«1….. Воістину за сорок років служіння в храмі Асклепія не раз довелось мені бути очевидцем разючих проявів людської дурості. Це….. те, яка легковірна та нестійка людська юрба, й навчило справжньої мудрості. Без такого знання…… неможливо…… лікування не тільки душ, а й тіла, бо для цього замало вміти, як жінка єгиптянина Фона.
Багато скласти корисних ліків, але також і отрути.[9] І все ж мушу визнати перед всевидющими, всезнаючими богами, моя мудрість зазнала серйозного випробування з появою цього чужинця. Мені довелось докласти немало зусиль і старання, щоб припинити його небезпечну й злочинну діяльність, яка могла б принести місту незліченні лиха…
2. Але далі…… Слід передусім погодитись, що час для своєї появи він обрав досить вдало. Напередодні все населення нашого міста стало свідком незвичайного, як чудо, знамення. Опівдні, коли небо було безхмарне й чисте, раптом почувся гуркіт, схожий на грім, і над горами щось сліпуче спалахнуло, набагато яскравіше, ніж блискавка. Здавалось, над містом промчала колісниця Фаетона й зникла десь у бік Херсонеса, — багато хто так і подумав, спостерігаючи цей небесний блиск і гуркіт. До самого вечора люди того дня. перебували в тривозі, розгубленості. Час був неспокійний, скрізь панували страх і розпач. Долітали чутки, ніби в Пантікапеї підступний Фарнак повстав проти свого батька, великого царя Мітрідата, й навіть позбавив його життя. Римляни вже у синдів.[10]
Віроломні скіфи все частіше стали нападати на наші поліси. Що за лихо могло ще провіщати нам грізне небесне знамення? Люди йшли до храму, бажаючи почути оракула. Та я сам був вельми спантеличений таким незвичайним знаменням і не знав, як його тлумачити.
А тим часом, як з'ясувалось уже наступного ранку, це всемогутні боги попереджали про грізне лихо, що насувалося на нас. Рано-вранці, ледь почало розвиднятися, земля раптом заколивалась, немов хистка морська стихія. Руйнувались будинки, ховаючи під собою сонних. З гори……[11] зірвалась величезна брила й пошкодила частину фортечного муру, розбивши катаракту[12] воріт. Було також пошкоджено водогін від гірських джерел. Храм якимсь чудом уцілів, щоправда, одна колона з правого краю дала широку тріщину і з даху звалилось кілька соленів.[13]
На щастя, земна хитавиця тривала недовго. Пізніше ми дізналися, що цього ранку гнів богів покарав не лише нас, а й всі міста Боспорського царства В Пантікапеї навіть дуже пошкодило акрополь і під уламками, що зірвалися вниз із гори, загинуло кілька будинків разом з мешканцями. У нас жертв було небагато, але тривога виникла велика. І ось у самий розпал цього лиха й з'явився дивний чужинець.[14]
3. Його впіймали на горі……[15] пельтасти[16] — сторожа, виставлена для охорони від підступних таврів, які останнім часом зовсім знахабніли та все частіше робили свої наскоки на наші виноградники й поля. Потім я сам опитав усіх солдатів, щоби……. більш точні відомості……. вони чужинця. Але всі події…… дня так переплуталися в їхніх дурних головах, що якогось пуття не вдалося добрати. Солдати кажуть, що чужинець, коли вони кинулись на нього, не чинив найменшого опору. На запитання відповідав незрозумілою мовою і все показував убік……
Якраз у цей час і почалось хитання землі. А тут, зі слів солдатів, саме з того боку, куди показував знаками чужинець, знову, як учора, почувся страшний грім і гуркіт, і сліпучий спалах змусив усіх зажмурити очі……. кинутися на землю, яка, правду кажучи, сама в цю страшну годину не…… надійного сховища. Солдати всі як один запевняють, що чужинець поводився тієї миті, мов одержимий: він намагався вирватись і втекти…… сліпучий спалах. Та солдати не розгубились, міцно тримали його, й згодом він заспокоївся. Тільки став……. В такому стані він…… храм.
4. Але тепер варто бодай у кількох словах описати його дивну зовнішність і одяг…… хоч я й не майстер живописати. Був він, безперечно, вельми потворний……. голова на маленькому тілі, величезні очі, що глибоко запали, немов у голодного раба. Руки в нього були надміру довгі, слабкі й тонкі. Одяг пошитий з незнаних у наших краях тканин. Він показував, що ця людина багата й знатного походження, тому кожний мимоволі перед ним схилявся.
