С кем и против кого воевали украинские националисты в годы Второй мировой войны

людей, які були в «чорному списку»… Вже на другий день почав функціонувати повітовий провід ОУН… Підвали бандерівської поліції були заповнені селянами. Арештованих жорстоко катували…» 330 Ось як «зустрічали» солдатів Гітлера оунівцї в ряді сіл Львівщини. В перші дні війни вони по-звірячому закатували 23 селян в селі Селиське Винниківського району, 23 селян села Семирівка Краковецького району. В селі Суходол Бібрського району вони замордували голову сільської Ради Репета, відрізали йому вуха, ніс, викололи очі і в такому вигляді водили по селу. Вбили також секретаря сільського виконкому Лабаса. В селі Чехи Пониковецького району вони замордували 20 активістів, влаштували «урочистості» після завершення кривавої акції. В селах Гаї і Глуховичі Красненського району бандерівці розстріляли 50 червоноармійців і сокирами порубали сільських активістів. Голову місцевого колгоспу Г. А. Кметя водили по селу з червоним прапором, затим викололи очі і порубали тіло на шматки. 331 І так в кожному селі, місті і містечку Західної України.

За неповними даними в перші дні німецько-фашистської окупації оунівці (чи з їх безпосередньою допомогою) було винищено в західних областях України понад 40 тисяч чоловік.

Про страхітливу обстановку терору перших днів окупації писали мельниківці, викриваючи своїх політичних суперників із тої ж ОУН:

«З початком німецько-совєтської війни… відділи диверсантів в німецьких мундирах, з німецькими автоматами та на німецьких танках приїзджають до евакуйованого советами Львова. Бундючні і самовпевнені диверсанти, діставшись до Львова, влаштовують протягом кількох днів садистські оргії (автори натякають на бойовиків спеціаль-батальйону Абверу «Нахтігаль» — В.М.)… Аналогічні комедії з маніфестаціями, телеграмами до Гітлера і приячення мали місце по всіх містах та навіть селах Галичини. У таких маніфестаціях, чи «революційних» проголошуваннях уряду українських гітлерівців на чолі з Бандерою та Стецьком, брали, звичайно, участь відділи німецьких СС, словацькі та мад'ярські військові частини та «революціонери» в чорних одностроях, з німецькими автоматами та виказками гестапо в кишені, які дозволяли власникам їздити всіма військовими засобами пересування. Найбільші оргії влаштовувалися у Львові, де диверсанти почали при мовчанці німців грабити магазини та тероризувати населення для того, щоб приподобатися хлібодавцям з вермахту». 332

Важко осягнути величезну кількість жертв часів минулої війни, бо справа тут не тільки в тотальній жорстокості гітлерівського окупаційного режиму. Чимало поляків та українців Галичини та Волині загинули і в час так званої «українсько-польської війни», яка бурхливо розпочалася ранньою весною 1943 р. Польський дослідник Рішард Тожецкі в книзі «Kwestia Ukrainska w polityce III Rzeszy (1933–1945)» вважає, що криваву акцію проти польського населення на Волині розпочали українські націоналісти угруповання «Тараса Бульби»-Боровця. Перші, хоча й епізодичні, акції мали місце ще в 1942 р. Однак весною 1943 р. ті криваві побоїща набрали масового характеру і нечуваної жорстокості». 333

Українські ж націоналісти або абсолютно замовчують ці трагічні події, або ж одностайно вважають, що «українсько-польську війну» розпочали польські шовіністи (спеціально створені «пляцуфки»), інспіровані і натхненні лондонським еміграційним урядом Польщі, ще в 1942 р. в українських та змішаних селах на Холмщині (Західна Волинь). В той же час додають, що війна з боку «українців» була звичайною помстою полякам за їх тривале поневолення українських земель та знущання над українським населенням.

Рішард Тожецкі зазначає, що результатами війни стало винищення на Волині близько 40 тисяч поляків. Якщо криваву різню розпочали бульбівці, то продовжили і довершили її бандерівці. Не обійшлося тут і без провокацій. «На послугах націоналістичної партизанки (тобто УПА бандерівців — В.М.), — зазначає Рішард Тожецкі, — перебувало на терені понад 200 осередків української поліції, тобто 12 тисяч осіб… В березні 1943 р. на бік ОУН-б перейшло понад 5 тисяч українських поліціантів». 334 Автор вказує і на гасло націоналістичних бойовиків: «Покінчили з жидами, тепер те саме зробимо з поляками!». В той же час гітлерівці замінили опустілі осередки українських поліцаїв поляками. Це, мовляв, і послужило привідом для українських націоналістів до масового винищення польського.

