«Степан Бандера мав зорганізовану полк. Р. Ярим розмову з адміралом Канарісом, якому дуже чітко і ясно представив українські позиції, знайшовши повне зрозуміння, з погляду німецької рації в адмірала, який приобіцяв свою підтримку україснької політичної концепції. Уважаючи, що тільки при здійсненні її є можлива німецька перемога над Росією, адмірал зазначував, що зміна може статися, коли вирішальні чинники у наслідку воєнних невдач переконаються, що іншого виходу немає». 59
І далі Стецько продовжує ту ж лінію:
«Характерно, що всі німецькі кола мали генеральну інструкцію — ймовірно Геббельса чи Ріббентропа або Розенберга не заперечували тимчасово українських вимог, але стосувати тактику проволікання. Тільки цим можна виправдати стереотипний аргумент, який до часу упадку Києва повторяв і проф. Кох, і проф. Баєр та інші, мовляв, справа державності буде розглядана фюрером щойно після здобуття Києва, очевидно, після цього прийшов новий обманливий аргумент: після переможного завершення війни!.. Дискусії з «міністеріяль дірігентом» д-ром Бройтігамом, «міністеріяль діректором» д-ром Ляйбрандтом, високими урядовцями в міністерстві Розенберга (міністерства «східних територій», окупованих гітлерівською Німеччиною, яке очолював А. Розенберг —
І далі Стецько декларує дещо бадьоріше:
«Наша лінія була ясна. Ми знали, чого хочемо. Усякі сурогати ми відкидали. Розенберг мав свій плян на переходовий період, який ми теж відкидали, але й Гітлер його рівнож відкинув. Розенберг розважав два варіанти: а) словацький і хорватський, б) у переходовий час Німеччина сама виконує права суверінтету на здобутих територіях, а щойно згодом переходить до якоїсь словацької чи хорватської формули. Розенберг рішився на другу розв'язку, будучи переконаним, що німці без допомоги уярмлених виграють війну на Сході…»
Всі ці викрутаси і маніпуляції, як видно, творилися Стецьком для виправдання перед своїми ж спрільниками та з метою звичайнісінької демагогії. З приводу цього досить слушно зауважив історик в діаспорі Фелікс Кордуба в статті «Der Generalplan «OST»: 61 «На жаль, між нашими політичними діячами не знайшлася ні одна людина, яка б основано звернула увагу на назріваючу загрозу для українського народу від III рейху. Головна увага із більшовизмом та іншими окупантами українських земель і щораз то більшому «союзно-концепційному» орієнтуванні на націонал- соціялізм, як головну протибільшовицьку силу в Західній Європі…»
В цьому докорі колишнього вояка 14-ї гренадіерн дівізіон СС «Галіцієн» Фелікса Кордуби є певний резон.
БАНДЕРІВСЬКА ОУН В РОКИ ВІЙНИ
Які цілі ставили бандерівці
На це питання ми вже в значній мірі відповіли в попередніх матеріалах. Вірніше сказати так: на це питання вже частково відповіли документально самі ж функціонери (Бандера, Стецько та ін.) ОУН- бандерівців. Однак, для повної ясності наведемо кілька програмових офіційних документів цієї організації напередодні та в час Великої Вітчизняної війни.
У грудні 1940 р. ОУН-бандерівців видала «Маніфест Організації Українських націоналістів під проводом Степана Бандери». Весь цей документ заповнений суцільними націоналістичними гаслами і примітивною пропагандистською демагогією. Наведемо лише кілька положень із цього документу.
«Розвалюючи назавжди жахливу тюрму народів — Московську імперію — творимо новий справедливий лад і кладемо основи нового політичного укладу світу…» 62 (Тут і нижче виділено мною —
Ці наміри про «новий лад» і «новий політичний уклад», як бачимо, цілком відповідали нацистському «новому порядку» в Європі і світі.
І далі:
«Несемо новий лад Східній Європі і підмосковній Азії…».
Отже, в «Маніфесті» бандерівці беззастережно декларували про те, що вони йдуть у фарватері тої політики, яку проголосили і втілювали в життя Гітлер і нацисти.
В спеціальній інструкції «Програмні документи ОУН Бандери», датованій квітнем 1941-го р., спеціально виділено «політичні постанови». Наведемо кілька з них:
«… ОУН бореться за Українську Суверенну Соборну державу, за визволення поневолених Москвою народів Східної Європи й Азії, за новий справедливий лад на руїнах Московської імперії СССР…
3. ОУН стає на чолі тих українських революційних течій та співпрацює з тими революційними рухами поневолених Москвою народів й з тими державами, що змагають до повного розвалу СССР. ОУН вважає союзниками України всі держави, політичні угруповання та сили, що заінтересовані в розвалі СССР та в створенні ні від кого незалежної Української Суверенної Соборної Держави…» 63
Якщо в попередніх документах ставились загальні, навіть абстрактні гасла, і такі ж плани, то вже в травні 1941 р. ОУН-бандерівців видала нову інструкцію під назвою «Політичні вказівки ОУН Бандери», де в дещо закамуфльованій, але досить визначеній, формі говориться:
«…Власною боротьбою, будуванням власної держави власними силами та за власною ініціятивою здобути собі ролю підмета і партнера, учасника війни та співтворця нового ладу на руїнах Московської імперії. Відкидаємо ролю обсерватора та пасивно-вичікувальну поставу супроти подій, що будуть на українській землі, а зокрема супроти війни інших держав проти Москви і їхнього порядкування…» 64
