Ровецький, керівник Румунської «Залізної гвардії» Хоріа Сіма, настоятель німецької церкви євангелістів пастор Мартін Нємоллер, адьютант маршала Пілсудського капітан Кунцевич, міністр оборони довоєнної Латвії генерал Дамбітіс, міністр закордонних справ Франції Рібо, виконавець невдалого замаху на Гітлера в 1939 р. Георг Ельсер і ще-ще багато відомих осіб, а також члени німецьких, французьких, голандських, італійських, австрійських та інших аристократичних родин. Всі вони, звичайно, перебували в різних умовах, переважна більшість із них отримувала допомогу від організацій Міжнародного Червоного Хреста своїх країн чи від своїх власних родин.
Ось у такому багатоликому і різнобарвному середовищі і перебували Бандера, Стецько, Ленкавський, Ребет, Стахів, Габрусевич, Ільницький, Гнатківська — Лебедь та інші бандерівці. Зокерма, С. Бандера сидів у номері 73 бункеру «Целленбау» майже поряд з керівником польської АК генералом С. Ровецьким («Гротом») під номером 71 у відносно комфортабельних апартаментах, які забезпечували служби Міжнародного Червоного Хреста. В подібних умовах перебували й інші бандерівці. Їм дозволялось пересуватись по табору, зустрічатись між собою, вони отримували продовольчі посилки та гроші від родичів та ОУН-бандерівців. Нерідко вони покидали табір з метою контактів з «конспіративними» ОУН-УПА, а також з замком Фрінденталь (за 200 метрів від бункеру «Целленбау»), в якому перебувала школа агентурно-диверсійних кадрів тої ж ОУН-бандерівців. Дивна: в Заксенхаузені гітлерівці тримають під замком понад 300 кадровиків ОУН-б на чолі з Бандерою, а поряд, в замку Фріденталь, ті ж гітлерівці готують нові кадри для ОУН-б! «Це був один із парадоксів у ставленні між оунівцями та гітлерівцями», — слушно зауважив польський історик і публіцист Едвард Прус в книзі «Heros: spod znaku tryzuba» (Варшава, 1985). Інструктором у цій школі був недавній офіцер спеціаль-батальону Абверу «Нахтігаль» Ю. Лопатинський, через якого і здійснював С. Бандера зв'язок з ОУН-УПА.
Цікавий факт приводить біограф Бандери Петро Мірчук у книзі «Степан Бандера — символ революційної безкомпромісовості». Посилаючись на відомого націоналістичного діяча Д. Андрієвського, автор приводить цитату із його книги «Наше ув'язнення»: «Бандера відразу виявив товариськість супроти мене (справа в тому, що Д. Андрієвський був прибічником голови проводу ОУН-м А. Мельника — В.М.). Він питав про моє здоров'я, чи дістаю пакунки, чи мені досить їсти і чи бракує грошей. Пропонував мені свою поміч і одного дня виніс на прохід та намагався всунути в руку кусень масла». 74 Цей факт, як бачимо, говорить сам за себе і не потребує коментаря.
Кілька характерних штрихів про концентарційний табір Заксенхаузен і, зокрема, про бункер «Целленбау» подавав у своїй книжці спогадів «Армія без держави» отаман «Бульба»-Боровець, якого також прикрили тут гестаповці 1 грудня 1943 р. «Саксенгавзен, — писав він, — це було окремо царство есесів у царстві Гітлера. Там, в лісі, побудоване ціле місто з власними бараками, бункерами, великими будовами, військовими фабриками, шпиталями, крематоріями та газовими камерами. Там були великі бараки для спеціально ізольованих груп в'язнів і навіть домики для різних високопоставлених осіб з-посеред німців та інших націй й Європи. Нас помістили в одному з окремих бункерних бараків, що мав офіційну назву «Целленбау». Я попав у камеру „77“» 75 Далі «Тарас Бульба»-Боровець зауважував, що «Целленбау» мав 90 камер і поряд з ним (в камері «76») сидів французський міністр Дельбо, а в камері «73» — Бандера. «Тарас Бульба» — Боровець аж ніяк не жалівся на обставини свого перебування в «Целленбау». Ось кілька його зауважень.
Допитував його штурмбанфюрер СС Вольф при співучасті гауптмана Шульце.
