явно провокувала чорного жеребця, на ній аж шкура грала. Кінь неквапно переступав копитами в напрямку кобили, чоловіки і в однорогів «повільно запрягають».
Нахилився до її вуха, лоскочучи бородою, мовив.
— Потрібно довіряти один одному.
Пригорнув до себе м’яке жіноче тіло. Тоді обняла його за шию, скидаючи напругу, недовіру, обережність. Розчинилась в теплому запахові любимого тіла.
Однороги бігли берегом розбиваючи копитами воду. Чорний одноріг загнав білу кобилку в море поки разом не попливли серед хвиль.
Потім вийшли з моря і бігли берегом, струшуючи воду, мчали по піску, залишаючи мокрі сліди.
Реальність.
— Ти палишся! Тебе провокують, а ти палишся. Ти повинна стояти на своєму, ти чоловік і все тут. І вести тобі потрібно себе, по-чоловічому, залягти на «дно» і перечекати, поки не мине вся ця напасть.
Так відреагувала Діна на мою розповідь.
— Ну той що, що я ведусь? Вони ніколи не будуть впевнені на сто процентів. Завжди можна сказати, що це всього лише пісеньки. Я роблю так, як вони, їхнім методом.
— Ти обманюєш себе. Ти закохана в нього як дурна. Подивися на мої маленькі вушка, скільки ти вже навішала на них лапші? Тобі їх не шкода? Вже прогинаються. Ти придумуєш все, щоб виправдати свої приставання до Мовчуна. Це професійний пікапер. Його метод, як розбивати серця жінкам, діє на тебе також.
— Звичайно діє. Я не виняток. А чим мені це заважає? Мені подобається бути закоханою, нормальний стан, як для художника. Я що сумую, в депресії, погано виглядаю? Ну пристаю до нього трохи, може навіть дуже пристаю, але я стараюся не робити йому шкоди. Мені це не шкодить, бо я далеко, і все це тільки по інтернету.
— Його приятельки схожі між собою і тобою не випадково. Просто та приманки і прийоми розраховані на таких як ви, які є творчі, темпераментні, добрі і безкорисні. Він цим користується.
— Добре! Дивимося, що маємо, я є закохана і мені дуже добре, то чому я повинна робити щось, щоб мені добре не було?
— Ти сама говорила про ту «теорію шоку», він тримає тебе на «повідку» і періодично кидає «дозу» шоку. Пікапери так працюють, вони дають жінці придумати свою мрію, насправді такого чоловіка немає. Ти придумала цей образ і його любиш.
— Хай так! Я люблю свою мрію! Хоч знаю тепер який у мене образ чоловіка мрії.
Ця розмова була довга, не перша, та мабуть, і не остання. А я в цей час «палюсь» конкретно. Мовчун знову підозрює в мені, Іванові, мене Ілентину, і я як жінка, реагую на його провокації. Тепер нашими таємними знаками є пісеньки про коней. Він підкреслено любить коней, я підкреслено люблю коней, Киця шаленіє.
Щось у Мовчуна з Кицею відбувається за кадром, то він ображений, то вона. Зі мною, Іваном, він спілкувався більше і сміливіше, ніж зі мною, Ілентиною. Як що ж і пише Ілентині, то мало і сковано. Але як тільки я даю йому піснею знак, що як не хоче, то не мусить, можемо попрощатися і не листуватися більше. У відповідь отримую знак-пісню, не хоче прощатися, цінить наш зв’язок. Трохи по тому проявляє активності, а потім знову пасивний.
— Ми починали в грозових хмарах. — Написала Мовчуну, натякаючи на річницю нашої дружби. У відповідь тиша.
— Я хочу від тебе подарунок — твої фото.
Немає відповіді. Потім мені, Івану, презентує повітряний бій в хмарах. Пройняло мене, стою на вухах, емоції розривають. А він вивішує на своїй сторінці пісеньку, в якій говорить, що тільки цим і живе. От тільки для кого вона вивішена, та пісенька? Відгукнулися Киця, Вода і я, напевно кожна думала, що для неї. Я також думаю, що для мене.
— Дуже гарна пісня, Мовчун!
— Прекрасна, експресивна, не затаскана, витримані слова і музика. З нервом. — Продовжує мою похвалу Вода.
— Мені подобається зміст пісні. Вона оптимістична. — Гну я своє.
