У моїх грудях похололо. Невже це через нас — точніше, через прибулих на „Зорі Свободи“ пасажирів? Якимось чином Чужі дізналися, що корабель доправив на Магаваршу принцесу — регента Світу Барнарда, заступника начальника Генштабу Терри-Галлії, а також голову земного уряду з доброю дюжиною міністрів, і вирішили не випускати таку цінну здобич… Хоча ні, навряд. Дуже сумнівно, щоб п’ятдесятники й дварки пішли на таку авантюру. Вони знають, за якими законами живе наше суспільство, і мають розуміти, що втрата окремих лідерів не завдасть людству істотної шкоди, а радше навпаки — лише згуртує людей і підштовхне їх до ще рішучіших дій.
Судячи з виразу обличчя імператора, він думав про те саме. І висновки його були аналогічними.
— Чим чужинці пояснюють свої дії? — запитав він.
— Загрозою вторгнення габбарів. У повідомленні йдеться, що вона цілком реальна, але чому — не уточнюється. Авангард флоту вже залишив дром-зону й на повній швидкості рухається до Магаварші. Його прибуття слід чекати годин за двадцять.
— Це все?
— Так, сер. Радіограма коротка, і я майже дослівно переказав її зміст. Якщо бажаєте, можу переслати текст оригіналу.
— Ні, не треба. — Падма повернувся до мене. — Міняйте курс, містере Матусевич. Ми летимо в космопорт. Зараз я зв’яжуся з рештою і повідомлю їх про нові обставини. Дуже неприємні обставини…
4
Уже третю годину тривала наша нарада в головній диспетчерській космопорту, де зібралася команда „Зорі Свободи“ в повному складі, всі наші високоповажні пасажири й імператор з кількома наближеними з числа волонтерів.
За цей час ситуація анітрохи не прояснішала, а навпаки, ще дужче заплуталася. Відразу після прибуття в космопорт ми надіслали чужинцям запит з вимогою додаткових пояснень, конкретніших, аніж абстрактна загроза нападу габ барів, бо така загроза існувала завжди, а нинішні запобіжні заходи були безпрецедентними за своїм масштабом. Час від часу п’ятдесятники з дварками збільшували чисельність патруля до однієї або двох ескадр. Це відбувалося в періоди загострення обстановки на фронтах або коли в тутешній локальний простір навідувався габбарський розвідник. Проте ще жодного разу за останні кілька років вони не перекидали до Магаварші цілий флот.
За годину з чвертю, необхідних, аби сигнал досяг дром-зони й повернувся назад, надійшла відповідь на наш запит. У новій радіограмі лише зазначалося, що є велика ймовірність масованого вторгнення в систему габбарських військ, а насамкінець нас просили не панікувати й спокійно дочекатися прибуття до Магаварші передових частин флоту.
Коли всі ознайомилися з текстом повідомлення, слово взяв адмірал Брісо.
— Я бачу три можливих варіанти. Перший: чужинці не брешуть, і габбари справді щось затівають. Другий, утім, малоймовірний: вони хочуть захопити нас у полон або знищити. Ми вже обговорювали це і погодилися, що п’ятдесятники з дварками на таку авантюру навряд чи підуть. Навіть зусиллями цілого флоту шанси на перехоплення крейсера такого класу, як „Зоря Свободи“, мізерно малі, до того ж ми можемо просто покинути систему й вилетіти до однієї з найближчих зірок. Нарешті, третій варіант: загроза вторгнення габбарів — хитрий блеф, спроба заманити нас у пастку.
— Яку саме? — поцікавився імператор.
— Примусити нас знову ввести в систему війська. Тоді чужинці спокійно підуть звідси, оголосивши, що передають контроль над Магаваршою людям. Тим самим вони позбудуться відповідальності за планету й, образно кажучи, вмиють руки.
— Найпевніше, так воно і є, — замислено мовив Поль Карно. — Через Магаваршу п’ятдесятники змушені тримати великі сили в локальному просторі Суомі, а користі їм від цього жодної. Але з іншого боку, якщо виявиться, що планеті справді загрожує вторгнення габбарів, ми не зможемо залишитися осторонь — адже тут проживає сорок тисяч наших одноплемінників.
