незважаючи на розгон гестапівцями уряду Я. Стецька. Цей лист закінчувався словами: «Я глибоко переконаний в тому, що Ваша екселенція прийме до уваги наше звернення в справі співробітництва з німецькими властями. Залишаюсь з визначенням глибокої поваги. Степан Бандера, провідник Організації українських націоналістів».
В час тих численних «зустрічей» гітлерівці чинили постійний тиск на Бандеру і Стецька та вимагали негайного зречення від «Акту 30-го червня». Провідники ОУН, зрозуміло, погодились на це. Та й чи могли вони не погодитись? В документі, спеціально підготовленому з цієї нагоди, вони яскраво описали свої тривалі стосунки з гітлерівським Абвером, військовими та політичними представникми гітлерівської Німеччини, підкреслюючи, що свою концепцію створення «суверенної і соборної» України «покладають виключно» на воєнний успіх і допомогу фашистської Німеччини. Мало того, вони активно пропагували і вкорінювали в свідомість частини українців, особливо галичан, ідеологію фашизму, заявляючи, що «ідеологічна спільність сприятиме політичній спільності».
Водночас вони затято переконували гітлерівців, що тільки ОУН-бандерівців є в Україні тою єдиною силою, на яку можуть опиратися німці.
Ці каяття аж ніяк не переконали гітлерівців. Німецькі фашисти переживали в той час буйну ейфорію перемог на Східному фронті, а тому, звичайно, не потребували плаксивих застережень випадкових політиканів, а тим більше їх набридлих зауважень і повчань. Це їх тільки ще більше дратувало. І тому 15 вересня 1941 р. Бандера, Стецько, Денкавський, Ребет, Стахів та інші бандерівці були заарештовані вдруге. Ганс Франк, нацистський кервіник так званого «генерал-губернаторства» в окупованій Польщі, до якого входив і «дистрикт» (область) «Галичина», записав у той час в щоденнику: «Розстріляно 15 бандерівців, 500 заарештовано». Проти всіх, хто вперто намагався проводити «власну політику», або критикував гітлерівську, гестапо застосувало репресії, бо не хотіло терпіти на загарбаних територіях усяких, навіть примітивних, політичних конкурентів. Тих же, хто впадав у нервозність та істерику, розстрілювали. Проте, чимало бандерівців, нарівні з мельниківцями та іншими угрупованнями націоналістів, перебувало в окупаційних адміністративних установах, в поліції і гестапо, в службі безпеки (СД), де ті ж гестапо та СД їх, мовби, не помічали. Все ж ОУН-банедрівців на певний час опинилась в немилості у гітлерівців. Тут, якраз, і починаються ті парадокси, якими так насичені взаємостосунки ОУН-бандерівців з гітлерівцями. Як їх пояснити?
Однак, як там не було, але на початку 1942 р. Бандеру, Стецька та ще понад 300 бандерівців гестапо перевело з-під «домашнього арешту», із тюрем в концентраційний табір Заксенхаузен, що неподалік Берліна.
Довідка про концентраційний табір смерті Заксенхаузен
Заксенхаузен, належав до провідних таборів нацистської Німеччини, а тому, про нього є досить багато достовірних свідчень. У нас також є важлива потреба сказати про цей неабиякий концтабір.
В липні 1936 р. в тридцяти кілометрах північніше Берліна, поблизу дачного містечка Заксенхаузен почалось будівництво чергового і великого концентраційного табору. Його споруджували в'язні (в основному комуністи і соціалісти, з якими розправлявся нацизм і якими тюрми були переповнені) під суворим наглядом есесівців. Будівництво тривало роками і табір перетворився у величезну фабрику смерті. Основна його частина була відгорожена від оточуючого світу трьохметровою кам'яною стіною з масивними залізними воротами, де красувався єзуїтський напис — «Праця робить людину вільною». Тут дійсно працювали, але ця праця була смертоносною.
Опріч основної частини табору в околицях Заксенхаузена, де містилось багато промислових об'єктів військового призначення, розташовувалось ще 53 філіали концтабору, де працювали команди в'язнів, які тут же ізольовувались у спеціальних бараках.
Однак, щоб суттєво уявити про таке пекельне середовище, як Заксенхаузен, треба подати таку інформацію.
