— Ну… — Бланка зам’ялася. — Загалом пояснив. Він сказав, що остаточно втратив надію на розлучення Авґуста Юлія з Ізабеллою Французькою, і тепер хоче зробити мене королевою Наварри.
— У вашому голосі я чую сумнів, — зауважив падре.
Десь зо хвилину Бланка мовчала, дивлячись на нього, потім відповіла:
— Ви вгадали, доне Антоніо, я не вірю тому, що сказав мені батько. Боротьба за наваррський престол призведе до міжусобиці в країні, і в кінцевому підсумку Наварра буде розділена між Кастілією, Ґасконню та Араґоном.
— Ви казали батькові про свої сумніви?
— Ні, падре. Я зрозуміла, що він сам цього свідомий. Він явно замислив щось інше, бо… Якби він хотів зробити мене королевою, то віддав би заміж за принца Араґонського. Цей союз усунув би більшість непорозумінь між нашими державами. А так… Я сама гублюсь у здогадах.
— В такому разі, принцесо, я допоможу вам у всьому розібратися. Так вже склалося, що мені
— І чому ж?
— Бо ґраф Біскайський — єдиний з більш-менш гідних претендентів на вашу руку, кого дон Фернандо може одружити з вами похапцем, поки відсутні Філіп і ваш брат дон Альфонсо.
— Ви вже вдруге згадуєте Філіпа, — промовила спантеличена Бланка. — А він тут причому?
— Річ у тім, принцесо, що восени Філіп просив у дона Фернандо вашої руки і отримав від нього згоду — втім, за умови, щоб до весни це трималося в секреті. — І падре розповів Бланці про домовленість, досягнуту між Філіпом та королем. — На жаль, принцесо, як це не гірко визнати, государ батько ваш обдурив Філіпа, а з вами взагалі повівся жорстоко. Ваш шлюб з ґрафом Біскайським не продиктований політичними міркуваннями. Він задуманий для того, щоб усунути вас зі шляху вашої сестри.
— Так, так, тепер я все розумію, — тихо, майже пошепки мовила Бланка. Губи її тремтіли, риси милого обличчя спотворила гримаса відчаю, а в красивих карих очах стояли сльози. — Батько дуже любить Нору. Дуже… навіть занадто. І коли вона зажадала, щоб її віддали за Філіпа, батько не міг відмовити їй. Я все гадала, на яку ж хитрість він пуститься, та хіба ж могла я подумати, що він… опуститься до підлості!… Якщо я буду заміжня, Філіп напевно одружиться з Норою, щоб заручитися підтримкою Кастілії в своїй боротьбі за ґалльський престол, а я… — Тут вона судомно глитнула, ледве стримуючи ридання. — Мене принесли в жертву Нориним примхам!
— Ще ні, — м’яко заперечив падре. — Вас лише призначили в жертву, але заклання ще не відбулося.
У Бланчинім погляді засвітилася надія.
— Цього можна уникнути? Але як?
— Якщо ваш брат дон Альфонсо й Філіп встигнуть вчасно повернутися до Толедо, вони зможуть зірвати вінчання.
— Вони не встигнуть, — з гіркотою зауважила Бланка. — Батько все розрахував.
Дон Антоніо кивнув:
— Я теж думаю, що до призначеного дня вони не встигнуть. Тому заради вас та Філіпа я ладен узяти гріх на душу і привселюдно заявити, що ще минулого місяця таємно повінчав вас.
Бланка вчепилася пальцями в поруччя крісла.
— Боже милостивий! — видихнула вона. — Ви це зробите?
— Так, зроблю, — рішуче кивнув падре. — З вашого дозволу, певна річ. За згоду Філіпа я ручаюся.
— Але ж це буде брехня!
— Знаю. Я збрешу. А вам брехати необов’язково — ви можете просто відмовчуватися і чекати Філіпового приїзду. Ще вчора ввечері я надіслав йому гінця з листом, у якому виклав свій план. У мене є невеликий прихід, церква Святого Йосипа, і я вже зробив у церковній книзі запис про ваш шлюб — заднім числом, сімнадцятим грудня минулого року. Цього дня, згідно з моїми нотатками Філіп і ви…
— Стривайте! — перепинила його Бланка, насилу переводячи подих; очі її гарячково блищали. — Я в розгубленості, падре. Ви мене шокували. Ваша пропозиція, це… це не лише протизаконно, це богопротивно, це не по-божеському. Такий, з дозволу сказати, шлюб буде недійсний перед небесами.