Я зустрів чужинця з поклоном, наказав негайно розв'язати йому руки й спитав його божественними віршами Гомера:
«Ти хто, чоловіче, хто батько твій, звідки ти родом?»[17]
Він не розумів чи удавав, що не розуміє. Я повторив те ж запитання по-скіфськи, по-таврськи і мовою єгиптян. Він так само не тямив моїх слів, та, здається, зрозумів жести, бо з кривою посмішкою звів руку, показуючи на небо. Солдати й раби, які прислужували в храмі, відразу ж попадали перед ним ниць. Мені теж довелося удати, нібито вірю в його божественне походження, й вклонитися йому, щоправда вже тоді я здогадувався, що бачу перед собою талановитого пройдисвіта. Хіба не вражає те, як вдало він вибрав час загального переполоху для своєї появи? Простих нерозумних людей цілком могли переконати в його небесному походженні і незвичайний одяг, і дивна зовнішність, хоч справжнього мудреця це не могло б здивувати: яких тільки несхожих на звичайних людей чудовиськ не живе на кордонах Ойкумени.[18] Розповідав же достославний Геродот про «народ голомозих» та про антрофагів, що живляться людським м'ясом, чи про неврів, які оберталися на вовків. Звідки саме родом був чужинець, я так і не допитався, бо він до останку вперто відстоював вигадку про своє божественне походження, так що його прозвали Уранідом, і він озивався на це прізвисько вельми охоче. Та я гадаю, що його батьківщиною була країна чарівників-колхів, де, кажуть, нерідко зустрічаються люди з такою шкірою.[19] А приплив він до наших берегів, мабуть, на кораблі, уламки якого через два дні викинув шторм недалеко від міста. Всі його супутники загинули. У всякому разі, солдати, послані на розшуки, нікого не знайшли.
5. Але незабаром і я ладен був повірити в його неземне походження. Взяти хоч би таке: не минуло й місяця, як він перестав ховатися і почав….. добре й вільно розмовляти по-грецьки. Так він виказав, що знав нашу мову й раніше, тільки приховував це, бо немислимо за такий короткий час оволодіти чужою мовою. Він виявив велику зацікавленість стародавніми рукописами та творами кращих……. які я роками збирав у храмі, й цілими днями уважно читав їх, хоч я чинив тому опір, не бажаючи відкривати перед…… найзаповітніші таємниці нашої мудрості. Жив він у храмі, в спеціально відведеній йому просторій і зручній кімнаті, й, не питаючи дозволу, втручався в усі наші справи. Це часто обтяжувало мене та виводило з рівноваги, але я намагався стримуватися, бо воістину треба було проявити терпіння й мудрість, щоб використати для блага храму чудові здібності цього зайди, а не робити його своїм ворогом.
А здібності його справді були великі й гідні подиву. Я успадкував від батька чимало цінних рукописів з медицини. Серед них було два папіруси — «Про дієту при гострих захворюваннях» та «Про повітря, води й місцевості», написані, за переказом, рукою самого Гіппократа. Крім того, в мене зберігалась праця Гіппократа «Про стародавню медицину», переписана одним найближчим його учнем. Я добре розумівся на травах, і виготовлені мною настої завжди приносили полегшення хворим.
6. Та особливо я прославився своєю великою владою над душами людей. За довгі роки служіння Асклепію я добре засвоїв, яку силу має слово. В цьому я наслідував мудрі заповіти божественного Піфагора, про якого поет сказав точно, хоч і не так шанобливо, як на те заслуговує мудрець:
Чималих успіхів я досяг і в астрології, і в піромантії, і в скапулімантії, і в рапсодомантії, і в орнітомантії, і в гаруопиції.[21] Багатьох вражала моя майстерність онейроскопії та хресмології.[22] Здалеку, з боспорських міст, ба навіть з Ольвії,[23] приїжджали люди, щоб ставити питання нашому храмовому оракулу. В цій справі мені допомагав вірний раб лідієць[24] Сонон, обтяжений, на жаль, багатьма пороками, та дуже спритний, — про нього ще буде мова далі.
