коней. Мовчун непохитний. Між ними виник легкий конфлікт.
— То і женись на конях! — сердиться Киця.
— Мовчун, Киця згодна вийти за тебе заміж.
В кожному жарті є доля правди, Киця його кохає, це видно, хоч як би не приховувала того. Або вони були одружені, або збираються одружитися. Від Мовчуна колись давно пішла жінка, не знаю, яке вона мала ім’я, можливо це була Киця. Знову ревную. Мовчун і так весь час був насторожений стосовно мене, тепер, після коней, став підозрювати конкретно. Любить море і коней. Дуже любить коней, більше чим жінок.
— Чому любиш море, зрозуміло, чому, жінок зрозуміло, а чому коней? — Запитала. Надіялася, любить тому, що люблю їх я, що вони є з нами у віртуальності.
— Тому, що вони є дуже красиві і мудрі істоти.
— Можеш їхати верхи на коні?
— Ні. Дуже жалію але раніше не мав оказії, а тепер не можу.
— В мого батька був красивий чорний жеребець. Благородна тварина! Що ти можеш робити зараз для свого задоволення?
Чорний жеребець був насправді у мого батька, ми, тоді ще діти, давали йому з рук траву і заплітали гриву. Його звали Жориком (Георгієм). Про це не пишу Мовчуну. Чекаю його відповідь. Цього разу він відповів.
— Батько мого батька мав коней, але я того не пам’ятаю. Зараз залишилося тільки «вітрило», але то рідко, бо мешкаю далеко від моря.
— Що робиш, щоб твій день був радісний, що приносить тобі
радість?
На це запитання відповіді не отримала, не хоче розповідати мені про себе. Мовчун підозрює, що під іменем Іван є я Ілентина, але не запитує, мовчить. Киця повернулася з гір. Написала мені, Іванові.
— Я звикла жити сама, і то дуже люблю. Маю завжди багато приятелів біля себе, але повертаюся завжди до свого дому і там маю затишок. Мовчун то Мовчун. Ми не є горнятка спаровані. Кожен з нас є інший, і поважаємо цю різницю. Не роблю трикутників з приятелів. Як що хочеш щось мені написати, то не вирішуй цього з Мовчуном. До життя підходжу без переляку. Не боюся людей. Найважливіше бути собою. Того притримуюся. Щоб пізнати другу людину, потрібно її бачити реально, можна думати, але контакт зоровий обов’язково, то умова. В цьому сайті, то такий смітник, часом тут можна зустріти «справжніх циганів». Робімо так, як диктують нам наші емоції. Дякую, що пишеш мені кілька слів. Вчора приїхала з гір. Все ще під великим враженням. Я є дуже спортивна. Раніше займалася бігом і легкою атлетикою, зараз їжджу велосипедом, басейн, а зимою, ясно лижі. Я є акула. Мушу бути швидка завжди в русі, ще швидша від своїх студентів.
Киця пише мені, Іванові, це лист не до жінки, отже Мовчун своїми підозрами з нею не ділиться. Ще Киця розповіла, що Мовчун власноручно робить велосипед, на якому можна було б їздити з однією рукою і ногою.
— Робить сам? Але ж це важко, однією рукою.
— Я хотіла йому допомогти, але він не приймає нічию допомогу, хоче зробити все сам. Тільки, як потрібно буде зварювати, найме майстра.
— Так принципово? Складно це й двома руками зробити.
— Він же ще хоче й їздити на ньому з однією рукою і ногою.
Це ж настільки Мовчуну потрібно бути незалежним! А я, дурна, пробувала диктувати йому якісь умови, на чомусь наполягати.
Мовчун став по іншому писати на своїй сторінці. Що цікаво, як що він пише мені відкрито, Киця відразу приєднується. Як що Киця пише до мене відкрито, приєднується Мовчун. Але тихенько кожен з них трохи листується зі мною приватно. Раніше стиль листів Мовчуна своїм приятелькам був дуже жалісливий, відколи появилася я, як Іван, стиль змінився, він не може тепер жалітися в присутності другого чоловіка, такого підозрілого. З кожним днем підозра його щодо мене зростає. Промацує хто я є, чи ходжу на яхті? Ні? А що роблю?
