розважатись аж до світанку, отож Філіпові, як господареві та винуватцеві святкувань, довелося зоставатися в залі доти, доки всі більш-менш тверезі з присутніх не розійшлися спати. Тільки тоді, в супроводі Ґабріеля де Шеверні, він подався до своїх покоїв, геть-чисто зіґнорувавши недвозначні натяки деяких дам, що явно були не проти опинитися в його ліжку або заманити його в свою спальню. Філіпові аж ніяк не всміхалося провести ніч з п’яною як чіп жінкою, до того ж зараз усі його помисли займала Амеліна, і він міг думати лише про неї…
Опинившись у своїй спальні, Філіп важко плюхнувся в крісло і випростав ноги.
— Але ж я втомився!…
Ґабріель опустився перед ним навпочіпки і стягнув з його ніг черевики.
— Мабуть, я піду ночувати до себе, — сказав він. — Сьогодні моя присутність у ваших покоях була б небажана.
— Га? — ліниво позіхнув Філіп. — Вже підчепив собі панночку?
— Ні, монсеньйор, нікого я не підчепив. Навпаки… Відхиліться трохи. — Він відстебнув золоту пряжку на правому плечі Філіпа, що скріплювала його пурпуровий плащ.
— Ба! Як це розуміти — навпаки? Що тебе хтось підчепив? А яка, власне, різниця, хто перший виявив ініціативу — чоловік чи жінка? Та ніякої!
Ґабріель заперечно похитав головою:
— Може, я неправильно висловився, монсеньйор…
— Бісів сину! — роздратовано лайнувся Філіп. — Що ти заладив: монсеньйоре, монсеньйоре! Зараз ми удвох, тож будь такий ласкавий, звертайся до мене на ім’я. Ти не просто мій дворянин, ти мій друг — такий, як Ернан, Ґастон та Сімон. Навіть якщо ти виявишся мужеложцем, я все одно вважатиму тебе своїм другом, бо ти — Луїзин брат… Гм. Здається, я шокував тебе?
Ґабріель мовчки кивнув, розстібаючи Філіпів камзол.
— Що ж, тоді перепрошую. Це мені так, до слова прийшлося. Розумієш, я терпіти не можу мужеложців… — Він пересмикнув плечима. — Брр… Яка гидота! Чоловік, що нехтує жінками, бо йому більше до вподоби чоловіки — ну, хіба може бути щось протиприродніше, щось огидніше за це?… Інша річ жінки, що люблять жінок. Я їх не схвалюю, але й не схильний суворо засуджувати. Зрештою, їх можна зрозуміти — адже так важко не любити жінок, особливо гарних жінок. — Філіп весело поглянув на зніяковілого Ґабріеля. — Ну, гаразд. Облишимо цю тему, щоб, бува, не постраждала твоя цнота. Поясни-но мені, що означає твоє „навпаки“.
— Воно стосується вас, — відповів Ґабріель.
Філіп стрепенувся, миттю забувши про втому.
— Мене?! Гадаєш, Амеліна прийде?
— Певен цього.
— Вона тобі щось казала?
— Ні. Але вона так дивилась на вас…
— Я бачив, як вона дивилась. — Філіп ласо облизнувся. — Але звідки ти взяв, що вона прийде?
— Здогадався. Вона з таким завзяттям напувала пана де Біґора, що в мене не лишилося жодного сумніву.
— Гм… Схоже на те, — сказав Філіп, а відтак, після короткої паузи, винувато промовив: — Бідолашний Сімон!…
— Атож, бідолашний, — погодився Ґабріель.
— Ти засуджуєш мене? — спитав Філіп. — Тільки відверто.
Ґабріель трохи помовчав, пильно дивлячись на нього, потім відповів:
— Не знаю. Мені б не хотілося судити вас за моїми мірками. А щодо пані Амелії, то… Словом, я думаю, що пан де Біґор сам винен.
— І чим же він завинив?
— Він одружився з дівчиною, що не кохала його. От я візьму собі за дружину тільки ту, яку покохаю і яка кохатиме мене.