«Д-р Вольф… почав мене переконувати, що мені не загрожує… ніяка небезпека… щоб я не перебільшував трагедії, що вони мене тут ізолювали виключно для моєї «безпеки»… Це — не в'язниця, не кацет, а тільки «почесна» ізоляція». 76
Іще:
«В депозиті в нас були гроші і ми мали змогу купувати «Вінницьку махорку». За папір служив клозетний папір».
Отак!
І ще одна вкрай неординарна подія сталась між гітлерівцями і бандерівцями. Тепер її по-своєму коментують шанувальники Бандери і бандерівщини, або ті, хто сьогодні дивиться на минуле через перевернутий бінокль. Справа в тому, що й жовтня 1943 р. керівництво ОУН-бандерівців в краї представило «Відкритий лист панові губернатору Галичини доктору Отто Вехтеру з копіями Геббельсу, Гіммлеру, Кейтелю і Франку. В ньому бандерівці запевняли, що, як і раніше, залишаються вірними союзниками гітлерівської Німеччини і роблять усе можливе, щоб війна закінчилась «німецько-українською перемогою». «В Рейху, — вказують у листі, — працює близько 10 відсотків українського населення. Це є ще одним вкладом у війну за долю Європи. Всім своїм Центрам ми наказали здійснювати постачання точно і безперечно. Хто говорить про негативне ставлення Руху бандерівців до питання про поставки (продовольства гітлерівцям —
А далі в листі, крім запевнень у вірності, прохань і пропозицій, були й іронічні вислови, навіть попередження й погрози. Надворі був кінець 1943-го, гітлерівці втрачали на Східному фронті позицію за позицією, бандерівці думали, що настав час їх і пошантажувати.
Але гітлерівців це серйозно розгнівало. Губернатор дистрикту «Галичина» О. Вехтер, отримавши інформацію про те, що лист було написано і вислано з відома Бандери, наказав заарештувати його братів, Василя й Олександра. Їх відправили в Аушвіц (Освєнцім), де вони згодом померли з голоду. Так інтерпретує цю обставину польський історик Е. Прус в книзі «Herosi spod znaku tryzuba». А в «Енциклопедії українознавства» в статті «Бандера» зазначено: «Обидва брати… вбиті в Аушвіці (Освєнцім) польськими співв'язнями». Тут, як бачимо, дослідникам цього питання потрібно ще буде розібратися в зазначеній ситуації. Однак, усім треба погодитись з тим, що ця подія — ще один парадокс у німецькій політиці стосовно українських нацоналістів із ОУН-бандерівців.
Тут якраз наступив відповідний момент, коли треба питання поставити так: з якою метою гітлерівці ізолюють в концентраційному таборі, разом з багатьма прибічниками, провідника ОУН, який завзято запевняв у своїй вірності нацизмові і всіма силами йому служив, і, водночас, тримають його в смертоносній атмосфері в умовах майже люксу, як високопоставленого заложника?
Перевжана більшість радянських і зарубіжних дослідників цього питання схильні бачити в цьому неабиякому факті політичне ігрище гітлерівців і керівництва ОУН-бандерівців. Правда, цю політичну гру різні автори розшифровують по-різному. Наведемо кілька характерних прикладів.
Відомий польський воєнний історик Ігнаци Блюм писав: «Гітлерівці інсценують арешт керівників українських націоналістів, відкриваючи тим самим можливість розгортання широкої політичної кампанії для розвитку українського націоналізму. Двоякий фарс створення уряду Стецька й арештів переслідують мету представити Бандеру в очах українських націоналістів як мученика, як справжнього борця за «самостійну Україну» і які в одиночку боролись проти німців в ім'я втілення в життя цього гасла…». 78
З І. Блюмом ідентифікується французський історик і публіцист Аллен Герен, додаючи при цьому, що в час перебування в Заксенхаузені, і згодом гітлерівці використовували послуги Бандери «приховано і відкрито». Правда, становище Бандери, вказує автор, не позбавлене гіркоти. «Але гонористий полікан Бандера, — продовжував Герен, — знає, що за гіркоту не платять. До того ж, емісари Канаріса і генерала Лахузена (керівники гітлерівського Абверу —
Ярослав Галан в радіокоментарі від 29 червня 1943 р. «Хто такий Бандера?» зауважував: «Німецькі окупанти… усвідомили, що без допомоги націоналістичних провокаторів їм не вдасться розбити єдиного
