8
Реальність.
— Привіт! Консультації даєш, як чоловік? — Запитала я в Юзліса.
— Давай поки не приступив до роботи, дзвони.
Потім ми довго говорили по телефону. Він учив мене вести себе на сайті, в бразі чоловіка. На скільки я зрозуміла, сама виграшна поведінка, це максимальна пасивність і пофігізм. Всю ініціативу віддати жінці. Сам нічого не робиш, і ні за що не відповідаєш. Красота! Цікавлюся, що пишуть йому жінки, як вони себе з ним ведуть. Виявляється, я не типова. Дуже здивована, адже в Мовчуна я вже третя, подібна до двох попередніх (це з тих, що я знаю, а їх може бути й більше) і все таки, я не типова. Схоже, Мовчун підбирає собі конкретний тип жінок.
— В нього приманка розрахована на такий тип як ви. Це як на різну рибу, є різна наживка. — Пізніше пояснила мені Діна.
Пояснення було потім, а тоді я продовжувала розмову з Юзлісом.
— Ти кинь мені по скайпу фрагмент того, що тобі пишуть жінки. — Прошу я його і отримую кавалок тексту. Правда свої репліки він звідти видалив. Фрагмент був красномовний, але недостатній. Тоді Юзліс по телефону прочитав мені весь діалог з однією жінкою, від початку до кінця, по ходу коректуючи свої відповіді:
«Спочатку, як завжди.
— Привіт.
— Привіт.
Далі вона пише, що шукає чоловіка по інтернету, знає, що деякі жінки знаходять так своє щастя. Я їй пишу.
— Уже знайшла!
І даю їй лінька на свої творчі роботи. Вона хвалить, говорить, що я жартую з її серцем. Далі пише.
— Я в вас влюбилася з першого погляду на ваші картини. «Квітуча гілка» — це просто моє! Надзвичайно до душі, це так зворушливо, ніжно, відчула запах квітів.
Пише весь час в такому ж дусі, так солоденько, я називаю це «карамелька». Це такий стиль її листів.
— Добрий вечір! Коли не було інета, була гроза. Я стояла на балконі і любувалась цією силою природи. Людині не осягнути цього, потім, коли все закінчилося, дивилася на липи, їх ніжні молоденькі листочки. Ніби ввібрали в себе всю вологу, всі сльозинки дощу, і в освітленні з вікна в нічному мороку, липи створювали довкола себе ауру хвилі. Було таке враження, що кожен листочок, як кораблик. Юзліс, я думала про Вас, як би ви написали все це. Було фантастично красиво. Стільки ніжності.
Завжди писала мені в такому ж дусі. Я її хвалив. Вона говорила, що перший раз так пише чоловікові.
— Перший раз пишу чоловікові в інеті такі слова і не стидно. Сиджу, дивлюся на ваше фото і ловлю себе на думці, що дуже подобається це робити, зрозумійте неправильно. Жартую. Мені подобаються ваші очі, в які я глянула три дні тому, і хочеться продовжувати завжди дивитися.
Я їй відповідав щось приблизно.
— Мені приємно читати ваші слова, Галина! Я також з великим задоволенням розглядаю ваш образ І Ваше почуття гумору мені імпонує.
То вона запитувала мене, чому я нічим про неї не цікавлюся. А що цікавитися? Що захоче сама напише. Написала. А коли запитав, що саме хоче вона від мене. Написала, що на роль Музи вона не підходить, вже не дуже молода. Але згідна, як що маю два вільні метри в майстерні, жити там, готувати мені сніданки і мити пензлі. Я відповів, що це дуже сміливо з її боку. Я був таким рішучим тридцять років тому. І це все. Більше я їй не відповідав.» — Так Юзліс закінчив свою розповідь.
Він, звичайно, зробив все дуже по чоловічому, але я так не зможу, я співчуваю цій жінці, хоч такі «правильні» домогосподарки мені зовсім не подобаються. Це ж як у них там в місті «Д» погано, що готова не-бачачи, до не знайомого чоловіка їхати і жити з ним.
— Іногородні жінки дуже активні. Буквально хапають. Їм підходить, вони беруть, дуже напористі. Киянки беруть не так нагло, скромніші. Виникнуть нові запитання, дзвони. Зустрінемося трохи пізніше, я буду зайнятий найближчим часом. — Закінчує розмову Юзліс. Тоді починаю тренуватися, вести себе по- чоловічому. Триматися пасивно, все пофіг, мало слів, здавалось би просто, а для мене це дуже складно.
Реальність.
— Як твій поляк? запитала в Ілентини Буся.
— Який поляк?
— Той з яким листуєшся по інтернету.
— Так я не з одним. Зараз відновила листування з французом. Він знов мене любить.
— Жепард? А подушку прислав? — Цікавиться Таленка.
— Ні, звичайно. Написати легше, чим піти на пошту і відправити посилку. Він не на стільки мене любить. І взагалі, я зараз по «бабам». Записалась під чоловічим іменем, і приглядаюся до жінок.
— Як мені подобаються ваші ігри. В тебе є, що на плечі накинути, вітер холодний. Глянь, в мене вже «гусяча шкіра» на руках.
Буся показує руки.
— Є кофта, але як для літа, то занадто тепла.
— Давай, мені потрібно не, як для літа, а як для зими.
Реальність.
— Абенд, Ілентина. І що полячки, та інші твої? Не понаїхали?
По скайпу запитує в мене одесит Петер.
— Відбиваюсь як можу.
— Я тут багато раз випадав і знову з’являвся. А на фронті більш особистому, хорошого багато?
— В якому значенні, Петер?
— В нормальному, інтимному тобто. Я мав поїздку на три дні з половиною, гостював. Сьогодні гроза була буйна, але коротка, пронеслась, омила. В цілому, поки живий.
— Замучила жінка?
— На цей раз був в інших гостях.
Говоримо про різне, і знову повертаємося до інтимного.
— Я в інтимному свята. — Відповідаю.
— Навіщо? Якась секта?
— Ні, Петер, не секта. Без великої любові не хочеться. А для тебе любов, це важливо?
— ’’Важливо», це занадто слабке слово, недостатнє. Та птаха дуже рідко, не часто (та і не до всіх) залітає. А час не гальмує.
— А без любові це настільки, не те, що не варто й заводиться.
— Ілентина, я цілком інакше це бачу. Але ми різні, от і живемо відповідно по різному.
Ми обговорили в чому ми різні. Осудили «ярлички» на вчинки. Петер переконаний, всі наші «табу» сидять у нас в голові і заважають отримувати задоволення. Робимо перерву на каву і повертаємося до розмови.
— Ілентина, ти лукавиш. Пропонуєш поговорить і відразу починаєш з запитання. — Одесити, він завжди одесит. На кожне моє запитання, два запитання у відповідь.
— Полячка мене доводить, Петер. То провокує, то звинувачує в розпутстві. Як бути з «бабами»?
— От поспівчувай!
— Угу! Складно нам — «чоловікам». Підкажи як чоловіки себе ведуть, а то палюсь.
— Ілентина, як підкажеш? Залежно з ким і як вона.
