— Ну то й що? — здивувався Сергій. — Вони поїхали — і нехай, а ви б і далі там жили.
— Пожив би ти! — перебив його дідок. — Коли вони поїхали, відразу приперся бульдозер і — ррраз! — одним духом зламав мій будиночок. Добре, хоч почув його та вискочити встиг, а то б отам, під уламками, й зостався! Довелося ночувати просто неба, а в моєму віці, сам розумієш, воно не дуже... Поспав на травичці — і, будь ласка, нежить!
Розповідаючи про себе, Діма весь час шморгав носом.
Сергій таки справді переконався, що дідок застуджений.
— Ось, візьміть! — простяг він Дімі свого носовичка. — Так легше буде.
— Дякую, — зрадів Діма, приймаючи подарунок, — виручив діда, а то ж незручно шморгати, некультурно! — І він ретельно витер свого розпухлого носа.
— То, може, ви залишитеся в нас? — нерішуче запитав Сергій. — Поки одужаєте.
— Та я б не проти, але ж батьки...
— Ой, лишайтеся! — перервав його радісно Сергій. — Ми живемо тільки з бабусею, батьки за кордоном. А бабуся в мене — клас! Вона неодмінно дозволить!
— Хе, дозволить! — усміхнувся Діма. — Та вона й не знатиме, що я тут!
— Як — не знатиме? — здивувався Сергій. — Але ж я повинен їй сказати.
— А вона тобі не повірить!
— Повірить, неодмінно повірить!
— А от і ні!
— Та чому ви так думаєте? — не розумів Сергій дідка.
— А тому, — відказав Діма, — що вона мене не побачить!
— Чому ж не побачить, ви ж не будете весь час під ліжком сидіти?
— Звичайно, не буду, велика радість! — пхикнув Діма. — А не побачить тому, що не зможе. Щоб ти знав: мене бачать лише ті, хто любить казки, отак. А хто казок не любить, хто завжди сумнівається, що на світі бувають усякі дива, той мене нізащо не побачить! — І дідок задоволене розреготався.
3
— Пиріжечок — на столі, чекає іменинника! — весело мовила бабуся, увіходячи до кімнати. — А ти що, до виступу готуєшся?