— Досконалий переказ! Текст, мелодія, ритм, експресія! Все це ще підсилюється через цей несамовитий тембр голосу! Вже черговий раз я слухаю цю пісню, вона несамовита! — Підхоплює естафету Вода.
— Так, Мовчун вміє знаходити дуже гарні пісні! Я так не вмію. — Стараюсь я скупо по чоловічому, ще раз похвалити.
— На жаль, я теж не дуже. — Вода кокетує з Мовчуном, зі мною також. Мовчун вступає в розмову.
— Бо мені хіба, в душі моїй гра.
Він уже говорив такі слова в віртуальній галереї Дуні, говорив їх також і в моїх листах. Кому сказав їх цього разу?
— Мовчун, в мене також в душі гра, і я вже в черговий раз забираю в тебе зі сторінка пісеньки. Хіба знаєш, тут ми можемо домовитися. Слова сиплються з Води без упину. А я скупо по чоловічому додаю.
— Дуже гарно гра! В прекрасній душі! Дякую Мовчун!
Потім ще щось писала Вода. І у відповідь слова від Мовчуна.
— Дякую, що це подолано!
Кому він дякує? Що подолано? Чи це знову перекладач?
— «Знаю, часом ти маєш життя не до життя», ну то власне. — Підсумок підвела Сабріна. Ось вона велика майстерність пікапера, кожна з баб вирішила, що він поговорив саме з нею і сказав те, що хотіла почути. Майстер! Я в захопленні!
Отримавши свою дозу емоцій, заспокоїлася і розслабилася, не зразу в’їхала в текст чергової пісеньки, Мовчун адресує її конкретно мені, повісивши на мої сторінці. Прочитала назву, «Мерседес бенс». По- пікірувалася з Кицею, мовляв, нам чоловікам подобається техніка. Вивісила Мовчуну пісеньку з назвою «Все буде добре». Він в захваті, дуже радіє, це мене насторожило. Читаю текст, знайшла переклад пісні, тієї, про Мерседес. Там зміст дуже цікавий, хтось просить в Бога доказати йому свою любов і подарувати Мерседес бенс, або телевізор кольоровий, або там ще щось. От так. На якийсь час ми замовкаємо обоє розчаровані. Мовчимо довго, потім я знову перша здаюся, не можу без нього.
— Вибач, ясно, що я не святий. Де зник Мовчун? — Запитую через якийсь час у Киці.
— Вчора я розмовляла з ним. Він має різні стани. Найважливіше, що не є то благословенний стан. Я лечу на заняття. Бувай, Арій. Я нікому нічого не говорила ким ти є. Так, як ми умовилися.
— Дякую, Киця. Прошу, розкажи в чому проявляється напад релігійності в Мовчуна? Чому це є перешкодою у ваших взаєминах?
— Я і Бог то єдність. Костел для мене не існує. Я не замішую людей у справи Божі. Тільки я і Бог, то наша розмова і ніяких посередників.
І вона знову повторює уже сказане раніше, як Мовчун вірить в костел і ксьондза. Що більше вона переконує мене, то більше бачу, що причина не в цьому. Я розпитую і розпитую Кицю, я хочу знати, який Мовчун є в житті.
— Мовчун настільки категоричний, що це перешкоджає вам бути разом?
— Ні, не то перешкоджає. Мене він не цікавить як товариш життя. Я маю інше уявлення про кохання ніж Мовчун. Я не хочу про те розмовляти. Вже тебе я просила, єпісь сам, мене не єпі зі своїм Мовчуном. Моє приватне життя, як сама назва вказує, належить тільки до мене. Ти це розумієш, чи я повинна це висловити більш гостро?
Ну куди ж «більш гостро», і так не тупо. Чому Киця так скаженіє?
— Я не запитую про приватне. Але ти для мене загадка. Я бачу як ти хвилюєшся, коли Мовчун на тебе ображається і зникає. Тоді «життя» на твоїй сторінці завмирає, а гумор такий, що «порву любого». Я не одружую тебе з ним і не ревную, просто хочу зрозуміти.
— Була сьогодні в Мовчуна. Я не дивлюся телевізор, хоч його маю. В Мовчуна телевізор зламався, я дала йому свій. Я бажаю бути з людьми, або сама, але не з коробкою, повною балакучих голів, я не можу тратити стільки часу як він.
