відомо, бо це означало ліквідовувати ті «розбитки»!
Обидва формування, як свідчать майже всі націоналістичні автори, були здійсненням давньої мрії провідників ОУН сформувати за допомогою гітлерівців професіональні військові підрозділи і перетворити їх на основу своїх майбутніх націоналістичних збройних сил. Ця мрія, як відомо, збулася, але невдало і невдячно.
Дїї «Нахтігалю» і «Роланду»
Це питання складне, бо Абвер, як відомо, не афішував свої дії. Відомо, що 30 червня 1941 р. спеціаль-батальйон «Нахтігаль» увійшов у Львів разом з 1 — м батальйоном полку спеціального призначення «Бранденбург-800». Гестапо та підрозділи СБ (служби імперської безпеки) ще не прибули у місто, а тому внутрішній порядок покладався на воєнного коменданта генерала Ренца та його польову комендатуру. Це і дало підставу польським і радянським публіцистам та історикам в 50–70-ті роки звинуватити брандербуржців і нахтігалівців у каральних акціях перших днів окупації Львова. Як свідчив відомий вчений і громадський діяч НДР А. Норден на прес-конференції в Берліні 22 жовтня 1959 р. з приводу розслідування злочинств боннського міністра Т. Оберлендера (колишнього політичного керівника батальйону «Нахтігаль» та інших подібних диверсійних формувань на Східному фронті, зокрема загонів «Тамара-1» і «Тамара-2» у Чечні), з 1 по 6 липня 1941 р. абверівці із «Нахтігалю», керованого Оберлендером — Херцнером — Шухевичем, спільно з брандербуржцями, фельджандармами і бохвкарями крайової екзекутиви ОУН-б, знищили у Львові 3 тисячі чоловік, в основному радянських активістів, євреїв і поляків, серед них понад 70 відомих вчених і діячів культури.
Віриться, що в недалекому майбутньому все це буде до кінця досліджено, незважаючи на дотеперішні «тумани» і «димові завіси», як у польській і радянській, так і в літературі українсько-націоналістичній.
Проте вже й тепер є окремі прояснення. Нещодавно в Лондоні вийшла книга польського автора Олександра Кормана «З кривавих днів Львова 1941 року». 34 Автор наводить численні факти, прізвища, свідчення очевидців цієї трагедії. Дослідник твердить однозначно: з 3 червня до 6 липня 1941 р. (час перебування спеціаль-батальйону «Нахтігаль» у Львові) польських вчених, євреїв і комуністів нищили гітлерівці, нахтігалівці та боївкарі із ОУН-бандерівців.
Корман наводить в книзі фотокопію звернення Степана Бандери, яке розповсюджувалось у Львові з 30 червня по 11 липня 1941 р. у вигляді летючок та афіш: «Народе! Знай! Москва, Польща, мадяри, жиди — то твої вороги! Знищуй їх!». В іншій інтерпретації ця листівка звучала так: «Ляхів, жидів, комуністів знищуй без милосердя, не жалій ворогів української народної революції!».
Автор стверджує, що акцією винищення керував гауптштурмфюрер (капітан) СС Ганс Крюгер (Крігер), який пізніше керував гестапо в м. Станіславі. Вбивства проходили за списком, підготовленим службами Є. Врецьони (СБ ОУН-б) і «Легенди» (І. Климіва), керівника крайової екзекутиви ОУН-б. Арешти проводили відділи Абверу (бранденбуржці), фельдполіції і «Нахтігалю». Розстріли здійснювали вони ж. Сам Є. Врецьона особисто брав участь у розстрілах польських учених.
А. Корман наводить у книзі багато свідчень. Ось кілька з них: «Нахтігалівці» витягали з будинків комуністів і поляків, яких тут же вішали на балконах…»; «Українських вояків батальйону «Нахтігаль» мешканці Львова називали «пташниками»…»; «Пташники були в німецьких мундирах і з німецькими військовими відзнаками. Розмовляли на українській мові…»; «На вулицях Руській і Боїмів застрелили кілька польських студентів, яких привела боївка українських націоналістів…»; «…500 євреїв. Їх усіх замордували українці…» і т. д.
Автор наводить і факт про те, що дружина заарештованого професора Львівської політехніки Казіміра Бартеля (колишнього прем'єр-міністра Польщі) відвідала арцібіскупа Шептицького з проханням допомогти звільнити чоловіка, але той відповів, що «нічого зробити не може…»
В цілому книга Олександра Кормана — достовірне, змістовне дослідження. Однак, воно одностороннє, бо пройняте не вселюдськими, а переважно польськими пристрастями.
