думки й вигнали з храму. Віднині на мені лежить милість богів. Коли весь храм був заповнений народом, за моїм сигналом оракул промовив:
Але чужинець теж не упустив нагоди показати свою владу. Велику славу принесло йому зцілення одного раба, якого звали Мосіхоном. Раб цей хворів справді на дивну й загадкову хворобу. Шістнадцятирічним юнаком, працюючи одного разу на винограднику, він раптом побачив велику гадюку, яка виповзала з кущів. Хлопець так злякався, що знепритомнів і впав. Гадюка не вжалила його, та коли він отямився, ноги відмовили йому служити. Крім того, він став несповна розуму. Він вважав себе дев'ятирічним хлопчиком і поводився відповідно: кидав камінням у птахів, бавився з хлопчаками й уникав дорослих. При цьому він забув чисто все, що з ним сталося та чого він навчився після……. дев'ятирічного віку. Оскільки ноги в нього відібрало, господар наказав перевести його на роботу в свою кравецьку майстерню, де Мосіхон почав наново навчатися ремеслу. Років через два він знову пережив великий переляк: в будинку почалася пожежа, і раб, злякавшись, що його, безпорадного, не встигнуть витягти з вогню, від жаху знову втратив свідомість. Його врятували товариші-раби й привели до пам'яті. І тут з ним сталося справді дивне. Ноги в нього знову почали діяти, немовби ніякої хвороби й не було. Він пригадав усе своє життя до зустрічі з гадюкою на винограднику. Але зате забув про час, проведений у майстерні, ба навіть розучився шити!
Всім стало ясно, що до сердешного навперемінно вселяються чиїсь чужі душі. Я взяв його в храм і різними способами намагався вигнати…… душі геть. Та марно! Переляканий господар запропонував мені убити….. раба. Однак Син Неба взяв його під свій захист. Він приспав його не в храмі, не на священній шкурі жертовної тварини, а прямо на березі моря, в оточенні величезного натовпу людей, щось довго шепотів йому на вухо, погладжуючи пальцями обличчя сонного, й потім владно промовив: «Вставай, на тебе чекає робота!» Мосіхон схопився, наче нічого й не було, та пішов до майстерні, де відразу ж почав швидко і вправно шити, як і раніше. Тепер він усе пам'ятав і був зовсім здоровий. Я подумав би, що він вступив у змову з чужинцем, аби всіх обдурити, коли б не знав……. історії його химерної хвороби, як і кожна людина в нашому місті. З того часу цей Мосіхон дуже полюбив чужинця, і той навіть викупив його в господаря майстерні. Він справедливо побоювався тримати в своєму будинку раба, в якого кожної миті знову могла вселитися чиясь блукаюча душа.
Після цього чужинець все більше й більше…. почав зближуватися з рабами. Він лікував їх без всякої платні. Він навіть часто ходив за місто й перебував там цілі дні серед рабів, які працювали на виноградниках чи в каменоломнях. Кажуть, він і там робив спроби будувати якісь машини, що допомагали без особливих труднощів підіймати великі вантажі, поки раби байдикували, сховавшись від наглядача. Така дружба тривожила багатьох людей в місті. Ще в пам'яті не стерлось повстання скіфів-рабів під керівництвом підступного Савмака. Користуючись цим занепокоєнням, я поширював чутки, нібито чужинець теж мріє підбурити рабів, перебити всіх вільних і створити на Кіммерійському півострові державу варварів.
Мені допоміг випадок. В горах……., де було одне із джерел, що давало місту воду, Син Неба незбагненним способом виявив велику золоту жилу. З розповідей очевидців, він просто попрохав у Тімагора, сина якого Посія вилікував у свій час від паралічу ніг (про це вже розповідалось), чотирьох рабів на один день. Син Неба привів їх у гори, до джерела, й наказав: «Копайте тут!» Зробили всього кілька ударів молотом, і один з рабів…… знайшов великий золотий самородок. Чужинець хотів використати це багатство на придбання кількох рабів у різних господарів. Але я натякнув номофілакам,[38] що це лише перший крок, а потім Уранід спробує звільнити всіх рабів. Сина Неба викликали на суд ареопагу, який поставив вимогу негайно здати все золото в казну, оскільки його знайдено на міській землі, біля громадського джерела. На диво кмітливий чужинець не став перечити цьому. «Я поважаю громадські інтереси й не піду проти них, хоч би й слід було, по-моєму, рахуватися з інтересами рабів, які також є повноправними членами суспільства. Забирайте ваше золото, як ви вже його так любите», — сказав він. Але, кажуть, залишаючи ареопаг, додав так, що його міг багато хто почути: «Нічого, я відкрию нові поклади на нічиїй землі». Знайдене золото якраз було до речі, бо казна дуже збідніла. Всі за це дякували Уранідові, я ж знову залишився осторонь. Воістину тричі мав рацію поет, коли сказав:
Так я замість жаданої перемоги і цього разу тимчасово зазнав поразки. Його влада зміцнювалась і зростала, моя ж весь час занепадала. Часто я тоді повторював гіркі слова поета:
Та ось одного разу в моїй пам'яті промайнув інший вірш — ті самі слова, що ними якось відповів мені Син Неба, коли ще ми були з ним у дружбі, а я дорікав йому за хлопчачу цікавість, недостойну мудреця.
