поблизу с Жебрач (Волосів).
29 березня 1944 р. група «Л» здійснила акцію в с. Баби (Отиніша). Спалено 24 господарства, не було вбито нікого, бо всі сховалися в лісі. Причиною акції послужило те, що місцеві жителі погрожували, ніби з приходом більшовиків будуть бити разом з ними всіх націоналістів.
29 березня 1944 р. група «Семена» ліквідувала в Перерослі 12 поляків і спалила 18 господарства. В той же вечір спалили ще шість господарств.
29 березня 1944 р. районна боївка спалила в с. Грабовець (Богородчани) 12 господарств і вбила трьох поляків. Інші завчасно вийшли з села.
30 березня 1944 р. група «Залізняка» спалила 30 господарств і вбила 11 поляків у с. Тарновці Лісні.
5 квітня 1944 р. районна група «Залізняка» провела акцію в Порогах і Яблівці. Спалено 6 будинків, знищено 16 поляків.
6 квітня 1944 р. група «Залізняка» ліквідувала в с Росільне 14 поляків і шість господарств.
7 квітня 1944 р. група «Залізняка» ліквідувала у с. Звиняче 5 поляків і спалила два бараки.
8 квітня 1944 р. група «Іскри» знищила у с Майдан біля с Росільне 15 поляків і спалила один барак.
9 квітня 1944 р. група «Нечая» ліквідувала в с Пасічна 25 поляків. Інші втекли в Битків і Надвірну.
9 квітня 1944 р. група «Залізняка» спалила 5 господарств і знищила 5 поляків у с. Жураки і с. Монастирище.
11 квітня 1944 р. група «Довбуша» ліквідувала в с. Рафайлове 81 поляка.
16 квітня 1944 р. група «Довбуша» ліквідувала в с Зелене 20 поляків.
23 квітня 1944 р: групи «Іскри» і «Комара» спалили в с. Вікляни поблизу Товмача 16 господарств і вбили 14 поляків».
Як бачимо, такі вбивства і спустошення проводились лише кількома групами оунівських бандитів протягом кількох тижнів в досить вузькій зоні їх запланованих дій. Аналогічні криваві акції проводились в усіх районах Східної Галичини. Так втілювався в життя вище зазначений наказ проводу ОУН — бандерівців.
Якою була «українсько-польська війна»
Це не була війна. Війною її називають вчорашні і нинішні бандерівці, а особливо націоналістичні автори, що пишуть про це страхітливе явище. Це було жорстоке і підле братовбивство. Про нього ще можуть сьогодні розповісти старші люди на Волині і в Галичині. Однак, звернемось ще до кількох документів.
У попередніх підрозділах ми зазначали, що винищення польського населення відбувалося організовано, за спеціальнім планом. Якщо на Волині такий план виконувався низовими формуваннями ОУН- УПА переважно невдало, бо цьому перешкоджали радянські і польські партизани, а польські села постійно тримали стан самооборони, чи покидали домівки і переселялись у міста, то в Східній Галичині бандерівці діяли безоглядно, систематично і безкарно, тероризували село за селом і тотально винищували польське населення. В Галичині розпал масового вбивства припав на весну 1944 року, коли вже Червона Армія стояла на підступах до Західної України. Характерно тут і те, що протипольськими акціями тут в основному займалися вже натреновані на вбивствах місцеві боївки, підсилені каральними групами служби безпеки ОУН та спеціальними підрозділами УПА. Бандерівці в цій справі бездоганно переймали досвід гітлерівських каральних служб.
Наведемо кілька прикладів:
«Стрийщина:
В ніч з 8 на 9 травня 1944 р. група «Явора» спільно з місцевою повітовою боївкою оточила с. Держів, в якому проживало багато поляків, щоб почати чистку польського елементу. Поляки почали тікати до костела і там зачинились. Інші сиділи в будинках, зачинившись в них. Тому почали підпалювати хати, спалено костел. Ляхів-утікачів розстрілювали. В цій суматосі стали жертвами і кілька українців, які тікали разом з поляками. В час цієї акції вбито 60 поляків.