Незважаючи на брак вагомих і всебічних документів й аналітичних досліджень, ми тепер достовірно знаємо, що бандерівська акція перших днів окупації Львова — широкомасштабна і доволі відчайдушна: від проголошення «Акту 30 червня» до кривавого побоїща по винищенню радянських активістів, представників польської інтелігенції та єврейського населення. Керував цією акцією, безперечно, М. Лебедь — шеф служби-безпеки ОУН, а дещо пізніше — провідник всієї ОУН-бандерівців у краї. Його підручними стали: його заступник по службі безпеки ОУН Є. Врецьона та керівник крайової екзекутиви ОУН-б «Легенда» (І. Климів), лейтенант гестапо Я. Мороз та керівники «Нахтігалю» Т. Оберлендер, А. Херцнер і Р. Шухевич. Хоч над усім цим тяжіла важка рука гестапо (Г. Крігер) й Абверу (Т. Оберлендер).
Спеціаль-батальйон Абверу «Нахтігаль» спільно з 1-м батальйоном полку «Бранденбург-800», загонами фельджандармерії та боївкарів ОУН із ресорту «Легенди» — Климіва брали безпосередню участь у кривавих оргіях перших днів окупації Львова.
Подальша «доля» спеціаль-батальйонів
Після невдалих «порозумінь» з гітлерівцями в час створення «Акту 30 червня 1941-го», тобто так званого проголошення самостійної України у Львові, яке здійснив Я. Стецько («Карбович», перший заступник Бандери), з допомогою «Нахтігалю» імені С. Бандери та за наказом Бандери, та після арештів учасників цієї затії обидва спеціаль-батальйони були відізвані з фронту і наприкінці жовтня об'єднані в одне формування, яке негайно розпочало вишкіл для нового призначення.
В середині березня 1942 р. об'єднаний (тепер уже шуцманшафт) батальйон під командою Є. Побігущого («Рена») був посланий в Білорусь і діяв у трикутнику Могильов — Вітебськ — Лепель в складі 201-ої поліційної («охоронної») дивізії генерала Якобі проти білоруських партизанів і мирного населення.
В збірнику «Дружини українських націоналістів в 1941–1942 роках» (видання 1953 р.) Є. Побігущій пише: «Малярі мали б прекрасні мотиви для малювання», описуючи і вражаючись прекрасними білоруськими краєвидами тих місць, куди їх привезли.
Але їх сюди прислали, звичайно, не для малювання на пленері, а для того, щоб «охороняти мости», зауважує Побігущій. Ми добре знаємо, що «охоронці мостів» не воювали з партизанами, а лише охороняли мости постійно, день у день несучи цю службу. Водночас добре знаємо і про те, що «охоронці війська» гітлерівської Німеччини охороняли не мости, а несли охоронну службу в тилах гітлерівських військ, а це озночало, що вони постійно проводили каральні акції проти «бандитів» (як називав червоних партизанів Побігущій) та місцевих жителів, які допомогали «бандитам».
Відомо також і те, що шуцманшафт-батальйон, чотирма ротами, якими командували Р. Шухевич, М. Бригідер, В. Сидор і Павлик, став підрозділом 201-ої поліцейської дивізії і бригад та окремих оперативних батальйонів, якими командував фон-дем Е. Бах-Зелевскі, обергруппенфюрер (генерал-полковник) військ СС. Цей обергруппенфюрер СС керував боротьбою з партизанами на окупованих теріторіях Радянського Союзу і Польщі, особливо в Білорусі та в північній частині України. Підзвітні йому частини були переважно есесівськими, а тому 201-ша поліційна дивізія змушена була діяти як і вони.
Стає дещо яснішим, коли Побігущій — «Рен» пише про «бойові операції» (які, звичайно, аж ніяк не проводили «охоронці мостів») та про те, що обергруппенфюрер СС фон Бах «сказав на відправі всіх командирів, що це мій найліпший відділ, то він говорив це не для пустого говоріння, а заслуга в тому — старшин». Відомо також, що тих старшин, в тому числі Шухевича і Побігущого, не за «охорону мостів», а за «бойові доблесті» гітлерівці відзначили «залізними хрестами». Побігущій при тому констатував: «легіон виконав своє завдання. Так, і то на 100 процентів». Тут же він хвалиться, що командування дивізії прохало «легіон» охороняти командира дивізії. Отже, заслужили колишні нахтігалівці та роландівці такої честі! Недаремні, звичайно, такі відзнаки!
Той же Є. Побігущій у своїх спогадах більш відвертий: «Безумовно, що були часті бої проти партизан, перешукування лісів, напади на їх місця постою…Курінь виконав добре своє завдання, як це говорив фон
