знаю Арія давно і дуже добре. Киця відповіла відразу.
— Чого тобі жаль? Те кохання по інтернету, то якийсь ідіотизм. По перше, Мовчун любить жінок, але є стійкий до таких пригод. По друге, я не відчуваю нічого до людей, яких не бачила, не знаю. Мене не цікавить флірт з чоловіком, як що так розумієш мене, то помиляєшся. Надалі я не знаю в чому річ і чи ти є Арій. В сумі то не має для мене значення, бо важливі є емоції, настрій і клімат між людьми. Зрештою сам мусиш вирішить на що зважиться. Я залишаю людей вільними і цього очікую від них. Як що ні, то я зникаю. Маю надію, що наше знайомство принесе нам багато цінного. Я ніколи ні на кого не серджуся, і ні від кого нічого злого не мала.
От так. Ніякого співчуття до закоханої жінки. Мовчун захищений і хвилюватися нічого, а я? Я не захищена! Киця Мовчуна ревнує, веде себе, як собака на сіні, і сам не гам, і другому не дам. Я, тепер уже Іван-Арій, їй дякую, щиро запевняю, що Арій то є реальна особа, а що Іван був фантом. Про те я власне писала їй відразу. Заперечити Киці було нічим. Ґречно домовилися, що вся ця розмова залишиться між нами.
«Мовчун захищений від таких пригод», чому Киця так вирішила? «Кохання по інтернету, то якийсь ідіотизм», як можна писати так після того, що писала мені, Івану про кохання? А писала ж!
— Іван, я кохаю тебе! Ти дуже цікавий для мене, я розумію, що ти є «вовк степовий» любиш самотність, я також звикла бути сама. Я приїду до тебе, запроси мене. — А не отримавши запрошення, пише. — Приїжджай до мене, буде весело!
Я була про неї кращої думки. Ніхто не може бути від кохання захищений остаточно, ні вона, ні я, ні Мовчун. Тож вона переконувала мене.
— Кохають не за щось, а незважаючи ні на що.
Киця також шукає велику любов, а хоче обманути чоловіків, бо знає, що вони кохання бояться, «як чорт ладану». Тому писала мені у відповідь на моє.
— Не кохай мене, Киця! Дуже прошу!
— Є кохання, а є просто любов. То різні почуття, і любов нікому не перешкоджає, бо то не таке сильне почуття, як кохання. Воно ні до чого не зобов’язує.
І ще щось, в такому ж дусі, хотіла ввести в оману мене, Івана, чи то б пак Арія. Я вивішую ще одне красиве фото Арія, і надалі все роблю від його імені. Арія добре знаю, а в чому маю сумнів, можу уточнити по телефону. Використовую його любимі фрази, вивішую його творчі роботи. Арій має успіх у жінок і в Мовчуна також. Всі знаходять його схожим на Дюрера. Тоді я порівнюю з Дюрером Мовчуна, також схожий. Знаю, що він робив графіку. В автопортрет Дюрера вписав в фотошопі своє обличчя. Хвалю його і отримую цю роботу на свою сторінку, щоб я, Іван побачив. Розмовляю з ним, і думаю, як розуміти все це? Мовчун заспокоївся, побачивши фото Арія? Вірить, що я Іван? Він написав мені, Івану.
— Ти підняв ободок таємничості.
Чи це є його гра зі мною в «кішки-мишки»? Спілкуюся з ним, і бачу, що щиро вірить, ніби я є Іван і радо контактує, бо дуже потребує спілкування. Хоч би не переплутати, для Мовчуна, я Іван, для Киці, я Арій.
Реальність.
— Я не розумію, що ти від нього хочеш.
Тоня дивилася на екран монітора і хотіла тільки одного, спати. Ніч вона провела в поїзді, а день в музеї Архітектури і побуту. Повечеряли, тепер Ілентина показує, що має нового в спілкуванні по інтернету. Новою була пісня від Мовчуна.
— Я тільки бачу, що він прислав тобі гарну пісню, не знаю, що ти хочеш від нього.
— Дивись, на сайт, де я Іван, Мовчун також поставив мені таку саму пісню. По емейлу від нього маю цю пісню, де я Ілентина.
— То тепер ти маєш дві гарні пісні, не знаю чому не задоволена.