Дня 10 травня 1944 року боївка групи «Іскри» ліквідувала в час засідки 16 поляків, які втекли в ліс із спаленого Держева».
Ось ще один досить характерний документ (із донесень УПА):
«Тернопільщина:
Повіт Перемишляни.
Дня 1 квітня 1944 р. вбиті в с. Біле 19 поляків, спалено 11 господарств.
Дня 2 квітня 1944 р. вбиті 9 поляків, дві єврейки, які були на службі у поляків.
Дня 5 квітня 1944 р. в с. Пнятин вбиті 5 поляків.
Дня 14 квітня 1944 р. вбиті 38 поляків в с. Жидовичі. В тому числі 4 жінки, які вчинили опір. Спалено 14 господарств.
Дня 15 квітня 1944 р. в с. Тучне вбито 66 поляків, спалено 23 господарства.
Дня 29 квітня 1944 р. в с. Утиховичі вбиті 9 поляків.
Дня 30 квітня 1944 р. в с. Тучне вбиті 4 поляки.
Дня 29 квітня 1944 р. в с. Прибин вбита одна польська шовіністка і 11 господарств спалено.
Дня 30 квітня 1944 р. в с. Глібовичі вбиті 42 поляки; поблизу сіл: Мівсева — 22, Містечко — 36, Зарубина — 27, Бечас — 18, Неділиска — 19, Грабник — 19, Галина — 80, Жабокруг — 40 поляків.
Всі ці акції здійснила повітова боївка з допомогою УПА «Орли».
Донесення від 12 травня 1944 р.
Подібних «донесень» безліч. І таких боївок було чимало.
В 1990 р. у м. Вроцлаві (Польща) зусиллями місцевої громадськості утворилося товариство жертв українських націоналістів — «Місія примирення і покаяння». У вересні того ж року товариство звернулось із відкритим листом до депутатів сейму і сенаторів Польщі. Автори листа, як повідомляла газета «Кур'єр варшавскі» від 24 вересня, у спокійному, але рішучому тоні висловили протест проти прийнятої в серпні 1990 р. постанові сенату Польської Республіка що засуджує акцію «Вісла», яку в 1947 р. провело Військо Польськєе в південно-східній Польщі. Нагадаємо, що тоді за три місяці з цієї території було виселено близько 150 тисяч українців. В ході операції «Вісла», як відзначається в постанові сенату, було застосовано звичайний для тоталітарних систем принцип колективної відповідальності. Автори листа застерігали сейм про неповторення помилки, яку допустив сенат. Чому?
«Кур'єр варшавські» пише з цього приводу, що нові польсько-німецькі відносини будувалися шляхом визнання і засудження гітлерівських злочинів, спроб відшкодувати збитки жертвам. Дедалі голосніше говорять про сталінські злочини. А про людиноненависницькі злочини українських націоналістів у роки Другої світової війни і безпосередньо після її завершення — ані слова. «Змова мовчання» триває.
Голова «Місії примирення і покаяння» Тадеуш Свобода в інтерв'ю газеті «Кур'єр варшавскі» сказав, що дружнє сусідство можна побудувати тільки на правді і справедливості. Адже все ще жива пам'ять про сотні тисяч людей, по-звірячому закатованих українськими націоналістами при пасивній, а часто активній підтримці греко-католицької церкви. В роки війни керівництво підпільної Польщі багато разів зверталося до сповідуваних цією церквою принципів віри, але безрезультатно: Це викликало вжиття оборонних, антитерористичних заходів з боку Армії Крайової та інших формувань, що, звичайно, збільшило страждання населення Волині та Східної Галичини.
У своєму відкритому листі до парламенту Польщі Товариство нагадало, що в колишніх східних воєводствах було вбито близько 500 тисяч поляків, а також євреїв і українців, які відмовлялися