По-людськи важко уявити, але в довоєнний і воєнний часи нацисти створили в Німеччині 55 стаціонарних концентраційних таборів та інших місць масового винищення людей, 1082 їх філіали, 7205 так званих «трудових» таборів, 371 табір для біженців, 2071 тюрму, інші місця ув'язнення (в основному при осередках гестапо і служби безпеки (СД), 506 гетто для євреїв, 80 таборів для робітників «Організації Тодта», куди звозились люди з усієї Європи для примусових робіт. Всього ж, охоплюючи численні польові (пересильні) табори для військовополонених, які перебували під відкритим небом, нацисти створили в Німеччині та в окупованій Європі 14 033 табори смерті. Ціла імперія смерті!
Однак у цій імперії смерть «на організованій основі», «на конвейєрі» існувала тільки в стаціонарних концтаборах. Тут працювали вдосконалені пристрої і механізми, машини і крематорії, які організовано, по заданій «програмі», планово, з німецькою пунктуальністю і педантичністю творили смерть. Серед таких «класних» фабрик смерті був і Заксенхаузен.
Наказом Рейхсміністра і Рейхсфюрера СС Г. Гіммлера від січня 1941 р. всі стаціонарні концтабори були розподілені на три категорії, в залежності від можливостей режиму в них.
Для більшої орієнтації наведемо кілька прикладів. Так, концтабори в Дахау, Заксенхаузені й Освєнцімі-1 належали до першої категорії і призначались для в'язнів «незначних злочинів» і пристарілих людей. Концтабори в Бухенвальді та Освєнцімі-2 належали для другої категорії і призначались «для небезпечних злочинців». Концтабір «Маутхаузен» призначався для «особливо небезпечних злочинців» без надії на «виправлення».
Сьогодні добре відомо, що в цю страхітливу «імперію смерті» було зігнано 18 мільонів людей з 30 країн Європи і світу, 11 мільйонів із них були ліквідовані в крематоріях, розстріляні чи загинули від голоду, хвороб і непосильної праці.
Концтабір в Заксенхаузені тільки на папері Гіммлера значився в категорії, призначеній для «незначних злочинців» і стариків. Через його ворота пройшо понад 200 тисяч в'язнів із 27 країн, половина із них так і не повернулась. Особливо жорстоко поводились есесівці з радянськими військовополеними, яких доставляли сюди із польових (пересильних) таборів напівживими дифстрофіками, яких вже неможливо було використати для рабської праці, а тому їх негайно розстрілювали і спалювали в крематорії. Відомо, що тут загинуло понад 20 тисяч радянських військовополонених — росіян, українців, білорусів, грузинів та представників інших народів СРСР.
Система «конвеєру смерті» в Заксенхаузені була страхітливою. Основна частина в'язнів призначалась для рабської праці і винищувалась шляхом фізичного і морально-психологічного виснаження. Всі інші в'язні призначались для кількох крематоріїв-стаціонарів і чотирьох душогубок на колесах.
В таборі проводились медичні експерименти над хворими в'язнями, випробовувались і вдосконалювались катівські тортури, знаряддя і методи масового винищення людей, які затим поширювались, як естафета смертоносного досвіду, на інші концентраційні табори.
В травні 1945 р. залишки вязнів концентраційного табору Заксензаухен були визволені Червоною Армією. Це були люди-привиди, більшість яких не могла триматися на ногах.
Перебування бандерівців у Заксенхаузені
Бандера, Стецько та інші бандерівці сиділи окремо в бункері «Целленбау», призначеному «тільки для вибраних». Поряд з бандерівцями в бункері «Целленбау» («Камерний дім») перебували поважні особи, звезені з усієї окупованої гітлерівцями Європи. Це були люди різних переконань і рангів: і політичні діячі, і військові, і відомі вчені, і переслідувані нацистами священики, і багачі з усієї Європи в статусі заложників. Зокрема, серед них були: колишній канцлер Німеччини Ганс Лютер, вождь німецьких комуністів Ернст Тельман, колишні прем'єри Франції Леон Блюм, Фріц Тіссен, Пауль Рейно, Едуард Даладьє, колишній канцлер Австрійської Республіки Курт Шушніг, син маршала Італії П'єтро Бадольйо, син Сталіна Яків Джугашвілі, двоюрідний брат Молотова Василь Короткій, головний комендант Армії Крайової Польщі генерал Стефан