Філіп сумно зітхнув, згадавши Луїзу, Ґабріелеву сестру, та вже наступної миті пожвавішав у передчутті зустрічі з Амеліною, а на його щоках заграв гарячковий рум’янець нетерпіння. За допомогою Ґабріеля він швидко роздягнувся, і незабаром на ньому зосталася лише спідня білизна з тонкого батисту, а весь інший одяг був акуратно складений на низькому столику поруч широкого ліжка.
Ґабріель простягнув був руку, щоб відкинути полог ліжка, та враз відсмикнув її, ледве торкнувшись пальцями шовкової тканини. Обличчя його почервоніло до самих вух.
— Вам більше нічого не треба? — запитав він.
— Ні, друже, — відповів Філіп. — А втім, зачекай!
— Прошу?
— Все-таки сходи до Амеліни, і якщо вона не спить, скажи їй… Скажи, що я…
Ґабріель нервово всміхнувся, ще дужче почервонівши.
— Це зайве. Вона от-от має прийти.
— І тому ти так бентежишся?
— Ну… Гадаю, пані Амелія не хоче, щоб хтось побачив її вночі у ваших покоях.
— Твоя правда, — погодився Філіп. — В такому разі перевір, чи не надумався якийсь заповзятий служака встати на варті біля самого входу, а якщо так, то прожени його до кінця коридору. За Ґоше можна не турбуватися — він вишколений слуга, навіть мені не признається, що бачив у мене жінку… Мабуть, це все. Бувай здоровий, братику.
— На добраніч, — кивнув Ґабріель і квапливо вийшов з кімнати.
Зо хвилю Філіп стояв нерухомо, втупившись поглядом у двері, і гадав, як довго йому доведеться чекати на Амеліну і чи прийде вона взагалі. Раптом за його спиною почулося вельми підозріле шарудіння. Він здригнувся, рвучко обернувся на звук і побачив, що з-за полога ліжка виглядає гарненька дівоча головка в облямуванні золотавого волосся. Її великі сині очі зустрілися з його очима.
— Ну! — нетерпляче озвалася вона.
— Амеліно… — вражено прошепотів Філіп. Тепер він збагнув, чому так бентежився Ґабріель — у кімнаті пахло жіночими парфумами!
Амеліна зіскочила з ліжка на вкриту м’яким килимом підлогу, підійшла до приголомшеного Філіпа і взяла його за руки. У нього млосно защеміло серце.
— Ґабріель угадав…
— Я все чула. Він мовчатиме?
— Мовчатиме, будь цього певна. — Філіп зміряв її тендітну постать швидким поглядом: вона була одягнена лише в мереживну нічну сорочку, що сягала їй майже до щиколоток. — Ти що, отак і прийшла?
Амеліна тихо розсміялася.
— Звісно, ні, любий. Хоч я й божевільна, але ж не настільки! Я роздяглася тут, а вбрання сховала за ліжком.
— Боже мій!… Ти…
— Так, — сказала вона, пристрасно дивлячись йому в очі. — Я вже все вирішила. Давно вирішила. Я знала, що рано чи пізно це станеться. І коли ми отримали звістку про твоє повернення, я мало не сказилася від щастя. Я їхала до Тараскона не на твою коронацію, а щоб побачити тебе, щоб… щоб бути з тобою тут, у твоїй спальні, щоб належати тобі… Чому ти не цілуєш мене, Філіпе? Любий мій, коханий…
Він рвучко притиснув Амеліну до себе і покрив її розпашіле лице ніжними поцілунками. Потім опустився навколішки й обняв її ноги.
— Амелінко, рідна моя сестричко…
— Ні, Філіпе, — твердо мовила Амеліна. — Я більше не хочу бути твоєю сестричкою — ні рідною, ні двоюрідною. Я хочу бути твоєю коханою.
Філіп потерся щокою об її стегно. Крізь тонку тканину сорочки він відчував тепло живого тіла — такого звабного і жаданого. Амеліна куйовдила його чуприну; йому було трохи боляче і невимовно приємно, раз по раз він стогнав від насолоди.
