебе, Інно, міцний сон, а тобі, Владиславе, навіювати… відомі вам речі. Але здолати ваш могутній чаклунський дар, підкорити його, було понад нашу з Сідхом силу. Спершу його слід було гранично послабити, виснажити. От для чого Сідх і задумав улаштувати новий Прорив.

— Авжеж, — сказав я, відчуваючи нездоланне бажання закутатись у щось тепле; мені зненацька стало зимно. — Наше щастя, що після Прориву на Аґрісі поблизу не виявилося Женесового колеґи. Він би миттю нас обробив.

— Вам справді пощастило, — підтвердила Сандра. — З усіх чорних магів належної кваліфікації саме Сідх міг найшвидше потрапити на Аґріс. Він прибув з якогось іншого архіпелагу інфернальним тунелем, що має вихід у таємному лігві Женеса, десь неподалік Брохвіну… До речі, тут вам навіть двічі пощастило. Сідх між іншим обмовився, що наглядач тунелю з протилежного боку був якраз відсутній, бо виконував інше доручення. Якби не це, то замість Сідха надіслали б того наглядача — відразу ж після Прориву. А так, коли