Дай простому щастя,
Пожалій й його.
Хто ж нас пожаліє,
Боже, як не ТИ,
Хто нам Шлях відкриє
В мрію доброти.
Бог води Відокремив від земель!
Бог води Відокремив від земель!
А ми гноївку в них скидаємо з осель,
Каналізацію, заводів брудні стоки…
Винищуємо дивні животоки.
Бог землю Уквітчав, створив на ній сади!
Ми ж не цінуємо трудів Його плоди,
Рубаємо ліси, витоптуємо квіти,
І нищимо сади, як нерозумні діти.
Бог Землю Заселив, щоби була жива,
На ній нема Його створінням ліку.
Бог Дав свободу волі чоловіку
І людству Дав у заповідь слова:
Шануй Життя! Не вбий! Не укради!
А ми Життя крадемо у Води,
У Лісу і у всіх істот Землі,
Хоч розуміємо, що гинемо самі,
Що ми не володіємо Землею,
Руйнуючи її – загинемо із нею.
І все, що ми робили «як прийдеться»,
Великим лихом з часом обернеться.
Ми просимо, щоб Бог нам Дав Спасіння,
Так треба ж берегти і нам Його Творіння,
Зусилля об‘єднаємо і може,
Господь нам в добрій справі допоможе.
Коли спустілі вже сади
Коли спустілі вже сади
Вітри північні колисають,
І передчасні холоди
Тривожним сумом огортають,
І, з насуваннями пітьми,
Природи стишуються звуки,
Цінуємо все більше ми
Чутливі, теплі, добрі руки,
Нас гріють очі та серця
І зорі, що так ясно сяють,
Немов би знову обіцяють
Ту казку – де нема кінця.
Ні жахливих заграв, ані криків нема
Ні жахливих заграв, ані криків нема.
Так просто, крізь наше буденне сприймання,
Нас просочує крадькома
Вибуху завтрашнього страждання.
Сторожко, щоб монстрами не стали діти,
Щоб в тілі лускатім їм не скиглити,
Не допускайте Землю труїти,
Бо легше втримати, ніж відтворити.
Щоб день не став подібний до ночі,
Боріться за кожен шабель природи:
Рослини, тварини, повітря, води…
Як завтра ми дітям подивимось в очі?
Птах перетнув мій шлях. І я відчув
[Переклад: Журнал “Tht Baltic Sea Progect”,
News Letter No.2 1995, S-15, Anonimus poet
at the Meri-Pori camp. За підстрочником Андрія Турчина]
Птах перетнув мій шлях. І я відчув:
Цей день незвиклий, не такий як інші.
Птахи летіли в обрій, наче вірші,
Я рахував їх, я про все забув.
Кружляли чайки просто наді мною.
Їх дзьоби червоніли наче маки…
Я рахував ті незчисленні знаки,
Що перламутрово світили білизною.
Наповнювали пляж по птиці птиця:
Поганки, лебеді, качки, лисухи…
Здавалось навіть моря згасли звуки
І ця екскурсія ніколи не скінчиться.
