будови, чорнявий, вільно володіє німецькою, французькою та англійською мовами, раніше працював професором філософії Львівського університету (тут Мюллер помиляється, бо І. Гриньох був викладачем теології у Львівській духовній академії —
З нагоди приїзду Бандери до Абверкоманди-202 капітан «Кірн» влаштував банкет на віллі нашої команди, що знаходилася на Гартенштрассе 1 (поблизу краківського стадіону), на якому виступали з промовами Бандера, капітан «Кірн» і професор «Данилів». Там я познайомився з Бандерою, а потім через кілька днів зустрівся з ним на діловому грунті.
27 грудня 1944 р. я підготував групу диверсантів для закидання їх у тил Червоної Армії із спеціальним завданням. Ця група складалася з трьох українських націоналістів — Лопатинського, «Демида» і ще одного радиста, прізвища якого не пам'ятаю. (Тут йдеться про колишнього офіцера спеціаль-батальйону «Нахтігаль» та інструктора школи диверсантів ОУН-УПА в замку Фріндеталь поблизу Заксенхаузена Ю. Лопатинського та про В. Чижевського; прізвища радиста не встановлено —
Степан Бандера у моїй присутності особисто інструктував цих агентів і передав через них у штаб УПА наказ про активізацію підривної роботи в тилу Червоної Армії і налагодження регулярного радіозв'язку з Абверкомандою-202.
Я був представлений групі як офіцер Абверкоманди-202, призначений на посаду офіцера зв'язку в штаб УПА з тим, щоб тоді, коли я прибуду до штабу УІІА., вони могли мене впізнати як представника Абверкоманди-202…»
Поза цими свідченнями капітана Зігфріда Мюллера є чимало відомостей про те, що С. Бандера брав активну участь у переговорах з гітлерівцями щодо створення українського комітету (УНК) і так званої Української національної армії (УНА). 12 січня 1945 р. такий комітет був створений. В нього увійшли представники всіх націоналістичних угруповань, в тому числі і бандерівці. Головою УНК, а затим і УНА (основою якої стала 14-та гренадирська дивізія СС «Галичина») став генерал П. Шандрук, колишній петлюрівський і польський офіцер.
В останні дні конаючого гітлерівського рейху Бандера, Стецько і Гриньох були в містечку Колін неподалік Праги в розпорядженні Абверкоманди-202. Звідси наприкінці квітня 1945 р. з допомогою абверівців Бандера перебрався в район австрійського Тіролю, а затим в окуповану американцями Баварію. Останній пункт — Мюнхен, де він отаборився надовго. Стецько з Гриньохом в колоні відступаючих абверівців подалися також в зону окупації союзних військ.
Такий, як бачимо, цілком благополучний фініш колишніх «в'язнів» Заксенхаузена.
Як описують оунівці своє перебування в Заксенхаузені
На це питання важко відповісти, бо всі бандерівці, в тому числі і сам С. Бандера промовчують про своє перебування в Заксенхаузені. Думаю, що тільки з однієї причини: навколо вмирали насильницькою смертю сотні тисяч, мільйони людей, а вони залишались недоторканими в умовах бункеру «Целленбау», призначеному на «фабриці смерті» для вибраних. Та й ким вони там були? Заложниками політичного ігрища? Але ж із заложниками, як відомо, гітлерівці не панькались, а тримали в камерах до найближчого випадку, щоб негайно и безжально поставити до стінки!
Єдиний Я. Стецько (можливо, для виправдання «перед історією», чим він був так «занепокоєний») порушив це «етичне» табу. В своїх спогадах «30 червня 1941 «він пише так: «24 січня 1942 року в третій годині ранку перевезли мене з іншими друзями тюремною автомашиною, як звичайних злочинців, до концтабору Саксенгазен, де нас — Івана Габрусевича, Осипа Тюшку, Романа Ільницького примістили в поодиночних камерах у т. зв. бункері (мається на увазі, звичайно, вже згадуваний бункер «Целленбау» —
Як бачимо, Стецько не називає багатьох високопоставлених персон, які перебували в бункері «Целленбау». Зате тут же пожалівся на таку «непорядність» есесівців: «Цього дня від раннього ранку до пізнього апелю нас держали на незвичайно гострому морозі без накриття голови перед будинком адміністрації концтабору. Іван Габрусевич перестудився… Коли після купелі забрали у мене мій одяг, а дали кацетний, я відмовився його надіти. Обурені есеси: «Такого ще тут не бувало!» Два тижні я перебував на келії в білизні, заявивши, що тюремного одягу не приймаю. Викликане з Берліну гестапо — після мого незмінного спротиву — зарядило віддати мені мій одяг…»
На цьому «героїчному» вчинку Стецько і припиняє писати про будні концтабірного життя, а далі досить куцо зауважує: «28 вересня 1944 року з'явилися в моїй келії СС-штурмбанфюрери Вольф і Шенк… «Ви вільні», — сказав Вольф… Разом з Бандерою відвезли нас автомашиною до якоїсь береженої гестапом вілли під Берліном…». (Йдеться тут, звичайно, про віллу, яку гестапо виділило як помешкання для Бандери. — В. М.). І ще під кінець один натяк: «Тут приїжджали і вели переговори представники німців, але вони були без жодного успіху». Стецько натякає тут, якраз, на ті переговори («розмови»), які вели керівники СС Бергер і Гіммлер. Важко, звичайно, повірити в те, що живучи на віллі гестапо і на харчі того ж гестапо (хоч і під наглядом і охороною), можна було відмовити такій персоні, як гестапо. От і всі «пекельні муки» Бандери і Стецька, як «мучеників» гітлеризму.
ОУН НА НЮРНБЕРЗЬКОМУ ПРОЦЕСІ
Українські націоналісти — спільники військових злочинців гітлерівської Німеччини
На жаль і досі є недоступними всі матеріали Міжнародного судового процесу над головними воєнними злочинцями гітлерівської Німеччини в Нюрнберзі, бо вони переважно не опубліковані. Сьогодні можна використати лише збірник матеріалів «Нюрнбергский процесс» 84, який так досі і не завершений. Тут, зокрема, представлені матеріали Абверу і свідчення його керівників з цього приводу. Проте численні матеріали, якими користувалася слідча частина процесу, так нам і досі недосупна, бо перебуває в архівах, чи друкувалась в ряді країн Європи (зокрема, в Польщі) у солідних фрагментах.
Цікавим є свідчення генерала Е. Лахузена, одного із керівників Абверу, на засіданні Міжнародного воєнного трибуналу 30 листопада 1945 р.
Але спочатку подамо коротку довідку про особу Е. Лахузена. Лахузен фон Вівремонт Ервін народився в 1897 році у Відні в дворянській французько-польській сім'ї. В роки Першої світової війни Лахузен — лейтенант секретних служб австро-угорської армії, затим — офіцер розвідки. Після розвалу Австро-Угорської імперії працював у службі інформації (служба розвідки Австрійської Республіки). В 1936 р. отримав звання підполковника. Сприяв загарбанню Австрії гітлерівською Німеччиною. Після аншлюсу (приєднання) Австрії до
