капітаном «Улюбленця Нептуна».
— Коли б то так, — безнадійно мовив Педро.
— Можеш не сумніватися, раз маєш справу з Гуго. Я господар свого слова. Ти міг переконатися в цьому вчора, — Гуго самовдоволено хіхікнув, — коли тебе збиралися «пригостити» розтопленим свинцем… Якби не мій гороскоп… Цей дурень Дієго зразу повірив ніби розташування зірок на небі забороняє карати тебе.
— Я цього не забуду. При нагоді відплачу тобі тим самим.
— Стривай, тихіше! — злякано шепнув Гуго. — Здається, хтось іде… Боронь боже, як нас підслухають. Нахились ближче, я хочу тобі сказати…
Хоч як Федя напружував слух, розібрати, що далі говорив алхімік, так і не вдалося. До нього долітали лише уривки розмови.
— А що, коли поговорити…
— Еге ж, правильна думка…
— Будь обережний… вдруге з астральним знаком не вийде…
— Я вмію берегти таємницю… (Це Педро). Раптом Гуго чітко сказав:
— Ти не ображайся. Сам знаєш: гра піде серйозна, і програшу тут не повинно бути… Тепер от що: самого Альфонсо, думаю, нам малувато. Треба ще кілька надійних людей, тільки дивись, щоб не продали нас у вирішальну хвилину. Почни ось із чого… — Гуго знову притишив голос, так що вловити можна було тільки окремі слова: «забрати… не забудь… Луїс… рішуче… камеру… порох і ядра… Одноокий… успіх… всі разом…»
Збоку щось зашаруділо. Здоровенний пацюк вистрибнув з-під згортка пергаменту і майже біля самих Фединих ніг шмигнув під скриню. Федя забув про обережність і машинально вхопився за ріжок скрині. Та по-зрадницькому скрипнула.
— Що це? — стривожився Педро і, підвівшись з кувадла, ступив крок до скрині.
У Феді затерпло все всередині. Холодний піт виступив на лобі. Зараз його виявлять, і тоді…
Хтозна, як би все скінчилося, та Гуго в цей час зупинив Педро:
— Облиш, то пацюки. Саме під каютою Хуан зберігає свою смердючу солонину. Так що пацюки часті гості в мене. Я вже звик.
Педро знову всівся на кувадлі.
— Ти добре все обдумав, Гуго, — похвалив він. — О свята Мадонно, подаруй мені той день, щоб я міг поквитатися з Кривим! І з клятим хлопчиськом теж, — додав він.
— З герцогом будь обережний, — застеріг Гуго. — Ти бачив, що він робив уранці?
І астролог став розповідати про Федину фіззарядку. Він обмалював її як зловісний обряд чарівника.
— Хай буде тричі проклятий цей клятий чаклун! — вигукнув Педро, певно, не на жарт стривожений розповіддю алхіміка. — Шкода, мене не було, голова дуже боліла. А треба б було випробувати його водою. Роздягти і зв'язати в особливий спосіб: великий палець правої руки до великого пальця лівої ноги, а великий палець лівої руки до великого пальця правої ноги. Потім між руками й ногами протягти вірьовку і кинути його в воду. Якщо не спливе — значить, чаклун. Так завжди випробовує свята інквізиція.
— Еге, він такий чарівник, що цього не боїться, — поважно промовив Гуго. — Ти його кинеш у воду, а він обернеться рибою або медузою, от і будь здоров.
—І за які тільки гріхи Всевишній наслав його на мою голову? — прошепотів Педро.
— Не знаю, — озвався Гуго. — Але сьогодні вночі я ворожив на трісках, і знаєш, що мені сказали духи? Йому п'ять тисяч років.
Ошелешений Педро тільки гикнув.
