неї років на 15. Вона звикла до молодих.
— За її подорож хто платив?
— Вона сама за себе платила. Взяла туристичну путівку на три дні. Не хотіла, щоб секс був обов’язковим, а так, як що їй захочеться. Не виключала таку можливість. Не захотілося.
Дзвінок телефону…
Віртуальність.
Хвилі, скелі пісок. ВІН тримає її руки в своїй руці. Вітер доносить запах диму, схоже, що хтось десь робить шашлики.
— Шум моря схожий на музику. — ВОНА вивільняє одну руку, дістає копійки, тримає їх на долоні. — А тобі? Шум моря до чого подібний?
ВІН дивиться, що вона робить, не втручається.
— До чого подібний шум моря? Ні до чого не подібний, до шуму моря. Він в душі моїй гра! — Сміється, обнімає. — А гроші навіщо?
— Щоб ще сюди повернутися.
Затиснула монети в долоні і кинула в море.
Реальність.
— Я також прописалася на сайт знайомств, — Ілентина розповідає Таленці.
— І як?
— Поки що не знаю. Там все на англійській, а я знаю слів десять, не більше. Що розповіла Ріна про поїздку?
— Нічого нового, ходить на курси вивчає англійську.
Теленка і Ілентина п’ють каву з автомату. Дивляться як Вітя темпераментно, активно жестикулюючи розповідає Нелі і Валі політичні новини. В Україні назрівають чергові позачергові вибори, і чергова економічна криза.
— А що за сайт, на який ти записалася?
— Та щось ніби «Російські наречені». Жінки з країн СНГ знайомляться з іноземцями.
— І що ті іноземці шукають?
— Перекладач мені перекладає, шукають жінку для підлоги.
— ??? Це як?
— Дуже просто, на англійські секс, на російські пол, українською буде підлога! А ще, там є дуже багато цікавого.
— Наприклад?
— Там є пункт, «що найбільше збуджує», і знаєш, що пишуть чоловіки?
— ?
— Запах, взуття, носки. Я як уявила собі це одночасно!
Сміються. Підійшов Арій зацікавлений причиною сміху.
З театру вийшли актори, стоять біля входу, курять. В них сьогодні репетиція.
— Я була зробила фото. Тільки ноги, рваний носок, стоптані китайські капці, брудна підлога, зробила це дуже еротично. Хочете, то майте! Але цензура не пропустила. Несправедливо, там де майже голі жінки, всі цицьки і попи видно, пропускають, а мої ноги, так ні!
Арія не зацікавила їхня розмова, відходить до акторів.
— Еротично, чи вульгарно?
— Трохи вульгарно, але я була дуже розізлилася. Вибирають жінку, як ляльку в сексшопі, і довжину свого члена вказують.
— Хочеш, я запитаю адресу сайту де Ріна прописана, там ніби нормально?
— Запитай.
— Завтра скажу тобі по телефону.
Віртуальність.
ВОНА йде по самому краю берега, по мокрому піску і, коли накочує хвиля, зупиняється, чекає поки вода зійде. ВІН стоїть на схилі, далі від води. В траві лежить його наплічник. Підходить біла одноріг. ВІН тріпає її за шию, за гриву, одноріг струшує шкірою. Тоді ВІН дістає з наплічника яблуко, підносить до білих губ, притримує поки кусає, чекає, дивиться, як обережно м’які губи торкаються його долоні.
ВОНА махає йому рукою, у відповідь ВІН сміється, віддає залишок яблука однорогу і махає також. Тоді ВОНА йде до нього по камінцях, напружено і обережно, не звикла ходити босоніж. Підходить, гладить шию однорога, так само, як перед тим робив це ВІН, показує йому камінці.
— Це бурштин?
— Не знаю.
— Мабуть бурштин, вони легкі і такі красиві. Ти не знаєш, на цьому березі бурштин буває?
Голос за кадром:
— Тут, на цьому березі, може бути все! Не тільки бурштин.
2
Реальність.
— Ти цікаво розповідаєш! Записуй це. Бо потім не згадаєш, — сказала Таленка Ілентині.
— В мене поганий почерк, я й сама не зможу прочитати те, що напишу. Колись пробувала писати фантастику, списала три загальні зошити, а потім викинула, навіть сама не змогла прочитати.
Таленка вибирала олійні фарби. Пензлі уже купила, а зараз перебирала відтінки кольорів. Ілентина була з нею «за компанію».
— Набирай на комп’ютері.
— Легко сказати. Я не вмію.
— Але маєш комп’ютер.
— Маю. Старий, зібраний з трьох старих. Роджер зібрав, має таке хобі, а взагалі то він мобільний маніяк.
— Любить мобільні телефони?
— Має вже три.
— Роджер зібрав тобі комп’ютер, пиши. Все рівно, зараз в рукописному варіанті ніде до друку не беруть, освоюй техніку.
Таленка вибрала кілька кольорів, заплатила гроші. Відійшли, повернулися назад, Таленка згадала, що ще їй потрібно, стала вибирати заґрунтоване полотно.
— Думаєш мені варто писати, те що я тобі розповідаю?
— Ілентина, тобі самій цікаво розповідати, то яка різниця, пиши.
Віртуальність.
Ніч. Під урвищем ВОНА, одна, немає нікого. Тільки шумить море, часом кричать якісь птахи. На камені горить свічка, захищена пластиком від вітру, далі ще одна свічка і ще. Між свічками і в ертикальним схилом урвища, якісь речі, спалений папір, зім’яті хусточки, мотузки зі зв’язаними вузлами.
ВОНА чаклує. Виливає на воду розплавлений віск. Дивиться. Знову плавить і знову виливає. Незадоволена. Повторює все ще раз, і ще раз.
Голос за кадром:
— Незадоволена? А ти знаєш, чого хочеш? Що тебе задовольнить? Як що не знаєш, що шукаєш, то що знайдеш?
Вдосвіта. Горять оплавлені свічки. ВОНА збирає те, що вже не потрібно.
— Я не знаю, чого хочу. Тому хай буде так, як хоче Бог! Можливо, я з цим змирюся.
