Юзліс показував Ілентині свої етюди. Ставив їх на мольберт один за одним. І поставивши наступний, де була зображена оголена жінка, поринув у спогади.
— Вона мені позувала оголена. Приходила, роздягалася, лягала на подіум і завмирала. А коли я писав, то бачив як вона слідкувала з моїми рухами, дивилася як я працюю. Коли сеанс закінчувався, підходила, дивилася, що я зробив і якось так здригалася. Потім хвалила, говорила, що зображення до неї подібне, і так кожного сеансу. А значно пізніше, ми випадково зустрілися в кафе і я запитав її, говорю: «Поясни мені, чому ти тоді щоразу здригалася?»
А вона каже: «Як ти дивився на мене, коли малював, я так сильно збуджувалася, що так ще не розпалювалася ні при якому сексі. А коли дивилася на те, що вже зроблене, то здригалася, бо то в мене був оргазм.»
От так! Я ніколи не думав, що так може бути. Вона уявляла, ніби я не полотна торкаюся, а провожу рукою по ній, по її формах, пильнувала на що саме я дивлюся і як проводжу пензлем.
Юзліс продовжив показ етюдів, коментуючи кожен, розповідаючи, коли і як зроблений, хто що про нього говорив.
Реальність.
— А почалося все від гарної пісні «Молитва» Окуджави.
Написав Мовчун після наших дебатів під зсилкою пісні, що вивісив в мене на сторінці. Розпочала їх, ті коментарі я, для Мовчуна я ще була Іваном, хоч мав великі підозри, хто я є насправді.
— Гарна пісенька, Мовчун. Я просив би у Бога тільки великої любові, яку не можна випросити в жінки, бо то буде жалість, не можна купить, бо то буде курва. Можна тільки отримувати як подарунок і дарувати. А що просив би в Бога ти?
Мовчун, звичайно, строго по чоловічому, сміливо десь заховався і не відповів. Відгукнулася Киця.
— Виконувала той гарний твір в джазовій версії. Він такий характерний, що не можна в ньому чимось здивувати. Найкраще звучить оригінал. Була на концерті Окуджави в Лодзі, не задовго до його смерті. Скромний невеликий чоловік, а така сила била від нього. Так мають тільки великі і таким власне він і був. Іван, вже не боїшся перекладати слово «курва»?
— Вже не боюся! Знаю, що як тлумач тлумачить, то слово має бути хорошим, так що то повинно бути щось добре.
— Слово як слово, означає те, що хочемо зрозуміти. Я зараз у Мовчуна, а на восьму вечора йду на концерт. Мушу трохи Мовчуна розворушити, бо щось він дуже невеселий.
А невеселий він, після нашого чергового розставання. Я написала, що мені подобаються його почуття до Киці. Він згодився з цим. Чому ж тоді йому бути невеселим? Зрозуміло чому сумую я. Чому ж сумує він?
— Я вітаю вас також. Киця, чи вдалося тобі розвеселити Мовчуна? Можливо це погода? В мене сьогодні також настрій паршивий. Такий хоч вий! Може і мене розворушиш?
— Я маю гарний настрій. Іду на концерт і бенкет. Мовчун не має настрою, оглядає матч світова ліга чоловічих змагань з волейболу. Мусиш йому щось веселого прислати. Я йому хіба замовлю панянку з Агентства дружби. Може йому це допоможе? Але як знаю життя, нічого з того не буде.
— Киця, ти заходиш з його комп’ютера? Він тобі довіряє! Бажаю тобі гарного вечора! Можу прислати Мовчуну щось веселого, тільки він повинен то подивитися. Як що ти не можеш розвеселити його, то хто зможе?
Киця мене приголомшує уроком польської мови, вирішила підправити мого тлумача.
— Не «заходиш», тільки користаєшся. Заходити можна в вагітність, «залетіти». Тобі то не грозить, а себе я теж пильную.
— Ти мене втішила. Я поставив веселе для Мовчуна, він розвеселився?
Поставила йому на сторінку коней, гарного чорного жеребця. З Кицею ми продовжуємо розмову під піснею Окуджави. До нас приєднується Сабріна, а вона завжди з’являється зненацька, і починає коментувати, не читаючи весь діалог від початку.
— Все про, що він співає! Є чудове, гарне. Тільки що все це недосяжне.
— Більшість з того, що він просить, є смертні гріхи. Дівчатка, ви є дуже грішні.
— Бо ми тебе боїмося. Має Іван ту свою чорно-книжну силу. А як що мене зачаруєш? — Це Киця кокетує зі мною, випрошує похвалу. — Моя бабця колись ворожила, також була грішна.
