Сходить сонце. Від свічок і від речей на схил падає виразна тінь. ВОНА уважно її роздивляється. Маючи гарну уяву, в цій тіні багато чого можна побачити. Ось розгортається дорога, перегортаються листки паперу, табун однорогів, яблука, гребені хвиль, гуси, ліс, будинок.
— Добре. Хай буде так.
ВОНА бризкає на тінь водою, гасить свічки.
— Замок кремінь. Амінь!
Реальність.
— Комп’ютер мене сварить!
— Що ти зробила?
— Не знаю.
— На що натискала?
— Я не зауважила.
— А що ти хотіла зробити?
— Я хотіла перемістити зображення.
— То й перемістила б. Не могла перетягнути мишкою? Не потрібно було при цьому на кнопку тиснути. В когось «рученьки-грабельки». Навіщо ти повідкривала всі закладки?
— Не знаю.
— Заведи блокнот і конспектуй! Який в тебе пароль?
— Не знаю. Мені Роджер ставив.
Діна нервово клацає по клавіатурі, рухає мишкою. Дзвонить по телефону.
— Роджер, ти який Ілентині пароль поставив? — Слухає відповідь, набирає. — Роджер уже змучився тобі що разу «Windows» пере-установлювати. В нього і своєї роботи досить.
Ілентина відчуває свою провину. Стоїть поряд. Мовчить.
— Чому комп’ютер в тебе так повільно завантажується? В тебе антивірус «Kaspersky»? Він гальмує роботу комп’ютера краще всякого вірусу. Нічого не можна зробити, потрібно знову перевстановити. Ліцензійної «Windows» в нас немає, а піратські Роджер не ставить принципово. Мабуть установить тобі «Linux», він зараз фан цієї програми. І вірусів до неї немає, поки що.
Віртуальність.
Купання білого однорога.
Біля маленького будиночку стоїть одноріг, переступає ногами, з не терпінням чекає, поки ВІН і ВОНА на неї сядуть. Вже накрили спину шовковим покривалом, і тепер сперечаються хто як сидітиме.
— Я хочу сидіти так. щоб тебе бачити!
— Але, як що ми сядемо так, як кажу я, то матиму можливість притиснути тебе до себе і пестити твої груди і живіт.
ВІН сидить верхи, чекає поки ВОНА вмоститься, врешті не витримав шльопнув рукою по попі, пригорнув до себе і одноріг помчав до моря. В мокрому піску сліди копит, розлітаються бризки води, ВОНА хапається за гриву, ВІН притримує її. Делікатно тримає, йому подобається як груди хитаються при рухові, по черзі накриває долонею то один. то другий м’який горбочок. Вода вже покриває їхні коліна, одноріг зайшла в море, пливе. Краї покривала лежать на воді, огортають ноги, хитаються на хвилі.
— Ти хотіла, щоб я був до тебе обличчям?
Охоплює її стан, і переміщує себе. Тепер ВІН сидить до неї обличчям, спиною до голови однорога.
— Ой!?!?!
Бачить його голого і мокрого. Майже навпроти її очей на його грудях довкола сосків є трошки кучерявих волосків, в низу живота і нижче кучерявий волос зайняв би трохи більше території, але там гладко виголене і тільки далі на нозі не займане.
Реальність.
— Каву, чи чай?
— Уже вечір. Мабуть чай.
Закипає електричний чайник. Ріа розрізає торт.
— Обережно! Коли ви з ножем, ви страшна! — Тася розставляє блюдця.
— Мені так хотілося рибки, а ви мене так обламали. Зайшла в «Сільпо», а там так багато людей, довга черга до каси, ще й ви сказали, що не треба, то я не стала нічого брати.
— Коли ви подзвонили, я була в кабінеті у Шефи, не я це казала, то Шефа.
— Як пишеться книжка? — Ріа показує ножем на Ілентину. — Вона пише сексуальну книжку. Ми всі повинні поділитися своїм досвідом. Я уже розповіла одну пікантну річ!
— Я її вже записала.
— Ми всі будемо співавторами.
Ріа розкладає кусочки торта на блюдця.
— Співавтор уже є, — мовила Ілентина. Ріа це не зупинило, продовжила.
— Кожен повинен розповісти своє саме інтимне. От ви, Гриць, розповіли?
— Я уже всім повідомив, як у ковші екскаватора був втратив свою невинність.
— А я не чула!
Ріа не давно працює в цьому колективі, тільки з літа.
— Я тоді прийшов до дому переляканий. Думав, що по мені все видно, і що батько мене вб’є. Або заставить женитися, як що вона завагітніє. Як завагітніє, то від кого? Нас було двоє хлопців і вона одна на рік старша нас, заховалися в ковші екскаватора. Нам по 12, а їй 13 років, догралися в «Дочки-матері». Добре, що все обійшлося.
— Як романтично!
— Там, в інтернеті є питання, що найбільше збуджує в партнері. Більшість чоловіків пишуть, що запах, носки, жіноче взуття. А що вас збуджує, Грицю?
Він не встиг відповісти. Жінки розхвилювалися. Запах не здивував нікого, а от носки і взуття.
— Може панчішки? Чи таки носки? Носочок, хм. Так! Вони зовсім не смердять, вони пахнуть жінкою!
— До взуття чоловіки завжди не байдужі. Як що я виходячи з дому, взуваю тухлі на високому каблуку, мій чоловік тоді дзвонить до мене кожні пів години. — Говорить Єва і заварює собі зелений чай. — Хтось ще буде пити зелений?
— І все таки Грицю, для збудження, тобі досить жінку бачити, чи потрібно відчути її в руках?
— Все як ти сказала! — В Гриця заблищали очі.
— ???? Так бачити, чи на дотик?
— Все!!!
— Скульптори мислять по другому від інших. Їм потрібно пройтися рукою по формі. — Єва п’є чай маленькими ковточками. — Ви пишете як «Декамерон», кожна окрема розповідь?
— Ні. Інакше, але я все ще в пошуку. Ми можемо робити еротичні читання, як що захочете.
— Так! І я вам розкажу свою романтичну сексуальну пригоду. — Шефа розправляє свої пишні груди.
— Ми були на пленері в творчі групі в Криму. Там нас по замку «Х» водили екскурсоводи, лабіринти різних переходів, можна заблукати. Я з одним художником, відстали. Я була в тому замку часто і трохи орієнтувалася. Запропонувала йому показати гроти, а уже був вечір. В Криму раптово стає темно. Ми зайшли в грот, він власне для того був і зроблений. Ми там… Ми тільки вранці звідти вийшли. На мені була спідниця, така коротка. Коли ми повернулися, то трусів на мені вже не було.
— А де ваші труси ділися?
— Не знаю. — Шефа замріяно пробує згадати.
— Ми потім з Ониськом…
— Так це був він?
— Ну так. Потім виявилося, що в сексі він нікудишній. А тоді було так романтично.
— Ви його заманили і звабили!