Тоня лягає спати. Ілентина ще довго бурчить в монітор, потім лягає спати також. Довго не може заснути, думає. Думає про Мовчуна, про Кицю, про Дуню. Дуня остаточно видалила всі свої фото зі сторінки Мовчуна і більше не пише йому коментарів. З Іваном Дуня більше не дружить. Ілентина довго розглядала фото в її альбомі, там море, ліс, однороги і Дуня на мітлі. Фантастичний ліс Дуні, Ілентина тішилася, що в неї у віртуальності трохи інакше. І вже поринаючи в сон, зрозуміла, чому має від Мовчуна дві пісні. Мовчун втратив впевненість, що Іван це Ілентина, побачивши фото Арія, засумнівався. Пісню по емейлу послав Ілентині на той випадок, раптом вона до Івана немає ніякого відношення. Заснула щаслива, вона потрібна Мовчуну.
Віртуальність.
Двоє однорогів чорний і білій з двома вершниками повільно йдуть берегом. Вершники розмовляють. Власне, більше говорить ВОНА,
ВІН часом відповідає одним чи двома словами. Підходять до лісу, дивного лісу, занадто прикрашеного і розцяцькованого. Зупиняються. ВОНА сходить зі спини білого однорога на землю, гладить їй шию.
— В цьому лісі є господарка, вона чаклунка, далі мені йти не можна. Можна тільки тобі, її другові, і однорогам. Мене вона не має за друга, так що далі ви без мене. Та чаклунка чекає тебе, хоче говорити з тобою.
— А як же ти?
— Як я? Піхотою в реальність!
Потріпала однорога за гриву, ляснула долонею, відвернулась і
пішла.
— Зачекай, я з тобою. Я не піду туди, там все занадто казкове і дуже людно. Хочеш в реальність? Хай так, підемо в реальність!
— А як та жінка?
— Вона що в мене одна? В реальності також маю жінок більше ніж досить.
— Хто б сумнівався. А від мене чого хочеш?
— Як би я знав. То ти від мене чогось хочеш, знаєш чого?
В цей час однороги дружно помчали берегом.
Реальність.
Я вражена. Відчувши мою увагу і зацікавленість, Мовчун проявляє велику активність. Вивішує свої творчі роботи, більшість фотошоп, одна олійний живопис.
— Ця робота висить у Киці в пивниці і її їдять там миші.
— Чому в пивниці? Чому не в покою?
— Про це запитай у Киці.
— Запитую. Киця, чому робота Мовчуна висить у тебе в пивниці, де її їдять миші, а не в покою?
— Запитай у Мовчуна, чому вона стояла в нього запхана за шафою?
— Ви що? Змовилися посилати мене один до одного? Як що, вона вам не потрібна, прошу дати її мені, я повішу її в себе на стіну.
Мовчун вивішує наступні роботи, обговорюємо кожну окремо. В обговорення включаються його приятельки. Більшість робіт я бачила раніше на тій сторінці в галереї Дуні, але про це ні слова, мовчимо і я, і Киця. Дійшло до робіт де зображений еротично Мовчун з жінками. Обговорили жінку в костюмі медсестри. Там медсестра мастурбує, дивлячись на спину Мовчуна. Наступна де він в жилетці, а жінка на унітазі. За цю роботу я його була порвала як «Бобік грілку» на іншому сайті, тут я, Іван, хвалю, але зривається Киця.
— Чому в жилетці, подарунку від мене? В тебе, що тільки в ній сексуальні пориви?
— Ти завжди мусиш нагадати, що я маю від тебе, така в тебе натура, мушу на це вважати.
— Киця тебе ревнує, дуже любиш гарних жінок. Але йти до коханки і одягати подарунок другої, то не гуманно. — Додаю я масла в вогонь. В мене виникає думка, може Киця його утримує і Мовчун фінансово залежить від неї? Перериває мій процес мислення приватний лист від Киці.
— Я розумію, це жарт, але в кожному жарті є доля правди.
Киця просить мене не жартувати так більше. Тим часом Мовчун вивішує наступну роботу «з «щоденника» знайденого на вокзалі». На фото Мовчун без руки і ноги, тільки прикритий фіговим листочком,