Як повелось ще з часів земного перебування самого Асклепія — до його вознесіння на Олімп, у сонм богів, ми успішно виліковували від багатьох хвороб священним сном. Але й тут я з допомогою всемогутніх богів зумів домогтися вельми…… успіхів. Щоб накликати священний сон, я перший використовував не тільки блискучі металеві посудини чи полум'я світильника, дивлячись на яке хворі швидко……., але й нові вражаючі засоби, що викликали у людей трепет. У мене засинали й починали пророкувати від звуків гонга чи маленького срібного дзвіночка, хоч це, мабуть, здається багато кому неймовірним.[25]
Та спритний чужинець, як виявилось, мав над людськими душами таємничу владу, що, як не гірко це визнати, набагато перевершувала мої здібності й можливості. Ось кілька прикладів його чудодійної сили. Мав один заможний мешканець нашого міста Тімагор єдиного сина. Звали його Посій. У нього з дитинства були припадки. І ось під час одного з таких припадків у юнака враз відібрало ліву ногу. Я лікував його травами та різними рідкісними ліками, але ніщо не допомагало. І тут Син Неба сотворив справжнє чудо. Уранід наказав юнакові заснути. І той заснув. Потім він узяв його, сонного, за руку і почав водити по храму, приказуючи: «Ти будеш ходити, ти будеш ходити!» — голосом добрим і владним. Потім наказав йому: «Прокинься!» І той прокинувся й, дивуючи всіх, сам вільно почав ходити по храму, немов ногу в нього ніколи й не відбирало. Але це не все. Вже не присипаючи його, Син Неба сказав: «Йди з миром додому, більше припадків у тебе ніколи не буде». Юнак повернувся додому, і справді ось уже півроку в нього не було більше жодного припадку.
7. Велику владу мав він не тільки над людьми, а й над безсловесними тваринами. Розповім про один разючий випадок. У нас у храмі був пес доброї породи, звали його Аякс. Він полюбив Сина Неба й просто ходив за ним по п'ятах. Одного разу перед жертвуванням мені потрібний був дзвіночок, якого я забув у себе в кімнаті. Я хотів послати по нього раба, та Уранід зупинив мене словами: «Аякс принесе». Він присів навпочіпки, взяв морду собаки в свої долоні й кілька хвилин пильно дивився псу у вічі. Потім відпустив його. Аякс вибіг із залу й незабаром повернувся із дзвіночком у зубах.
8. Зрозуміло, що я всіляко намагався використати такі чудові здібності чужинця для блага храму й слави божественного Асклепія. Це не подобалось моєму головному помічникові, хитромудрому рабу-лідійцю Сонону, котрий першим побачив у чужинцеві небезпечного суперника. Від Сонона я нічого не приховував. Він допомагав мені налагодити складний пристрій, який, коли відчинялися двері, змушував на відстані спалахувати священний вогонь у вівтарі храму чи вітати відвідувачів урочистими трубними звуками, які лилися невідомо звідки, немовби з неба. Звичайно, Сонон допомагав мені потай, бо закон і звичаї забороняють рабам брати участь у релігійних церемоніях та жертвуваннях. Він був добре обізнаний з механікою і допоміг мені влаштувати в храмі й інші складні механізми, розроблені наймудрішим Героном для прославлення богів у його «Пневматиці».[26] За порадою Герона, ми влаштували так, що під час запалювання священного вогню дві статуї, які стояли з обох боків жертовника, самі починали виділяти запашне масло та при цьому, зовсім наче жива, голосно шипі ла й підводила голову змія, котра лежала біля підніжжя жертовника. Це щоразу викликало в людей трепет.
Завжди допомагав мені спритний раб і під час пророкувань оракула. Щоб справити більше враження на прихожан, я радив кожному написати на табличці, про що він хоче спитати оракула, а потім власноручно зав'язати й запечатати табличку воском, глиною чи ще чимсь. Я обіцяв їм повернути таблички нерозпечатаними, але вже з приписаною відповіддю божества. Сонон ходив по храму, збирав таблички й передавав мені. Він же придумав і способи, як читати таблички, не руйнуючи печаток. Одержавши відповідь оракула з цілою й непошкодженою печаткою, всі дивувалися. Часто в натовпі чулося: «І звідки він міг дізнатися, що я йому передав? Адже я старанно запакував, і мою печатку важко підробити, звичайно, це вдіяв бог, який все достоту знає». Я був обережний та розсудливий у відповідях, ніколи не пророкуючи надто категорично й певно. Найчастіше оракула питали про майбутнє, і я давав такі відповіді:
«Цілих сто років проживеш ти на світі й вісім десятків».
Кому не сподобається обіцянка довго жити! Крім того, як я вже казав, за багаторічне служіння в храмі я навчився добре читати людські душі. Знаючи одверті бажання багатьох мешканців міста, я сміливо міг розраховувати, що пророкування оракула завжди будуть правильні й принесуть благу надію тим, хто просить. Важче було відповідати на питання про крадіжки, коли вимагалось точно вказати винуватця. Але тут, як завжди, мені знову приходив на допомогу спритний раб. Блукаючи містом і маючи багато дружків на базарі та серед домашніх рабів, він завжди був начинений……. міськими плітками, й відповіді, які я давав за його допомогою, потрапляли звичайно в ціль. Щоб викрити злочинця, я часто ще користувався