— Це не має ніякого значення, принцесо. Шлюб все одно буде визнаний недійсним з погляду закону та церковних канонів, але процедура його анулювання займе певний час.
— Батько подбає, щоб звести його до мінімуму.
Падре заперечно похитав головою:
— Не все так просто. Ще наприкінці минулої осені Філіп звернувся до Святого Престолу за згодою на шлюб з вами і отримав його. Ваш батько також дав свою згоду — щоправда, лише в усній формі й конфіденційно. В кожнім разі, архієпископ вимагатиме ретельного розгляду справи, і неодмінно в Філіповій присутності, чого, власне, ми й домагаємося. Сподіваюсь, ваш брат дон Альфонсо зуміє переконати дона Фернандо змінити своє рішення. А щодо Філіпа, то будьте певні, він знайде спосіб примусити ґрафа Біскайського відмовитися від одруження з вами.
У кімнаті надовго запанувала тиша. Забувши про правила пристойності, Бланка гризла ніготь свого великого пальця. За хвилю вона похопилася, квапливо забрала руку від рота і збентежено промовила:
— Ви мене знаджуєте, панотче. Мушу визнати, що це неабияка спокуса.
— Ви кохаєте Філіпа, адже так? — бачачи, що вона все ще вагається, спитав падре.
Бланка густо зашарілася й опустила очі.
— Ну… власне… — Трохи помовчавши, вона врешті опанувала себе і сміливо поглянула на падре. — Ви поставили пряме запитання, доне Антоніо, і воно заслуговує на таку ж пряму відповідь. На жаль, я не можу відповісти вам прямо, бо сама ще не знаю відповіді. Та коли ви спитаєте мене, чи хочу я стати Філіповою дружиною, то я відповім: так. Я хочу, щоб він завжди був зі мною, хочу, щоб він був супутником усього мого життя. Я давно цього хотіла і мріяла про той день, коли ми одружимося. І якби в мене був вибір, я б не вагаючись віддала йому перевагу навіть перед імператором. Якщо це і є кохання, то я кохаю Філіпа.
— Ви вважаєте, що будете щасливою з ним?
— Я сподіваюсь на це.
— Запевняю вас, принцесо, — проникливо мовив падре. — Філіп не зрадить ваших сподівань. Я, звісно, не можу поручитися за його вірність, проте знаю, як серйозно він ставиться до сім’ї та шлюбу. Ви завжди будете головною жінкою в його житті, його дружиною, матір’ю його дітей… — Превелебний отець підвівся з крісла, розуміючи, що зробив усе, що міг, а решта тепер залежить від Бланки. — Я не квапитиму вас з відповіддю. Час у нас ще є, тож гарненько все обміркуйте.
— Гаразд, доне Антоніо, — сказала Бланка. — Я подумаю.
На жаль, ця розмова так і залишився просто розмовою, і запропонований падре Антоніо план не був втілений у життя. Подальша Бланчина поведінка не піддається ніякому лоґічному поясненню. Уперше в своєму житті вона віч-на-віч стрілася з підлістю, і людина, що так жорстоко, так підступно й віроломно обійшлася з нею, була її рідним батьком, якого вона глибоко шанувала, яким вона щиро захоплювалася, який завжди і в усьому був для неї прикладом… Жорстоке розчарування спіткало юну шістнадцятирічну принцесу — не по літах розумну та розсудливу дівчину, але ще не підготовлену до зустрічі з суворою дійсністю. Це страхітливе відкриття геть паралізувало її волю, позбавило її сил і всілякого бажання боротися за себе, за своє щастя…
З крахом ідеалу, яким був для неї батько, Бланка втратила ґрунт під ногами. Їй стало байдужим її ж власне майбутнє, їй було все одно, що готує їй день прийдешній, вона взагалі не хотіла жити. І коли напередодні весілля до неї прийшов падре Антоніо, щоб запитати про її рішення, Бланка не захотіла з ним зустрічатися і лише наказала передати йому коротке „ні“.
А наступного ранку вона покірливо пішла під вінець, все пливло перед її очима, мов у тумані, губи її самі по собі відчужено промовили: „так“ — і вона стала дружиною ґрафа Біскайського. І лише вночі, на шлюбному ложі, коли гострий біль у лоні пробудив її від цього страхітливого сну, Бланка з жахом усвідомила, щo вона накоїла…
Філіп прибув у Толедо на третій день після весілля, коли Бланка вже готувалася до від’їзду в Наварру,