«Адже не бог я — й безсмертним мене ти вважаєш даремно…»
Ця думка з'являлась у мене все частіше й частіше. А разом з нею й інша:
«Всяк повинен скоритися смерті всесильній…»[40]
Справді: якщо я хотів зберегти свою владу й не чекати, як дурна вівця, поки мене виженуть з храму чи зроблять помічником цього пройдисвіта, я мав діяти рішуче і швидко, не вагаючись.
15. Відданий раб Сонон, який зазнав чимало глузувань з боку чужинця, взявся допомогти мені. Він вистежив, що Уранід уподобав собі одне місце, де на самому березі моря була невелика печера. Тут він любив сидіти іноді цілими днями, нічого не роблячи, й дивитися на море. Коли починався дощ, Син Неба забирався в печеру. Там ми його й вирішили підстерегти та вбити. Місце було глухе, раби з сусіднього виноградинка не почули б крику. І всі подумали б, що чужинця підстерегли й убили таври. Щоб переконати всіх у цьому, мій хитрий Сонон навіть спеціально розшукав таврський кинджал і дротик з кістяним наконечником, маючи намір підкинути їх біля трупа. Так ми гадали, але я забув слова поета:
Кілька днів підряд Сонон вистежував Сина Неба за міським муром, але невдало. Згодом він десь підслухав, що наступного ранку чужинець збирається йти саме в те відлюдне місце, де ми готувалися влаштувати йому пастку. Того вечора я від збудження довго не міг заснути, а коли, нарешті, задрімав,
та такий виразний і ясний, що ні в чому не поступався перед істиною. Ще й зараз переді мною стоять побачені тієї ночі образи й почуте лунає в моїх вухах.
Переді мною була ніби печера, ледь освітлена тьмяним неясним світлом, яке точилось звідкись збоку. В цьому підземеллі десь протікав струмочок: я виразно чув тихе дзюрчання води. Потім попереду виникла тінь. Вона наблизилась, і я впізнав свого раба Сонона. Він озирався на всі боки, немовби шукав собі куточка, затишного й темного. Відкілясь зверху покотився камінь. Я виразно чув його стук. Сонон сховався за уламком скелі. І тут раптом почувся тихий зловісний сміх. Я впізнав голос чужинця. Потім він вимовив якісь незрозумілі слова невідомою мені мовою. Світло в печері раптом померкло. І в густій пітьмі, що залягла довкола, я почув страшний крик Сонона: «Господарю, я гину, я гину!..»
Я підхопився на своєму ліжку, обливаючись холодним потом. Був уже ранок. Я зрозумів з цього віщого сну, що чужинець якимсь чаклунським способом розгадав наші плани. Слід було застерегти Сонона, щоб він сьогодні не нападав на Сина Неба. Та скільки за моїм наказом не шукали його по всій садибі храму, ніде не могли знайти. Сторож сказав, ніби раб кудись пішов ще на світанку. Така велика була його жадоба помсти, що він занадто поспішив назустріч своїй смерті. А в тому, що судилося йому сьогодні загинути, я вже не мав сумніву після віщого сну. Послати інших рабів Сононові на допомогу до печери я не міг. Зробити так — означало б розкрити свій задум перед цілим містом, більшість мешканців якого дуже поважала чужинця. Мені залишалось тільки терпляче ждати волі всемогутніх богів. Тепер я остаточно був переконаний, що наш план не вдався і мій вірний раб сам потрапив у підступну засідку й, напевно, загинув. І справді, його ніколи більше не бачили. Наступного дня я, про людське око, сповістив, ніби він утік від мене, й відправив воїнів на розшуки в різні місця. В тому числі я доручив їм також оглянути місця біля печери, які ми вибрали для засідки. Та ніяких слідів зниклого раба так і не вдалося знайти. А увечері того ж дня я зустрів на вулиці Сина Неба. Посміхнувшись, він сказав: «Я чув, що ти втратив найвірнішого помічника. Шкода. Як же ти будеш тепер пророкувати без такого оракула?» Його очі в цей час були красномовніші слів. Я прочитав у них погрозу. Переміг знову він, і я міг сподіватись тепер від нього різних неприємностей. А вони не забарились. Якісь дивні речі почали творитися зо мною. Ночами мене часто мучили кошмари. Я потрапляв у….. підземелля й задихався. На мене обвалювались величезні брили й душили. Однієї ночі мені приснилось, ніби в кімнату вповзла велика гадюка. Як не намагався я від неї заховатися, вона вжалила мене просто в груди. Тут я з криком прокинувся. А через три дні в мене на грудях, якраз на тому місці, де вжалила уві сні гадюка, утворилась маленька, але дуже болюча ранка,
