О, як бояться розголосу цього пукту і як його приховують минулі і нинішні інтегральні націоналісти в Галичині! Але чи питали вони тоді український народ його народну, національну думку? Не питали, звичайно. Чи хотів український народ «тісної співпраці і співдії» з фашистською Німеччиною, щоб «під проводом Адольфа Гiтлєра» визволитися «з-під московської окупації»? Не хотів, зрозуміло. Та й чи можливо звільнитися від одного тирана (Сталіна) за допомогою іншого тирана (Гітлера)?
Якраз з точки зору вище поставлених питань цікава бандерівська «Декляряція Правління Української Держави», видана Я. Стецьком та його помічниками відразу ж після здійснення так званого «Акту 30 червня». Наведемо «декляряцію» повністю:
Волею українського народу відновлено й проголошено Українську Незалежну Державу у звільненому, внаслідок побіди німецької збройної сили, місті Львові.
Українська Держава має свою тисячолітню традицію. Останньою історичною формою Незалежної Української Державности була Українська Держава в 1917–1920 рр., визнана урядами Австрії, Німеччини й інших осередніх держав, які заключили з Українською Державою союз у мировому договорі в Бересті.
Формально існувала Українська Держава — і досі у формі Союзної Української Республіки. Однак фактично вона не була незалежна й не мала в собі українського змісту та не відповідала волі й бажанням українського народу.
Сьогодні український народ відбудовує на руїнах московської тюрми народів свою справжню незалежну державність, пов'язуючи до давньої, тисячолітньої традиції, а зокрема до міждержавного акту, доконаного в Бересті в 1918 році.
Акт відновлення Укранської Державности, проголошений дня 30 червня 1941 року у Львові на Зборах Українського громадянства походить з волі цілого українського народу.
Безпосереднім виразником цього акту й усіх наших змагань була і є Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери. Вона проводила під час польської й московсько-большевицької окупації революційну боротьбу на визволення українського народу, відбудування Української Державности на основах правдивої незалежности і суверенности і протиставленні до нереальної фікції Радян-Союзної Державности.
Боротьбу цю проводить український народ під проводом ОУН і її провідника Степана Бандери дальше там, де ще сьогодні стоїть ворожа совітська влада і її війська. У тій боротьбі складала і складає ОУН безконечні гетакомби жертв.
Там, знову, де вже українська територія звільнена у висліді воєнних ділань Славної німецької Армії від ворожої окупації, — Організація Українських Націоналістів приступила негайно до перебудови цілого життя, опертого досі на фікції радянської державности, що була тільки формою поневолення — на основах правдивої свободи і державної суверенности України.
Довершення цього великого історичного діла і висловом бажань і довголітної боротьби цілого українського народу, в якій він положив безконечну кількість кровавих жертв. Нова Українська Держава, базуючись на повній суверенности своєї влади, стає добровільною в рамці нового ладу Європи, який творить вожд німецької Армії й німецького народу Адольф Гітлер.
Ми мали змогу доконати акту відновлення нашої державности саме завдяки побідам Славної Німецької Армії, яка під проводом свого великого вождя вийшла на боротьбу за цей новий лад.
Виходячи з цієї основи, пов'язуючи дальше до міждержавного акту з 1918 р., до почувань найглибшої приязні, які має український загал у відношенні до Німецької Армії та світоглядових і ідеологічних заложень Українського Революційного націоналізму, Нова Українська Держава і її Влада — стають у процес будівництва нового ладу в Європі і цілому світі, за який розпочали боротьбу найбільші провідні мужі і народи нашої доби, та заявляє про свою волю і готовність взяти в цій боротьбі якнайбільшу активну участь.
Ми боремося і кровавимося від самого початку у боротьбі проти марксистсько-московської потвори, бо доля судила нам бути висуненими на перший фронт на сході Європи. І тому з найбільшою радістю привітали ми факт виступу до цієї боротьби також інших народів і держав, які прийшли нам у цей спосіб з найбільшою поміччю.
Отже, будемо з ними дальше йти й дальше боротися. Нашим першим змаганням буде тепер утворити якнайскорше українську Збройну Силу, щоби Вона відтяжила німецьку армію й пішла негайно в бій за новий і остаточний розвал московської тюрми народів.
Рівночасно будемо старатися сконцентрувати найбільші зусилля в тому напрямі, щоб звільнені терени якнайскоріше зорганізувати, привернути спокій, лад і порядок, усунути наслідки воєнних ділань, а зокрема урухомити й піднести якнайвище господарське життя. В той спосіб створимо здорові й сильні підвалини нашої Державної Незалежности й будемо рівночасно в стані дати незалежну економічну допомогу Німецької Армії.Слава Україні! Героям слава!» 42 (Тут і вище виділено мною —
Коментарі зайві.
Що відбувалося після проголошення «Акту»
Ейфорія з «Актом 30 червня 1941-го» тривала лише кілька днів. Першого липня 1941 р., на наступний день після проголошення «акту», в місті з'явилися оголошення і летючки. Функціонери ОУН-бандерівців спішно роз'їхалися в населені пункти Галичини шукати підтримки і схвалення у народу. Проведені ними «вітальні збори» з «урочистими» арками в окремих селах і містечках, на яких, звичайно, віддавлась перевага вихвалянню «побідоносної німецької армії та її фюрера», безапеляційно оголошувались «народним плебістом». Однак, окупаційна преса, яка почала видаватися тими ж націоналістами з дозволу та на догоду німецьких окупаційних властей, категорично замовчувала «Акт 30 червня». Навіть газети, які підпорядковувалися безпосередньо ОУН-бандерівцям, повідомляли про «великі», «народні» і «національні» збори у Львові досить стриманно, або промовчували. Зате на шпальтах газет на всі лади вітались і вихвалялись гітлерівці.
Тон в усій цій буфонаді, а затим мовчанню, задало послання митрополита Андрея Шептицького від 1 липня 1941 р., спочатку опубліковане в «Українських щоденних вістях», а затим передруковане в усіх окупаційних газетках. Тут митрополит поштиво вітав «Акт 30 червня» та вихваляв акцію гітлерівської окупації. Наведемо це послання повністю:
«З Волі Всемогучогр і Всемилостивого Бога в Тройці Єдиного почалася Нова Епоха в житті Державної Соборної Самостійної України.
Народні Збори, що відбулися вчорашнього дня, ствердили і проголосили ту історичну Подію.
Повідомляючи Тебе, Український Народе, про таке вислухання наших благальних молитов, взиваю Тебе до вияву вдячності для Всевишнього, вірності для Його церкви і послуху для Влади.
Воєнні часи вимагатимуть ще многих жертв, але діло, розпочате в ім'я Боже і з Божою благодаттю, буде доведено до успішного кінця.
Жертви, яких конечно потреба для осягнення нашої ціли, полягатимуть передусім на послушньому віддаванні справделивим Божим законам, спротивним розказам Влади.
Український Нарід мусить історичній хвилі показати, що має досить почуття авторитету, солідарності і життєвої сили, щоб заслужити на таке положення серед народів Європи, в якім би міг розвинути усі Богом собі дані сили.
Карністю, солідарністю, совісним сповненням обов'язків докажіть, що Ви дозрілі до Державного Життя.
Побідоносну Німецьку Армію вітаємо як освободительку від ворога. Установленій владі віддаємо належний послух. Узнаємо Головою Краевого Правління Західних Областей України Пана Ярослава
