неуспіх. Тим більше, що величезні жертви, які поносить німецька армія в боротьбі з Москвою, ми свідомі, мусять знайти рекопензату (повернення, компенсацію —
…Тут Стецько і ставить, як він висловлюється, «штанд-пункт» у своєму «життєписі».
Яким був «Акт 30 червня 1941-го»
Питання це складне не за своєю суттю, а тому, що на нього було і є багато суперечливих, а часто полярно протилежних, відповідей. Ми ж не ставимо завдання висловлювати свою точку зору, свою позицію трактувати подію чи явище в своєму світоглядному баченні. Ставимо, перш за все, завдання відповідати документально, як кажуть, першоджерелами, або свідченнями безпосередніх учасників, сучасників подій і явищ, співтворців порушуваних процесів. По-друге, притягнути до відповідей багатьох атворів — істориків, політологів, літераторів, які аналогічно чи суперечливо трактують погляди і дії творців цих подій, процесів і явищ. Читачі, думаю, на основі попередніх матеріалів вже склали свою думку про «Акт 30 червня 1941- го».
Однак, звернемося ще до доволі своєрідної характеристики й оцінки «Акту 30 червня», поданої Іваном Кедриним (Рудницьким) в його статті «Чому я згадав про «Акт 30 червня»?», надрукованій в зарубіжній газеті «Новий шлях» в грудні 1982 року.
Іван Кедрин (псевдонім Івана Рудницького) (1896–1995). Відомий в Галичині в 20–30-ті роки і тривалий час в середовищі українськрї еміграції журналіст і політичний діяч, літератор і політолог. В 20–30-х роках був співредактором газети «Діло», органу партії Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО), яка в націоналістичному русі Західної України (особливо Галичини) стояла на лівоцентристських позиціях. Цю позицію займав і Іван Кедрин, який не змінив її і в повоєнні, вже емігрантські, роки життя.
І. Кедрин, характеризуючи й оцінюючи «Акт 30 червня 1941-го», не відкидає його категорично, чи не сприймає його абсолютно, як це робили і роблять його творці, послідовники й апологети, а дає своєрідну оцінку. Перш за все, він відзначав двоякість цієї події, її політичну двогранність: вона була «подією позитивною», бо «показала живучість ідеї української державності», а водночас в ній «існують поважні ідеї». 54
Ми вже вказували на те, що «Акт» мав три різні і доволі суперечливі тексти. Цей факт Кедрин називає «прикрим моментом» всього «Акту 30 червня». І ось чому:»… насувається порівняння з усіма іншими… актами державного самовизначення України: ні в одному з них не було відклику до будь-якої чужинецької збройної сили, з якою українська збройна сила може співпрацювати і «творити новий лад». Співпраця з центральними державами (тобто з кайзерівською Німеччиною і цісарьскою Австро-Угорщиною —
І. Кедрин вказує і на наступний «прикрий момент»: «Акт проголошення» був підготовлений і виконаний конспіративно однією партією…». Тут ще треба обов'язково додати: і без елементарної згоди українського народу Галичини, а тим більше всієї України!
«Прикрим моментом» є і фальшування навколо «пастирського листа» митрополита Андрея Шептицького від 1 липня 1941 р., в якому благословляється «Акт 30 червня». Кедрин в статті вказує на те, що він сам особисто розмовляв з цього приводу з самим митрополитом, та що бандерівці, по суті, обдурили митрополита, вказавши про погодження акції з німецькими властями й іншими партіями «українського» (тобто націоналістичного) напрямку.
І під кінець автор зауважує:
«Нема чого прославляти «Акт 30 червня» наче б від нього починалася історія України, наче б перед тим була пустка, наче б тільки «Акт 30-го червня» засвідчив існування українських патріотів-державників. Але й нема чого гудити той Акт і відмовляти йому будь-яке значення і будь-яку вартість. Це таки був вияв Державницього патріотизму. — Чому не йти серединою дороги, чому не висловлювати в історії України все те, що позитивне, тримаючися водночас священного приницпу, що кожний має право висловлювати свої субєктивні погляди, прихильники, однодумці і величники «Акту 30-го червня» стягнули його з п'єдесталу, накручуючи його так, як їм подобається, зміняючи текст, приписуючи тій одній події, яка сталася 30 червня 1941 р. у Львові, епохальне, переломове історичне значення, якого та подія не мала і не має». 56
Така позиція І. Кедрина стосовно «Акту 30-го червня». В ній, звичайно, є чимало суб'єктивного, але й багато такого, що допоможе читачу пізнати суть цієї події.
Як оцінюють «Акт 30 червня 1941-го» самі його творці
Звернемося, перш за все, знову до книги спогадів Я. Стецька, яка так і називається «30 червня 1941». Представимо читачам кілька характерних застережень її автора.
Але спочатку звернемо увагу на «Вступне слово» до книги, написане творцем українського інтегрального націоналізму Дмитром Донцовим, де він визначає «суть Акту 30 червня» як «безкомпромісове проголошення своєї Правди» і називає цей акт «волею «лицарів абсурду». Тут, зрозуміло, «лицарі абсурду» визначаються Донцовим похвально, як герої України.
На початку книжки Я. Стецько «принципово» ображається, що його та всіх націонаілстів називають фашистами, а він же, виходить, робив тільки «спробу нав'язати взаємини з німецькою державою як можливою допоміжною силою в нашій боротьбі проти Росії» 57 (Виділено мною —
І далі:
«Наші опоненти дуже нечесно засуджують наші методи боротьби в Україні, мовляв, ОУН деморалізувала молодь, слухалася й зачитувалася в творах і візіях Донцова, який її розкладав, але якраз від тої ж ОУН очікували і ті опортуністи у той страшний час поради, захисту, рішення. Отже, наша мораль і ідеологія Донцова, видно таки давали нам героїчну міць, витривалість і рішучість станути до загину за велику справу!..» 58, — патетично заявляв Стецько.
Сьогодні шанувальники «Акту 30-го червня 1941-го» представляють акцію бандерівців, як «самовільну», «самостійну», «доконану» і «героїчну». Стецько ж визначає, що тій акції активно сприяли «чинники» гітлерівської Німеччини:
