примножив свій статок.
— Однак, — зауважив герцоґ, — цього не можна сказати про весь ваш похід, якому, до речі, я ніколи не співчував. Адже французький король досі в полоні.
— Був у полоні, — уточнив Шатоф’єр. — За останніми відомостями, він відкупився за сімдесят тисяч срібних марок і скоро має повернутися до Європи.
— Сімдесят тисяч, — повільно повторив герцоґ, подумки перераховуючи цю суму на ґалльські скудо. — Не скажу, що дешево обходиться Франції звільнення Гробу Господнього. Філіп-Авґуст Третій править країною вже дванадцять років, за цей час він орґанізував три хрестові походи, не відвоював ні клаптика Святої Землі, зате втратив усі свої північні землі і геть спустошив французьку скарбницю. Між іншим, ґрафе, вам відомо, що герцоґ Нормандський оголосив про розрив союзницьких відносин з Францією і звернувся до Святого Престолу з проханням звести його в королівське достоїнство?
— Авжеж, я чув про це. Та чи задовольнить папа його клопотання?
— Особисто я не бачу ніяких серйозних підстав для відмови. У договорі про союз Нормандії з Францією є пункт, згідно з яким Нормандія залишає за собою право виходу зі складу королівства у разі незадовільного управління об’єднаною державою. А те, що справи у Франції кепські, зрозуміло навіть дитині.
— Безперечно, — погодився Ернан.
— І Франція зараз не в тому стані, щоб протиставити цьому пункту договору свою військову міць, — вів далі герцоґ. — Королю доведеться змиритися з цим, як раніше він змирився з втратою Бретані, Фландрії та Франш-Конте. А що ж до папи Павла, то хоч він і дав своє благословення на ваш похід, йому була не до душі ця авантюра. На його думку, католицькому світові слід було поберегти свої сили для майбутнього походу проти турків, і тут я цілком згоден з ним. Звісно, шкода, що Єрусалим досі перебуває в руках невірних; але з іншого боку, якщо послідовникам Магомета вдасться захопити Константинополь, це обернеться великою бідою для всього християнства — не тільки східного, а й західного. Тож зараз король Франції не користується благоволінням Святого Престолу, і я дуже сумніваюся, щоб папа став на захист цілісності Французької держави. Втім, не виключено, що герцоґові Нормандському буде відмовлено в титулі короля, проте ніщо не завадить Нормандії повернутися до свого колишнього статусу великого князівства.
— І таким чином, — вагомо додав Ернан, — Франція стиснеться до тих меж, що в них вона була на початку правління Філіпа-Авґуста Великого… Гм. Майже до тих меж. Адже ґрафства Сент, Анґулем та Байонна і досі залишаються під владою французької корони.
Герцоґ проіґнорував цей вельми прозорий натяк і замість відповіді уважно придивився до Ернанового супутника, на якого попервах кинув лише побіжний погляд.
Власне кажучи, зовнішність юнака не справляла особливого враження. Це був стрункий, невисокий на зріст світлий шатен років вісімнадцяти. Його обличчя не відзначалося вродою, але й не мало якихось значних вад, було просто симпатичним і важко запам’ятовувалося. Хіба що погляд карих очей юнака, спокійний, вдумливий і зосереджений, не вписувався в рамки його непримітної зовнішності.
Ернан, здавалося, чекав цього моменту і квапливо промовив:
— Перепрошую, монсеньйоре. Я забув представити вам мого двоюрідного брата Ґабріеля де Шеверні. Його сестра Луїза була дружиною вашого сина.
Юнак підвівся і шанобливо вклонився.
Герцоґ знову поглянув на Ґабріеля, але тут-таки винувато опустив очі.
„Так-так! — задоволено подумав Ернан. — Схоже, Філіп не помилився. Це й справді нагадує каяття“.
В альтанці запанувала прикра мовчанка, що тривала кілька хвилин, аж поки не з’явилися слуги з частуванням для гостей герцоґа. Вони притьмом накрили стіл, рясно позаставлявши його вазами з садовиною, фруктами, джемами та печивом, а також глеками з прохолоджувальними напоями й різного ґатунку вином. Ернан без зайвих церемоній допався до їжі — він завжди був не проти перекусити, а прогулянка з Кастель-Ф’єро до Тараскона лише підігріла його апетит. Підбадьорений прикладом кузена, Ґабріель де Шеверні взяв з вази медовий пряник і наповнив свого келиха шербетом.
