— Здрастуйте, здрастуйте, Дімочко! — привітно відгукнулася бабуся. — Надовго до нас?
— Та як сказати, — розважливо проказав Діма. — Коли не женете, то на пару деньочків зостався б. — І він несміливо кахикнув у долоню.
— Та лишайтеся, скільки хочете! Місця вистачить. Я така рада, що ви до Сергійка завітали, а то вже було думала — обминете.
— А чому це ти так думала?! — обурився Сергій. — Гадаєш, я гірший за інших?
— Ну, вже наприндився, — посміхнулась лагідно бабуся. — Думала, то й думала. Що було — того нема... А коли по щирості, то трішки боялася: а як обмине тебе Діма?
— Між іншим, — поцікавився Сергій, — звідки ти знаєш, що його Дімою звуть?
— Як — звідки? — здивувалась бабуся. — Та про нього майже всі діти знають! Він до них хоч раз у житті, а приходить. Звичайно, коли вони люблять казки... — Тут бабуся мрійливо звела очі вгору, зітхнула й додала: — І до мене він теж колись приходив, як малою була.
— Чому ж ти мені досі не говорила нічого? — образився Сергій.
— Чекала, чи прийде він до тебе.
— Значить, перевіряла?
— Виходить, так... — сказала трохи винувато бабуся і враз перевела розмову: — Ну от, ми стоїмо тут, базікаємо, а гість, мабуть, голодний! — І вже до Діми: — Прошу до столу!
Діма, як помітив Сергій, спершу трохи ніяковів. Та він подолав соромливість і швиденько прочапав на кухню, зручно вмостився на стільчику поближче до плити — мабуть, і досі ще не відігрівся після своєї ночівлі — і заходився смакувати пирогом із яблуками та чаєм.
Видно, він таки здорово зголоднів, бідолаха! За якихось хвилин сім дідок ум'яв п'ять чималих куснів пирога та висьорбав чотири чашки гарячого, пахучого чаю. Сергій тільки зиркав на нього й дивувався: і куди воно в нього все влазить. А бабуся підкладала Дімі шматок за шматком і підливала свіжого чаю.
Нарешті Діма задоволено хукнув, перевернув догори денцем порожню чашку, вибрав із бороди крихти й, укинувши їх до рота, мовив:
— От спасибі, нагодували! Не пиріжечок, а смакота!
— Рада, що сподобався, — зашарілась бабуся. — То, може, ще шматочок?
— Е, ні, — підняв ручку Діма, — досить, а то лусну!
— Ну, дивіться, як хочете, — відказала бабуся й заходилась прибирати зі столу.
— Можна спитати? — нерішуче звернувся до Діми Сергій.