— Я не ходжу на яхті, я є звичайний нецікавий чоловік.
Моя відповідь Мовчуна не заспокоїла. І нарешті на лист від мене, Ілентини, він відповів мені, Івану. Я здивована, хоч щось такого очікувала. Раджуся з ким тільки можу.
— Не признавайся! Це тільки підозри, він не має впевненості на всі сто процентів. Його жінки тобі цього ніколи не простять, це дуже принизливо. Краще просто піти з сайта.
В один голос радять мені друзі. Я відповідаю Мовчуну так само двозначно, пісеньками, як він мені. Хай сам вибирає, як йому краще. Мовчун замовк, «по-чоловічому сміливо заховався». Перестав відкрито спілкуватися зі всіма. Мене підкреслено не помічав. Виходить, я не потрібна йому ні в якому вигляді, ні під яким соусом. Як що так, і я йому на стільки не приємна, і не потрібна, то чому не написати мені про це прямо, а не пісеньками? В чому справа? Мені потрібно було щось робити, на щось зважитися. В крайньому разі, дійсно піти з сайта. Не фліртувати ж мені й далі з його приятельками, я не хочу їх образити, вони подобаються мені.
— Куди зник Мовчун? — Запитую в Киці.
— На три дні поїхав до Кракова, скоро повернеться. Ну от, ти запитав і він якраз повернувся, зараз чекаю його активності.
Але ніякої активності немає. По розмові з Кицею видно, Мовчун не всім з нею ділиться, як і вона з ним. Тоді я приймаю рішення. Мені потрібна допомога, звертаюся по неї до друзів.
— Таленка, як що я скажу Киці, що насправді я Арій, і далі вестиму листування від імені Арія? — Запитала в своєї приятельки, колись вона була дружиною Арія.
— Воно тобі треба?
— Цікаво.
Мені дійсно цікаво, навіть більше ніж цікаво, тільки не можу я сказати друзям, що зовсім втратила голову, покохавши по інтернету. Пояснюю, причина це книжка, її написання. Мовчун мій співавтор, адже він дав на це згоду, і я хочу знати, чому він так веде себе зі мною? Таленка за Арія не вирішує, але дає своє добро.
— Це повинен вирішити Арій, запитай у нього.
— Йому нічого не загрожуватиме. В гіршому випадку Киця приїде до Києва, і Арій їй, або сподобається, або ні.
— Він не вміє говорити на польській.
— Скажу на сайті, що я не говорю на польській, а використовую перекладач. Та воно власне так і є.
— Подзвони Арію, як він захоче.
Арій погодився без зайвих слів. Красива полячка, піаністка, їздить на велосипеді, звичайно він хоче спілкуватися з нею. Я буду між ними посередником, Арій не має комп’ютера, він говоритиме мені по телефону, що кому писати.
Віртуальність.
Пестощі в місячному світлі. Сріблясті промені грають на хвилях. Двоє граються серед хвиль і променів. Краплини на їх тілах, промені в краплинах, ніби спалахи маленьких блискавок. З хаотичних, спалахи стають більш ритмічними, і вже двоє охоплені сяйвом. Це вже не двоє, це одне ціле, пульсує в динамічному ритмі.
Реальність.
— Хотіла моє справжнє фото? Маєш.
Я посилаю Киці адресу сайту, сторінки Арія.
— Тут написано про мене правду, а інше брехня. Не знав, що познайомлюся з тобою. Моя приятелька, як дурна, закохана в Мовчуна по інтернету, змусила мене записатися на цей сайт під чужим іменем. Вибач. Можливо не будеш писати до мене більше. Мені дуже жаль.
В своєму профілі я вивісила фото Арія. Далі дуже часто раджусь з ним, пишу його фразами, думаю його думками. Складно це, бо до жінок Арій відноситься не так, як я і одночасно це дуже просто для мене, бо