Протягом наступної години в диспетчерській точилася запекла суперечка про те, що робити далі. Одностайними всі були лише в одному: слід якнайшвидше сповістити про все бригаду, що чекала нас у дром-зоні системи Гамми Індри. А от у питанні, кому й на чому летіти з повідомленням, думки розділилися. Крім мого крейсера, в ангарах космопорту перебувало ще два кораблі, здатних здійснювати міжзоряні переходи, — кур’єрський корвет і невеличкий, але надзвичайно швидкохідний катер, розрахований лише на чотирьох пасажирів. Обидва ці судна були залишені тут про всяк випадок, щоб повністю не позбавляти Магаваршу контакту із зовнішнім світом. За своїми швидкісними показниками й маневреністю вони, мабуть, перевершували „Зорю Свободи“, але були менш боєздатними і значно вразливішими.
Я ж, як і решта членів моєї команди, у цій дискусії участі не брав, а лише мовчки слухав і чекав, коли присутні дійдуть згоди на єдино правильному й логічному в цій ситуації рішенні. За інших, не таких драматичних обставин мені, мабуть, було б цікаво спостерігати за тим, як дорослі чоловіки та жінки, що обіймають найвищі державні посади, поводяться, наче діти, з остраху виглядати в очах один одного боягузами. Кожен із високоповажних міністрів, пропонуючи той чи інший варіант розвитку подій, вважав своїм обов’язком ненав’язливо, але цілком чітко дати зрозуміти, що сам він волів би залишитися на Магаварші й зустріти небезпеку навіч.
Один лише Клод Брісо, який не раз брав участь у космічних битвах і часто ризикував життям, не піддався загальній браваді. Як досвідчений військовий адмірал чудово розумів, що ніякого вибору в нас не залишається, але, попри своє високе звання, наразі він не мав жодних формальних повноважень, а був лише приватною особою і не міг віддавати обов’язкових до виконання наказів.
Імператора ж, який тримав у своїх руках всі важелі реальної влади на Магаварші, долали сумніви. Він ніяк не міг вирішити, де буде безпечніше його доньці — на планеті чи на борту „Зорі Свободи“. Все залежало від справжніх намірів чужинців — блефують вони чи ні, а якщо ні, то наскільки ймовірна загроза вторгнення габбарів…
Нарешті мені набридли ці пусті балачки, і я вже збирався викласти власні аргументи, аж раптом Анн-Марі Прентан, яка разом із диспетчером Шанті стежила за радіоперехопленням з району дром-зони, голосно й схвильовано вигукнула:
— Здається, чужинці не збрехали. Схоже, починається.
Усі присутні миттю посхоплювалися зі своїх місць і кинулись були до терміналу, але Анн-Марі, щоб уникнути стовпотворіння, негайно ввімкнула зовнішні динаміки й вивела на головний екран диспетчерської дані комп’ютерно-лінгвістичного аналізу.
Приміщення заповнив шум і тріск, крізь які ледве пробивалися невиразні обривки слів і фраз. І дром- зона, і навіть кораблі, що летіли до нас, перебували ще надто далеко, а чужинці, певна річ, не були такими люб’язними, щоб транслювати свої розмови по точно спрямованому на Магаваршу променю. До того ж п’ятдесятники спілкувалися своїми, неземними мовами, і лише зрідка серед усього цього шарварку лунали гавкітливі репліки німецькою — це перемовлялися між собою допоміжні частини дварків.
Зате на великий екран видавався англійський текст — комп’ютер на ходу перекладав усе, що лишень піддавалося перекладу, і по можливості намагався реконструювати з окремих слів і фраз самостійні, наповнені змістом речення. Йому це не завжди вдавалося, але навіть з того, що ми отримували, суть подій була зрозуміла: як мінімум по трьох каналах почалося вторгнення габбарських військ.
Буквально через хвилину по вузькоспрямованому променю ми отримали чергову радіограму від чужинців. У ній вони повідомляли про початок вторгнення і радили всьому населенню Магаварші сховатися у своїх Катакомбах. За твердженням командування флоту п’ятдесятників, сили габбарів невеликі й атаку буде відбито ще в дром-зоні, але окремі кораблі можуть прорватися крізь оборонний заслін і спробувати скинути на планету бомби.
— Якщо тільки вони не розігрують перед нами виставу…- почав був Поль Карно, але замовк, так і не закінчивши своєї думки.
— Не бачу в цьому сенсу, — озвався адмірал Брісо. — Зв’язатися звідси з нашими ми все одно не зможемо, треба летіти до дром-зони. А там уже нас не обдуриш.
