— До якого виступу? — не зрозумів Сергій.
— Роль якусь учиш?
— Та яка роль, бабусю, щось я тебе не розумію?
— А чого ж ти сам із собою балакаєш?
— А!.. — нарешті дійшло до Сергія. — То я так... вірші повторював... Бабусю, — раптом наважився він, — чуєш, бабусю! Зазирни, будь ласка, під ліжко!
— Ти що? — широко розкрила вона очі. — Ото я, старезна бабусенція, та й під ліжко полізу?! Чого я там не бачила — шкарпеток твоїх старих, чи що?
— Бабусю, я тебе дуже прошу, — наполягав Сергій. — Це для мене страшенно важливо! Врешті-решт я ж іменинник сьогодні... — додав він, помітивши, що бабуся завагалася.
— Ну, коли так, — посміхнулась вона — то вже зазирну!
Бабуся, притримуючи спідницю й фартух, опустилася важкувато на підлогу і, крекчучи та ойкаючи, заглянула під Сергієве ліжко.
— Ти бач! — радісно здивувалась вона. — Діма!..
А Сергій здивувався ще більше: бабуся _бачила_ дідка!
Вона підвелася, поправила фартух і мовила:
— А ти, виявляється, не дуже гостинний господар: такого гостя під ліжком тримаєш! Ану запрошуй до столу — на чай з пирогом!..
— Спасибі, я вже й сам вилізу! — І Діма, посапуючи та шморгаючи носом, почав вибиратися з-під ліжка.
Тепер Сергій розгледів його як слід.
На зріст Діма був зовсім невеличкий — Сергієві до пояса, а от борода в нього сягала підлоги. Одягнений Діма був у товстий сірий светр, голубі джинси з блискучими мідними заклепками, а на ногах у нього кумедно задирали носи звичайнісінькі кеди, — щоправда, розміри на чотири більші, ніж треба.
— Ось і я! — мовив Діма, обтрушуючи пилюку, якої немало було під ліжком. Сергій побачив це тільки зараз і вирішив завтра ж прибрати.
Діма обтрусився, обсмикнув светр, чхнув — чи то від нежиті, чи від пилюки — і старанно заправив кінчик бороди у задню кишеню джинсів.
— Здрастуйте, хазяєчко! — бадьоро звернувся він до бабусі, коли нарешті впорядкував свій туалет і хвацько закинув назад довгу сиву чуприну, що спадала йому на плечі.
