— А смерть царя йому невигідна, оскільки це створить проблеми у його стосунках з Павлом. Вірно?
— Думаю, так. А якщо відверто, мене мало переймає, живий найясніший государ Олександр Михалич чи ні. Не вважай мене бездушним, просто мені на нього начхати. Головне, щоб він ніколи не повернувся на трон. Я сімнадцять років прожив під його владою, з мене досить.
Дві години тому, слухаючи перемовини між альвійськими кораблями, ми нарешті дізналися, що цар Новоросії Олександр IX сьогодні вранці загинув в авіакатастрофі, коли, як завжди по понеділках, наодинці здійснював прогулянковий політ на своєму невеликому реактивному літаку. Певна річ, його супроводжував ескорт озброєних винищувачів, а з землі підстраховували досвідчені диспетчери, готові будь-якої миті взяти керування на себе, але всі вони виявилися безсилими, коли літак вибухнув у повітрі, а його уламки попадали в море з двадцятикілометрової висоти. Спочатку не виникало сумнівів, що це терористичний акт, але, за останніми даними, в царських покоях було знайдено прощальну записку, і вона начебто була справжньою. Особисто для мене ця записка була переконливим свідченням того, що цар Олександр не вбитий, а викрадений…
— Шість хвилин до каналу. Три хвилини до ввімкнення генератора.
Підтверджуючи Олегове припущення, чужинці не намагалися перехопити нас. Утім, з розрахунків комп’ютера випливало, що, попри значну концентрацію альвійських сил у дром-зоні, жоден із кораблів не встигав підійти до нас на відстань, достатню для ведення прицільного вогню. Все-таки в тій скаженій швидкості, з якою ми рухалися, була своя перевага. От коли б кораблі могли так само швидко вилітати з каналу, завдання проникнення в систему значно полегшилося б. Але після гіперпереходу будь-який матеріальний об’єкт опиняється в стані спокою відносно центрального світила. Виняток становлять лише електромагнітні хвилі, які в будь-якій системі відліку поширюються із швидкістю світла.
— Чотири хвилини до каналу. Шістдесят секунд до ввімкнення генератора.
За сім мільйонів кілометрів попереду за нашим курсом один з важких крейсерів випустив нам навперейми з десяток позитронних ракет. Траєкторії семи з них точно перетиналися з нашою. Але це не проблема: кілька поштовхів ходового двигуна з прискоренням 500 g — і ракети пролетять далеко за нашою кормою. Їхня система самонаведення просто не встигне зреагувати.
Утім, до ракет було ще далеко, а до першого з каналів залишалося всього три мільйони кілометрів.
— Ввімкнення генератора, — скомандувала я.
— Є ввімкнення, мем! — відрапортував Валько. — Генератор працює в холостому режимі. Розрахункова потужність при вході в канал — півтора теравата. Рекомендую підвищити до двох.
— Рекомендація приймається. Повна готовність до запуску імпульсного випромінювача.
— Випромінювач до роботи готовий.
За один мільйон двісті тисяч кілометрів від першого каналу я послала вперед резонансний імпульс. Через шість секунд прямо за курсом спалахнула блакитна зірочка. Комп’ютерний розрахунок свідчив, що жодних маневрів робити не потрібно — корабель має пройти точно по центру щойно відкритої горловини.
— Оце так здорово! — не втримавшись, вигукнула я. — Нам просто казково пощастило.
— У Вейдерової віртуальності, — зауважив Олег, — канали завжди відкривалися в точці інтерференції.
— Ну, це дурниці, — сказала я. — А ти ще казав: ніяких поблажок, усе як у реальності…
— Рашель! — сердито прикрикнув на мене Валько. — Годі базікати, глянь на екран, роззяво!
Я знов зосередилася на тактичному дисплеї. До входу в канал залишалося сімдесят секунд. Далі йшли його астрофізичні характеристики — довжина (ого! майже одинадцять кілопарсеків) і координати точки виходу. А також попередження:
— Прокляття! — вилаялася я.
