викидня, і вони боялися, що, відхиливши пропозицію, втратять свій єдиний шанс завести дитину. Наскільки я знаю, ти в курсі цієї історії.
— Так, — ствердно кивнув я. — Тесть мені розповів. За його словами, Інна виявилася таким чарівним немовлям, що вмить скорила їхні серця, і вони просто не змогли встояти… — Я мимоволі всміхнувся. — Через чотири роки в них народився син — свій, рідний по крові, проте Інна так і залишилася їхньою улюбленицею. Вони панічно боялися того дня, коли вона довідається про своє походження. Певна річ, вони розуміли, що Інна вже доросла дівчина і має знати правду про себе, але ніяк не могли подолати свій страх. Підозрюю, що тесть звірив мені цю таємницю саме для того, щоб я взяв на себе частину відповідальності за їхнє мовчання.
— А він не описав тобі незнайомця?
— Ні, в такі подробиці тесть не вдавався, лише сказав, що Інна є прийомною дочкою, і коротко розповів, як це сталося. Оце й усе… А в чому річ?
— Сідхів спільник роздобув детальний опис зовнішності таємничого незнайомця. Виявилося, що навіть через два десятиліття Іннині батьки пам’ятають його так виразно, ніби зустрічалися з ним лише вчора. — Сандра значуще подивилася на мене, і цієї миті я збагнув, що вона скаже далі. І не помилився в своєму здогаді. — Це був Метр, Владиславе.
Я докурив сигару майже до самого кінчика і пожбурив те, що лишилося від неї, в струмок.
— А знаєш, — сказав потім, — мене це нітрохи не здивувало. Мабуть, підсвідомо вже був готовий до цього. Відколи я дізнався, який унікальний наш з Інною дар, мені здавалося просто неймовірним, що двоє вищих магів народилися в одному й тому ж світі, в одній і тій же країні, з інтервалом лише у п’ять років. Але тепер усе стало на свої місця. Вочевидь, Інна народилася десь на Гранях, а Метр переніс її на Основу і знайшов для неї нову сім’ю… Правда, не втямлю навіщо.
— Гадаю, він від самого народження призначав Інну тобі за дружину. — Сандра ніяково зиркнула на мене. — Тільки не зрозумій мене хибно. Я аж ніяк не стверджую, що він нав’язав вас одне одному.
— Все нормально. Я правильно тебе зрозумів і, в принципі, згоден з тобою. Проте іншого не збагну: якщо Метр хотів звести нас разом і подивитися, що з цього вийде, чому він обрав для цього мою батьківщину, а не її? По-моєму, логічніше було б зробити навпаки — адже Грані більш відповідне для нас місце, ніж Основа.
Сандра знизала плечима.
— Цього я теж не збагну. Безперечно, Метр мав вагомі підстави так учинити, але які — не знаю, навіть не здогадуюся. Зате я точно знаю, що він ніколи нічого не робив просто так, без певної мети. — Вона трохи помовчала. — До речі, ще один важливий момент. Твій тесть не говорив тобі, чому вони назвали дочку Інною?
— Ні. А що?
— Про це їх попросив Метр. Вірніше, він просив назвати її Інґою, але через якусь плутанину в офіційних паперах вона стала Інною. Так це ім’я й прижилося.
— Чого не знав, того не знав, — замислено мовив я. — І якщо, за твоїми словами, Метр нічого не робив просто так…
Я замовк, краєм ока вловивши якийсь рух у кущах нижче за течією струмка. В моїй голові лише зароджувалося здивоване запитання, з якого це побиту Інна пішла кружним шляхом, а мої рефлекси, виявившись спритнішими за думки, вже спрацювали, миттєво реагуючи на небезпеку. Я рвучко кинувся вперед, турнув Сандру додолу, сам упав поруч з нею й прикрив нас силовим щитом.
А вже наступної секунди над нами промайнуло щось чорне, пронизало пустку в тому місці, де щойно перебувала Сандрина голова, перелетіло через струмок і впало в траву біля самої границі зовнішнього купола.
„Стріла,“ — зачудовано подумав я. Мені видалося надзвичайно дивним, що наш невідомий ворог не вдався до магії, а скористався такою ненадійною зброєю, як лук чи арбалет. А він, поза сумнівом, був чаклуном або магічною істотою, оскільки зміг проникнути всередину купола не здійнявши тривоги.
Втім, довго роздумувати над цією загадкою я не став, а швидко підвівся і прикрив себе й Сандру силовим щитом. Як виявилося, зробив це вчасно — бо до мене, з шаблею наголо, мчав Сідх. Я навіть не зразу впізнав його, оскільки він був не в своєму звичайному ошатному вбранні з незмінним зеленим тюрбаном, а в якійсь мішкуватій сірій робі з відкинутим каптуром. Його смагляве до чорноти обличчя, завжди таке спокійне і незворушне, наразі було спотворене хижою, звірячою гримасою.
Як і перше, Сідх не став удаватися до чарів. Скориставшись тим, що на кілька секунд я розгубився, не наважуючись завдати удару по людині, яку ще недавно вважав своїм старшим товаришем, він спробував оббігти мене зліва, щоб ударити в мою незахищену спину. Я на це не піддався і, розвернувшись, зустрів його лицем до лиця.
Але при цьому я припустився величезної помилки. Мені геть випало з голови, що Сандра перебуває під дією персня Бодуена, який блокує її чаклунські здібності, і зараз практично беззахисна. А своїм нехитрим маневром Сідх досяг того, що я більше не стояв між ним та дівчиною, яка лише щойно звелася на ноги.
Я надто пізно розгадав його план, надто пізно второпав, що він тут не по мою душу. Якби я збагнув це від самого початку, то без найменших вагань застосував би проти Сідха найсмертельніші чари, а так…
Ці думки блискавично промайнули в моїй голові, коли Сідх рвучко повернувся і зробив різкий випад убік Сандри, цілячись вістрям шаблі їй у груди. Я згаяв дорогоцінну мить на те, щоб прибрати щит, який заважав мені завдати удару, і якраз цієї миті мало б вистачити, аби смертоносне вістря досягло своєї мети.
Я не випадково вжив умовний спосіб — бо насправді цієї миті не вистачило. Зненацька Сідх завмер, ніби наштовхнувся на невидиму стіну, Сандра встигла відскочити, а я, прибравши зрештою щит, вдарив по ворогові першим смертельним закляттям, яке спало мені на думку. Сідх похитнувся, а потім, мов підкошений, беркицьнувся на землю. Попри мої очікування, його плоть не розтеклася вогняною жижею, як це було з Женесом.
„А дарма,“ — надійшла мені жінчина думка. — „Я міцно тримала його.“
Озирнувшись, я побачив, що до нас біжить Інна. Саме її своєчасне втручання врятувало Сандру від неминучої смерті, а я завдав удару вже по знерухомленому противнику. Все сталося так стрімко, що я просто не встиг зреагувати на нові обставини і діяв суто за інерцією. Але не шкодував про свій вчинок і, навіть якби мав більше часу на роздуми, все одно не став би ризикувати Сандриним життям заради сумнівного задоволення взяти Сідха в полон. Звичайно, я довіряв жінчиній майстерності й не сумнівався в чіпкості її чарів; але наразі йшлося про набагато важливіші речі, ніж питання професійної придатності.
Сандра сторожко наблизилася до Сідха, ногою відкинула його шаблю вбік і схилилася над ним, ладна будь-якої миті відсахнутись. Тим часом я просканував чарами територію під усіма трьома куполами, але не виявив сторонньої присутності. Не було також і „сліпих зон“, прикритих чужою магією.
— От і все, — полегшено констатувала Сандра. — Він мертвий.
Її слова почула й Інна, яка саме підбігла до нас.
— А дарма, — повторила вона вголос. — Ми могли б допитати його.
Сандра випросталась і похитала головою:
— Нічого б у вас не вийшло. Нижній Світ убив би його раніше — у підсвідомість кожного чорного мага вкладено команду самоліквідації. А ще одного блокувального персня, — вона поглянула на свою праву руку, — у вас немає.
— А як Сідх потрапив сюди? — здивовано мовила Інна. — Я ж лише ввечері перевіряла наш захист і виявила жодної вади.
— Схоже, він здійснив так званий „чорний стрибок“, — припустила Сандра. — Будь-який чаклун, пов’язаний з Нижнім Світом, може миттєво переміститися на невелику відстань — дві-три милі, не більше. Але до цього вдаються дуже рідко, лише в крайніх випадках, бо „чорний стрибок“ на кілька годин позбавляє всієї магічної сили.
— То он воно що! — сказав я. — Тепер ясно, чому Сідх не застосував проти мене чари. Виходить, він був смертником?
— Мабуть, що так. Гадаю, його надіслали вбити мене, щоб я вам нічого не розповіла.
— А скільки ще потенційних смертників тут вештається? — спитала Інна.
— Поки жодного. Сідхові спільники мають бути тут лише завтра ввечері.