Поступово між герцоґом та Ернаном зав’язалася розмова, що здебільшого точилася довкола невдалого хрестового походу короля Філіпа-Авґуста Третього. У перервах між поглинанням солідних порцій печива з яблучним джемом та значних доз вина Шатоф’єр розповідав про битви хрестоносців з сарацинами, про їхні перемоги й поразки, відверто визнаючи, що останніх було більше. Зокрема він детально описав обставини полонення французького монарха єгипетським султаном, оскільки сам був безпосереднім учасником тієї фатальної для короля сутички і лише якимсь чудом уникнув полону або смерті. Про те, як Шатоф’єр та ще один лицар, Гуґо фон Кліпенштейн, виривалися з оточення, прокладаючи собі шлях крізь численні лави ворога, серед хрестоносців ходили справжні леґенди. Ернан, якому ніколи не загрожувало померти від скромності, не змигнувши оком переказав одну з таких леґенд, щоправда (слід віддати йому належне), найбільш близьку до дійсності.
— Мій син також воює з невірними, — зауважив герцоґ, скориставшись паузою в розповіді Ернана, коли той заходився дегустувати варення з айви. — Десь в Андалусії.
— Вже не воює, — з набитим ротом заперечив Ернан. — Нещодавно Кастілія та Ґранада знов уклали між собою перемир’я.
Герцоґ здивовано підвів брови:
— А я про це не чув. Звідки ви знаєте?
— Ну… — трохи невпевнено протягнув Шатоф’єр. — Я дізнався про це від вашого сина.
— Ви вже отримали від нього листа?
— Мм… В певному розумінні. Як мені стало відомо, минулого тижня дон Альфонсо підписав з ґранадським еміром відповідний договір.
— Дон Альфонсо? — перепитав герцоґ. — Чому він, чому не король?
— Філіп каже, що останнім часом дон Фернандо дуже заслаб, тому командування кастільською армією взяв на себе дон Альфонсо.
— Зрозуміло… Ні, стривайте! — Очі герцоґа раптом зблиснули, і він так пильно подивився на Ернана. — Ви сказали: „Філіп каже“. Що це означає? Ви отримали від нього листа чи все-таки…
— Так, — кивнув Ернан. — Зараз він у моєму замку.
— Ясно. — Герцоґ трохи помовчав, заглиблений у похмурі роздуми, потім спитав: — Філіп розповідав вам про мого листа?
— Так.
І знову мовчання.
— Ну що ж, — врешті обізвався герцоґ. — З мого боку було б безглуздо сподіватися, що він миттю забуде про всі образи і прибіжить прямісінько до мене. Для цього Філіп надто гордий і самолюбивий… А втім, хто б не образився, якби його, мов шолудивого пса, прогнали з рідного дому. Не знаю, чи зможе він колись забути це і простити мені всю кривду, що її зазнав від мене.
У словах герцоґа було стільки болю й гіркоти, що зворушений Ернан запевнив його:
— Філіп не злопам’ятний, монсеньйоре, і не тримає на вас зла. — Потім, повагавшись трохи, він додав: — А Господь милосердний.
Герцоґ важко зітхнув:
— Те ж саме сказав мені на прощання Філіп. Але тоді я не прислухався до його слів, я взагалі не хотів ні чути його, ні бачити. І лише потім, коли він поїхав до Кастілії, я почав розуміти, як багато він для мене значив… Хай простить мене Бог, я не любив жодного зі своїх дітей, а Філіп узагалі був у мене на особливому рахунку. Але разом з тим, сам про те не здогадуючись, я дуже дорожив ним і десь у глибині душі завжди ним гордився. Філіп був відрадою для мого батьківського самолюбства, адже Ґійом та Робер… Ніде правди діти: я соромився їх обох, особливо Ґійома. — Герцоґ зробив паузу і сумно подивився на Шатоф’єра. Проте в його погляді не було ні ворожості, ні осуду, а була лише сліпа покірливість долі. — Тепер Ґійом мертвий, а Робер… Робер так і лишився дрібним негідником, і тільки брак розуму та вроджені лінощі не дозволяють йому вчинити якесь серйозне паскудство. Правду кажучи, я навіть радий, що він поїхав до Марсану. Здаля його численні вади не так муляють мені очі.
Герцоґ знову замовк, наповнив келиха вином і відпив кілька ковтків.
— А от Філіпа мені бракує, — задумливо мовив він. — Майже сім років мені знадобилося, щоб усвідомити це. Майже сім років я змарнував на боротьбу з собою і зі своєю пихою — адже саме я мусив