Четвертий ступінь небезпеки не обіцяв особливих неприємностей, але я вирішила не ризикувати й коротким поштовхом бічних двигунів трохи відхилила корабель від курсу, щоб оминути цей канал.
— От халепа! А все так вдало складалося…
Я надіслала вперед черговий імпульс до наступного каналу. І знову блакитне сяйво виникло прямо за курсом.
— Дві випадковості — уже закономірність, — приголомшено промимрила я. — Схоже, твій Вейдер нічого не спрощував.
— А я що казав! — вагомо озвався Олег.
— Ну-ну! З таким випромінювачем прорив крізь блоковану дром-зону стає справою не пілотської майстерності, а лише потужності двигунів — що швидше, то краще…
Цього разу параметри каналу були нормальні: довжина — трохи більше тисячі шестисот парсеків, місце виходу — подвійна зоря USCG 253-317846-581, недосліджена, ймовірно, без планет, власна назва відсутня.
— П’ятдесят п’ять секунд до входу в канал, — мовила я.
— Генератор працює нормально, — відповів Валько. Потім суворо додав: — Рашель, де були твої очі, коли ти прокладала курс? Якого біса тебе понесло до Ядра?
— Четвертий ступінь — це не страшно, — виправдовувалася я. — Лише високий рівень радіації… І взагалі, я нічого не розумію. На карті дром-зони той канал був позначений як недосліджений. Цей, до речі, також.
— Ти впевнена?
— Абсолютно. Я ж не сліпа. Ось, сам подивися… — Я почала було проводити маніпуляції на консолі, але зупинилася. — Ні, потім. Десять секунд до входу в канал… П’ять секунд… Є!
За передньою стіною рубки всіма барвами веселки запалав гіперпростір. Валько доповів:
— Резонансний генератор вийшов на робочу потужність дві цілих і сім сотих теравати. Розрахунковий час гіперпереходу за об’єктивним галактичним часом — дві години сорок три хвилини і тридцять одна секунда. За власним бортовим — стандартний півторадобовий інтервал… А тепер зачекай трохи. Зараз я дещо перевірю.
Олег сидів, відкинувшись на спинку крісла, і не відривав погляду від оглядової стіни. Він насолоджувався першими хвилинами першого в своєму житті польоту крізь гіперпростір.
Я не стала відволікати його й вивела на екран потрібну ділянку карти дром-зони. Так, справді — обидва канали були позначені на ній як недосліджені. А комп’ютер видав повідомлення:
Хай мені чорт! Невже?…
Зліва, у кріслі зв’язківця, заворушився Валько. Розплющивши очі, він від’єднав від свого імпланта роз’єм і повернувся до мене. Його погляд був розгублений і винуватий.
— Я дурень, Рашель. Тупак. Це ж треба, не додумався перевірити детектор каналів…
— А він, — підхопила я, — вдосконаленої конструкції. Сканує канали не лише першого, а й другого роду.
— Угу. Вже багато століть вважалося безсумнівним фактом, що апріорі неможливо визначити, куди вони ведуть. А тут на тобі — виявляється, що можливо. Тепер ясно, звідки з’явилося так багато нових досліджених каналів, до того ж дуже зручно розташованих. Проте нашим завжди вистачало обережності не афішувати це відкриття. Наприклад, ми летіли на Новоросію шість із гаком діб за бортовим часом, хоча могли потрапити туди за допомогою одного-єдиного затяжного стрибка… І ще. Ти уявляєш, що це означає? Таким чином ми можемо подорожувати до сусідніх галактик, перестрибуючи від однієї блукаючої у міжгалактичному просторі зорі до іншої.
„Чистісінька правда, — подумала я. — Так і є. Для цього не потрібні ніякі канали третього роду…“
30
