«Національно-державницький імперіялізм — це неминуючий прояв історії… Основою існування є… боротьба і сила». 19
Виходячи із того ж, фашистського, звичайно, «спірітуально-волюнтаристичного світогляду», український нацоналізм «сприймає власну націю за найвищу, абсолютно ідейну й реальну цінність, видвигаючи гасло: «Нація понад усе!»
«…Свою ідеологію націоналізм будує на максималізмі, здоровому егоїзмі, любові до свого, нетерпимості до чужого… Між тим український націоналізм, признаючи за фашизмом велику історичну заслугу, і дійсно наближаючись до нього своїм ідеологічним змістом, є водночас рухом наскрізь оригінальним і ні від кого незалежним. Він орієнтується лише на завдання власної нації… Націонакратія визнає, шо нерівність іманентна (тобто притаманна —
А далі, в запалі «творчості», М. Сціборський говорить про «національну диктатуру», основними принципами якої є: «…ударний, бойовий легіон революції — організований націоналізм, що черпатиме свої сили з безпосереднього джерела: з народу й його провідної верстви — еліти. Приналежність до цієї провідної верстви обумовлюватиметься не класовими і становими ознаками (як це бачимо в комунізмі й капіталістичній буржуазії) і не «партійними переконаннями» (як цього бажали наші політикуючі інтелігенти) — лише національною посвятою, здоровим духом, твердими характерами, активністю й якісними, творчими властивостями її представників». 21 Отже, як ясно бачимо, йдеться тут про націоналістів-фанатиків, які і становитимуть ту «еліту». І ця націоналістична «еліта» пануватиме беззастережно в тій диктатурі націоналістів.
І на довершення цього, зазначав Сцібородський, «на чолі нації й державної організації стоятиме голова нації… Це буде вождь нації…»
Тріада «диктатура — еліта — вождь» і була беззастережно покладена в основу майбтутньої конституції націоналітичної України, яку від імені проводу ОУН розробляв той же М. Сціборський, поклавши в її фундамент симпатію до фашизму й адепти своєї ж праці «Націократія».
Однак ці задуми провідників українського войовничого націоналізму не здійснились. Проте сьогодні їх шанувальники не тільки реанімують їх божевільні «концепції» і «теорії», але й з притиском і безпардонним цинізмом видають їх за свої. Знову затято кричать про ту націоналістичну «еліту», знову мусується ідея націоналістичної диктатури і ставляться за зразок режими Муссоліні і Гітлера та інших диктаторів минулого. Про те сьогодні з відвертістю і неабияким завзяттям пишуть і «Націоналіст», і «Голос нації», і «Нескорена нація», і «Шлях перемоги», і «Державність», і «Республіканець», і всі інші націоналістичні «часописи» і видання різних реанімованих і нових партій та організацій.
Наведемо лише один уривок із численних публікацій на цю тему. А. Карпінський в невеличкій статті під назвою «Диктатура чи національний порятунок» відверто вимагає: «Прискорити процес творення національної еліти під проводом сильної особистості, встановити на певний період національну диктатуру» («Напрям». 1991. № 6. С 15; виділено мною —
Над ким пануватиме ця «національна еліта» і «націоналістична диктатура», думаю, цілком зрозуміло.
Ідеї інтегрального націоналізму в соціальній поведінці членів ОУН
Д. Донцов у своєму «Націоналізмі» досить яскраво висловив підстави (вимоги) «волевого» («модерного», «інтегрального») націоналізму так:
«1) зміцнювати волю нації до життя, до влади, до ескпансії;
2) стремління до боротьби;
3) романтизм, догматизм, ілюзіонізм;
4) фанатизм і аморільність;
5) синтеза раціоналізму та інтернаціоналізму (в захопленні та в пануванні над іншими);
6) «творче насильство».
Тут же він вказував на, мовляв, «своєрідні ідеї» українського войовничого націоналізму — яскравість, виключність і всеобіймаючість. Тим читачам, які бажають вникнути в суть цих «рис» та «ідей» Донцова, слід прочитати все його «писання» під назвою «Націоналізм» (бажано третє видання).
ОУН же у своїй практиці повністю перейняла ті ідеї і риси українського інтегрального націоналізму, що були сформульовані Донцовим. В Організації були спеціально розроблені «Матеріали ідеологічного вишколу», де коротко сформульовані суть і цілі цього націоналізму, визначені вимоги до членів ОУН. Тут же визначались і «головні ідеї» (цілком за Донцовим): виключність, яскравість, всеоб'ємність. Ідеологію цього «модерного» (а, по суті, списаного із західних зразків) націоналізму зводили до восьми головних рис:
«— Догматизм. Це безмежна віра в ідею, фанатизм запалює свідомих на боротьбу.
— Ілюзіонізм. Це уява в образах, які в дійсності не існують, ілюзіонізм спонукає нас до боротьби.
— Романтизм. Проявляється як прагнення до боротьби. Аморалізм. Надзвичайна відданість якійсь справі, безпощадна боротьба з ворогами.
— Творче насильство. Це нетерпимість до всього, що хоче нашого упадку.
– Ініцітативна меншість. Ініціативу держави в нації має ініціативна меншість, а не маса (ініціативна меншість — це пануючий шар).
— Гераклізм. Це рішучість жертвувати теперішнім щастям заради вічного щастя». 22
Виховні закони і правила в ОУН виконували «Десять заповідей українського націоналіста» (Декалог):
«1. Здобудеш Українську державу, або загинеш у боротьбі за неї.
2. Не дозволиш нікому плямити слави, ані честі твоєї нації.
3. Пам'ятай про великі дні наших визвольних змагань.
4. Будь гордий з того, що ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба.
5. Пімсти смерть великих лицарів.
6. Про справу не говори з тим, з ким можна, а — з ким треба.
7. Не завагаєшся виконати величезне злодійство, якщо цього вимагатиме добро справи.
8. Ненавистю і підступом прийматимеш ворогів твоєї нації.
9. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.
10. Змагатимеш до поширення сили, слави, багатства й простору Української держави навіть за рахунок пригнічення чужоземців». 23
Сьогодні цей «Декалог» суттєво відредаговано нинішніми націоналістами, які бояться повторювати окремі фрази. Так, замість «величезного злодійства» записано «найнебезпечнішого чину», замість «ненавистю і підступом» — «ненавистю і безоглядною боротьбою». В останньому ж правилі повністю вилучено слова «навіть за рахунок пригнічення чужоземців». Так-то «прикрашають» свою історію нинішні шанувальники інтегрального націоналізму новими (вже «демократичними») іграшками!
Пишномовне словоблуддя і водночас найдешевший примітивізм формулювань «Декалогу» вимагали коментарів. Чимало членів ОУН просто не розуміли, чого від них вимагають. Тому з'явились «Короткі пояснення. Як зрозуміти декалог», в яких, зокрема, підкреслювалось, що націоналістична мораль — мораль