Тут в цьому місці я відволікаюся від розмови, бо ще одна їхня колега і друг, Тиха, просить мене стати її другом. Звичайно, коли чоловік, а вони думають, що я чоловік, шукає любов, то це є екзотика, і велика рідкість. Жінки не можуть бути байдужим до цього. Записую в друзі Тиху і вона додає свій голос до нашого діалогу.
— Пам’ятайте, що чемні дівчатка йдуть до неба, а нечемні, туди де хочуть.
Тоді на мою сторінку й заглянув Мовчун та нагадав всім нам про себе і про те, що все почалося з пісеньки Окуджави.
— Так то часом молитва може трохи збочувати з курсу, — коментує Киця.
— Особливо з курсу валют, — додає Сабріна.
— Але в «євроколгоспі».
Ставить під усім діалогом крапку Мовчун.
Я все таки його розвеселила тим чорним конем на його сторінці. Коні також були нашим паролем, Мовчуна і Ілентини. Як що для нього це так важливо, то чому він веде себе настільки дивно? Головне правильно поставити запитання, і відразу є відповідь. Для нього не тільки я важлива, Киця важлива для нього також, можливо, навіть важливіша і вона живе поряд, заходить в інтернет з його комп’ютера. Він не може без Киці і не може знайти в їхній дружбі місце для мене. От і має внутрішній конфлікт. Мені потрібно подружитися з Кицею, не Арію, а Ілентині, важливо стати її другом. Це цілком можливо, зі всіма Киціними вибриками, ми все таки близькі по духу. Проблема тільки в тому, що не хоче вона дружити з жінкою, закоханою в Мовчуна. Вона хапається за чоловіків, але не за жінок. Подруги в неї, це її друзі юності і я її розумію, мені жінки також ні до чого. Але Киця, це інший випадок, я могла б дружити з нею і в реальності, вона подобається мені. От тільки я їй не подобаюся, боюся, що і мене, як Арія, Киця може скоро «далеко послати». Я уже «прощупаний» нею, на запитання, які цікавили її, вона має відповідь, і ця відповідь Кицю не задовольняє. Я не запрошую її до себе, я не їду до неї, і я не олігарх, цікавість до мене гасне на очах. Якраз на таких запитаннях спіткнулися стосунки Мовчуна зі мною, Ілентиною. Все логічно, як що далі немає ніякої дії, то просто розмови нікого не цікавлять. Це цікаво тільки для мене, але я маю специфічний інтерес. Складне завдання я ставлю перед собою, як встигнути з Кицею подружитися Ілентині, до того як мене, Арія «пошлють далеко і надовго». Дружити з нею можливо, раз з нею дружать її подруги юності, і вона мені приємна, вона «жива».
З якого боку підступиться? Надії, що в цьому допоможе Мовчун, не має ніякої. Він сам весь засмиканий від її шарпання в різні боки. І можливо фінансово від неї залежний, вона часто на цьому наголошує. Вранці Киця більш агресивна, чим у вечері, після випитого пива, добрішає. Так ще ж і ревнива, як і я, а може ще й дужче. Що може її зацікавити, окрім чоловіка? Користь для Мовчуна? Їй на це наплювати, цілком влаштовує його залежність від неї. А Арій, не така велика козирна карта, щоб вона на нього кинулася. Чим мене могла б зацікавити жінка, щоб я захотіла з нею дружити? Це й буде відповідь, адже ми подібні. Сьогодні вранці ми з Кицею «шматували» один одного, як два коти за самицю. Коти!!! Котики!!! Я власне також котів люблю! Як було вранці? Киця прислала жалібну пісню, одну і другу, де клоун грає веселого, хоч у нього велике горе. Тепер я розумію чому. Пізніше Вода натякнула мені, схоже, в цей день у Киці помер батько, а вона мусила виступати на фестивалі, а може ні, може то був інший день, того Киця дуже сумувала. Тут вони з Мовчуном подібні, кожен кайфує від своєї трагедії. В Мовчуна помер батько на день його народження, не позаздриш, звичайно. Тепер я знаю, чому в Киці цей день був днем смутку, а вранці, ще до чашки кави, «порвала її як Бобік грілку», від імені Арія, ясне діло.
— Щоб тобі не було занадто весело зранку. Але ти не переймайся, смуток як вино, п’янить, стимулює розум і серце, — такий коментар Киця дала до тих сумних пісень.
— Киця, я не насолоджуюся смутком, просто іноді сумую.
— То так як я. Я не мазохістка. В нас є ціла палітра кольорових картин. Є червоний, блакитний, зелений, але є також і чорний. А найгірше як все чорно-біле, але хіба що то є фото.
