Ось так. Мовчун захотів телевізор і вона йому віддала, придумуючи причину, чому цей «ящик» їй непотрібний.
Можливо, тією пісенькою про Мерседес Мовчун натякав мені, що хоче подарунок і від мне? Який?
Віртуальність.
В позолочених сонцем хмарах ВІН і ВОНА, обнявшись пестять один одного. ВОНА обвила його ногами, руками пестить груди. ВІН лоскоче їй шию, спину. Часом його губи зустрічаються з її губами. Дотики їхніх тіл стають більш ритмічними. ВОНА ніжно пестить рукою його живі дві кулі. То цілує, то злегка покусує йому груди. Стискає ногами ногу, і допомігши собі рукою, «насаджує» себе на його твердий і пружний.
— Ой!
ВІН уже й сам бачить, що «Ой!», ВОНА «закінчує», не розпочавши. Відчув як напружилося і здригається її тіло, як міцно обнімає його стан, як ритмічно і сильно стискається в ній і тисне його.
Тільки притулив її до себе, чекав, поки пройде цей ураган. І коли розслабилася, заховавши обличчя в нього на грудях, при-підняв за підборіддя і подивився в очі. Опустила голову і знову уткнулася обличчям йому в груди.
— Вибач, мені так соромно, що так… Я не бачила тебе давно і… Ах! Але ти такий!!! І це так гарно!!! Що я… Мені соромно.
— Не соромся, все добре. Глянь, які гарні кольори на хмарах.
Тихо говорив «ні про що», гладив волосся, давав можливість їй відпочити. Хмари огортали їх, осідали краплями на шкірі.
— Розумієш, я.
ВІН не дав їй продовжити, закривши уста долонею. Вдихнула, і ошаліла від запаху. Його долоня пахла любов’ю! Тіло відгукнулося на ласку іншого тіла. Тільки тепер він пестив обережно, його рука обминала ту «небезпечну» зону.
Насолоджувався не поспішаючи. ВОНА мліла від цих рухів, підкоряючись його бажанню. Що тільки не робилося тих хмарах! І в апогей відчуттів пройшовся рукою, як по струнах по наелектризованій шкірі її спини.
— Ах!!!
— АААххх!!!
Занурилися в хмари, де не існує іншого світу, тільки шалені відчуття бурхливого оргазму, а потім блаженство спокою.
7
Реальність.
Схоже, Мовчун хотів від мене іншого подарунку, не віртуального. Він дуже розчарований, адже я пообіцяла піснею «все буде добре», а нічого не зробила. Тому наше спілкування впало до нуля. Не витримує нашої мовчанки Киця.
— Як почуваєш себе сьогодні, Арій? В нас погода фатальна, дуже душно. Що робиш?
— Дурницями маюся. Завтра і після завтра буде святкування «Дня Києв а». Буду від ранку до в ечора учасником. Сьогодні приготув ав ся. Завтра виходжу о шостій ранку.
— Гуляй добре, то не буду тобі морочити голову. Добрих снів.
Реальність.
День Києва. Андріївський Узвіз. Багато туристів і прохожих людей. До Арія і Ілентини підходить Жсамар.
— Привіт! Що у вас нового? Давно я не був тут.
— В нас все по старому. Що нового в тебе?
— Я розлучився. Живу зараз в Києві, працюю. Добре що робота є.
— А яка в тебе зарплата? — Арій ставить зовсім не скромне запитання і переводить розмову в інше русло.
— Зарплата нормальна. За вісім годин (називає суму), але я працюю не менше чим десять годин. А що мені робити? Живу в гуртожитку, після роботи готую вечерю, потім вечеряю і спати.
— А у вихідні дні?
— Їду за місто на природу.
Ілентина не витримує, втручається в розмову.
— Арій, не збивай! Жсамар, твоя дружина вилікувалася? Колишня дружина.
— Ні.
Реальність Минуле.
Та ж сама вулиця в похмурий день. Арій сумний і нервовий. Він розлучається з Таленкою, проживши разом багато років, а може й більше, ніж багато. Процес розлучення завжди болючий, хто б, що не говорив. Арій стоїть з Жсамаром, курить і говорить.
— Вони ходять разом за руки взявшись, як в шістнадцять років. Щоб ти робив, як би твоя дружина закохалася?
— Я був би радий, я був би щасливий, як би так сталося.
Тоді Арій його не зрозумів, смакував свої переживання. Пізніше, як побачив дружину Жсамара, бав вражений. Її не цікавило ніщо і ніхто, вона була хвора, в неї уже не було ніяких переживань. І як би вона хоч чимось зацікавилася, хоч іншим чоловіком, це означало б одужання. Але цього не було.
Віртуальність.
Поле. Йде дощ. Нікого немає. Різкі пориви вітру і небо розколюється блискавкою, ще блискавка, ще. На полі танок блискавок. Продовжує йти дощ, але поле стало іншим, тепер воно наелектризоване сильним почуття. Яким? То не важливо. Важливо, що почуття є!
Реальність.
— Сьогодні хвилина правди, Арій. Роверист є моїм близьким приятелем. Ми з ним балакаємо про наші таємниці, їздимо велосипедами на довгі траси, ми є собі близькі. Мовчун є моїм колишнім коханцем, з яким я стараюся далі бути в дружніх стосунках, бо він дуже важливий для мене. Маю також свою любов, так отже, моє життя цілком нормальне. Я не мушу нічого шукати, я все маю. Тепер ще щоб твій дебільний перекладач перевів все як належить. Бо інакше знову буду як ідіотка. Я вже вжила сім банок, на сьогодні вистачить.
Я від Киці такого не чекала.
— Киця, те що ти написала, це прекрасно.
— Сім банок то сім пляшок пива. Я навалила і нарубала, трохи сп’яніла. Було жарко, тому мене розвезло. Але сім то не правда, випила дві з Роверистом, якого ти знаєш.
— Я також п’ю пиво, коли жарко. Роверист хороший чоловік.
— Добрий і прекрасний, але то тільки приятель. Але важливий. Дуже. — Схоже, Кицю розпирали гарні почуття. Я її розуміла.
— Буде так, як ти захочеш, бо ти є мудра.
— Ти розумієш, як чоловік, так багато. Мабуть чимало пережив в житті, і думаю, що і тепер тобі не легко. Давай організуємо твою виставку в нас. Я граю на вернісажах.
— Дякую, Киця, я подумаю.
— А я думаю, ти маєш це в дупі. І це образливо. Ти не сприймаєш серйозно те, що я пишу. Я завжди виконую те, що обіцяю. По інтернету не видно людину, поки я не побачу реально, я розмовляю з паном Ніхто.
— Мені подобається твоя пропозиція, але я тепер ледачий, щоб робити персональну виставку.
— То берись до роботи. Приїдеш до нас в Лодзь. Місце знайдеться, я мешкаю сама, Але як ти боїшся в