Водночас, підкреслює автор, упівці вимордували й українців, які симпатизували комуністам і полякам.

Я особисто пам'ятаю початок літа 1943 року, коли в нашому досить мирному селі, розташованому в кількох кілометрах від Ковеля, бандерівська зграя за одну тільки ніч вимордовувала 18 жителів. Юлію Божук залишили живою, щоб бачила смерть своєї дочки й чоловіка. Ще й тепер мати зберігає сорочку замордованої дочки з шістнадцятьма дірками (перед тортурами садисти запитали скільки дівчині років) від бандитських ножів. Подібні акції не поодинокі.

Рішард Тожецкі зауважує, що число жертв було б значно більшим, коли б не організація самооборони і не допомога радянських і польських партизанів на Волині. Інша справа в Східній Галичині, де українські націоналісти в другій половині 1943 р. розпочали масову (і цілком безборонну) акцію по винищенню польського населення. Тому-то до середини 1944 року тільки в кількох районах Львівщини націоналісти знищили 70 тисяч поляків. Відомий пронімецьки настроєний польський політик Владислав Студніцкі, зокрема, в час аудієнції в губернатора дистрикту Галичина группенфюрера СС Вехтера поставив питання про те, що українські націоналісти вимордовували в Галичині близько 200 тисяч поляків.

Тут же Рішард Тожецкі вказує на причини братовбивчої війни: 1) інспірації гітлерівців, що задовольняло їх антисловянську й антиєврейську політику; 2) шовіністична програма інтегральних націоналістів, здатних тільки вбивствами досягати своїх політичних цілей; 3) антагонізм українсько-польський міжвоєнного періоду, розігрітий до божевілля.

Чому, власне, на Волині розпочалася ця братовбивча війна? Автор справедливо пояснює, що розташування тут значних радянських і польських партизанських загонів і з'єднань давали підставу українським націоналістам для порахунків з польським населенням. І не тільки з польським.

З цим можна в основному погодитись.

В Центральному державному архіві вищих органів влади України зберігається «виїмок» (уривок) з бандерівського наказу «г.п.». Що означає це «г.п.» — невідомо. Наведемо той «виїмок» повністю:

«З огляду на офіціяльну постанову польського уряду в справі співпраці з совітами, треба поляків з наших земель усувати. Прошу це так розуміти: давати сільському населенню доручення до кількох днів випровадитися на корінні польські землі. Коли воно не виконає цього, тоді слати боївки, які мужчин будуть ліквідовувати, а хати і майно палити (розбирати). Ще раз звертаю при цьому увагу на то, щоби поляків закликати до покинення земель, а доперва після ліквідовувати, а не навпаки (Прошу на це звернути спеціальну увагу). Зокрема, проганяти з мішаних сіл поляків, що не мають тендценції асимілюватися. Зате не рухати тих, що мають українські родини, і особливо не тяготіють до поляків, а держаться тільки релігією. Ексмісійні доручення можна дати листівками (льокальними) без нашого офіціяльного підпису. В них підчеркнути поставу польського уряду і населення на теренах, занятих большевиками…» 335 (Виділено мною — В.М.).

А ось як цей «наказ» виглядав на практиці:

«Із звітів УПА (протоколи протипольських акцій).

Станіславщина:

березня 1944 р. група «Л» і група «Гаркуша» в кількості 30 осіб знищили 25 поляків і спалили один будинок в Солотвині.

березня 1944 р. група «Л» і повітова боївка провели акцію в с. Надороже поблизу Товмача. Будинки не палили, лише спустошили.

19 березня 1944 р. група «Л» і повітова боївка в кількості 23 осіб провели акцію в с Зеленівка (Товмаччина). Спалено 13 господарств, вбито 16 поляків.

28 березня 1944 р. група «Сулими» в кількості 30 осіб знищила 18 поляків і спалила чотири будинки