Я рахував. Я весь був у роботі.
Я розчленовував незнаних птахів килим.
Я рахував і думав: нам, безкрилим,
Скажіть, як там – у вільному польоті.
Різноманіття – то сама природа.
Біолог-початківець, що ще треба?
Незайманих води, землі та неба…
Це – вибір мій! Моя винагорода!
Все мине. Час знову обертає
Все мине. Час знову обертає
Коло мрій вздовж колеса буття.
Повертає все, та не вертає
Віри у безхмарне майбуття.
Серце з часом ніби кам‘яніє.
Хоч до інших досить в нім жалю,
Та, чим далі, більше розуміє
Безпорадність приступну свою.
Ось і все. Я всім усе пробачу.
Це дрібниці. Це усе мине…
Я, очами, вже давно не плачу,
Тільки не розпитуйте мене.
Господи! Живу я, гріх жалітись
Господи! Живу я, гріх жалітись:
Є робота, дах над головою,
Тілу є до кого притулитись
І Душі нема іще спокою.
Господи! Пробач, що серце прагне
Віднайти і для Душі розради:
Висловитись… висловитись тягне.
Я не прагну грошей, чи посади -
– Розуміння… і бажання чути…
Адже я для чогось ще жива?
Господи! Невже не може бути,
Що комусь потрібні ці слова.
То що ж таке святкова дата?
То що ж таке святкова дата?
Це радість, а чи ж навпаки?
Це ми святкуємо роки,
Що їх відбулось вже багато,
Що в них і радість почуття
І перші пристрасті кохання,
Що Бог нам дарував Життя,
І сум, і щастя і страждання,
Що ми пізнали дивний світ
Нерукотворної природи,
Її дерева, скелі, води,
Квітневих луків дивоцвіт.
Це ми святкуємо життя,
Що Бог дозволив нам прожити,
І дав нам сили пережити
І каяття і забуття.
Тихий сон думки гойдає
Тихий сон думки гойдає
У колисці сподівань…
Хтось шепоче: «Мріє, встань»,
Хтось комусь відповідає…
Тихо дихає у сні,
Навшпиньки піднявшись, туга…
Чи знайду в тобі я друга,
Нічка темна, а чи ні?
Чи сховаєш і мене
В сни за тихими дверима,
Чи з відкритими очима
Час повз втому промине?
Що то за сяйво на темному тлі?
Що то за сяйво на темному тлі?
Може то зірка відбилась у склі?
Може тремтливий вогник свічі
Серце комусь запалило вночі?
Ні. То крізь темряву прожитих літ
Вогник Душі проростає у світ.