— Так, п'ять тисяч, — спокійним голосом збрехав Гуго. — Він може бути в личині і хлопчика, і старого діда. А захоче, стане мухою або перетвориться на кита…
Незважаючи на весь драматизм свого становища, Феді хотілось зареготати. Тільки подумати: куди баронові Мюнхгаузену до астролога Гуго! Ну й фантазер, ну й брехун!
— То, може, краще з ним не мати справи? — з тривогою сказав Педро. — Лиха потім не оберешся…
— Не бійся, — заспокоїв його Гуго. — Хлопчиська я беру на себе. Ніякий чаклун мені не страшний. Пригадую, у Мюнхені я вивів на чисту воду ще й не такого чарівника. Так що можеш бути спокійний. Про дещо я вже подумав. От сьогодні вночі я тряс вірьовкою біля каюти, де спав малий герцог, і примовляв: «Пухни, пухни і розпухни, розпухни і лусни, та ще так, щоб не зібрать тебе ніяк!»
— Думаєш, це допоможе? — озвався Педро.
— Будь певен, засіб перевірений, і не раз. А ще є в мене такий порошок… — Гуго зловтішно хіхікнув. — Бугая з ніг звалить… Ну, здається, ми про все домовились, можна й розпрощатись. — астролог скрипнув кріслом.
Та Педро. на Федин подив і досаду, одразу не пішов. «Чого він жде?» — подумав Кудряш, відчуваючи, що несила вже сидіти з затерплими ногами.
Ага, ось Педро встав, ступив крок, другий. Мабуть, до дверей. І раптом він спитав:
— Гаразд, мені потрібна каравела. Ну, а ти, чого хочеш ти, Гуго? Навіщо тобі все це? Хіба тобі погано в Дієго?
Астролог важко засопів. Певно, він не чекав такого запитання і, судячи з тривалої паузи, навіть розгубився. Та ось він, видно, зібрався з думками і роблено спокійним голосом сказав:
— Від тебе, як знаєш, у мене нема таємниць. Звісно, ти можеш подумати, що живеться мені в Дієго непогано. Але ти помиляєшся. Будь певен: тільки-но я збудую вічний двигун, матиму філософський камінь, що з його допомогою можна буде добувати золото з морської води, і капітанові начхати буде на Гуго. Вже він знайде спосіб, як відрядити мене туди, де Макар телят пасе. Та я й сам не хотів би лишатися до кінця днів своїх па «Улюбленці Нептуна». Моя умова: як тільки ти станеш капітаном, даси мені пару тисяч дублонів і висадиш де-небудь на європейському березі — у Франції або у Фландрії. Мені байдуже. Там я зможу довести свій винахід до кінця… — Гуго помовчав. — А от ти, що збираєшся ти робити, коли станеш господарем «Улюбленця Нептуна»?
— Гм… Є в мене одна потаємна мрія, — зашепотів Педро. — Може, чув, хто такий був Хайр-ед-Дін Барбаросса?
— Ну?
— О, це був хоробрий чоловік, безстрашний пірат! 1523 року від народження Ісуса Христа він став правителем піратської держави в Алжірі. Авжеж! Я багато чув про нього, коли був у турецькому полоні. Так от: як тільки захопимо каравелу, я створю таку ж державу, як Хайр-ед-Дін Барбаросса… Правду кажучи, я вже й місце для неї обрав — Азорський архіпелаг! Кращого не знайдеш на всьому світі, клянусь Мадонною!
І Педро став малювати величну картину створення піратської держави на Азорських островах, що лежали на пересіченні головних морських шляхів з Європи в багату на золото і слонову кістку Африку, в казкову Індію, в далекий Китай, Японію і недавно відкритий Новий Світ…
— Що ж, план гарний, — похвалив Гуго. — Дай боже, щоб він здійснився… Тепер запам'ятай: нас ніхто не повинен бачити разом. Я не буду заходити до тебе, а ти до мене. Коли побачу, що все готово і ми зможемо розпочинати, повідомлю тебе.
— Але як? Ми ж не будемо зустрічатись.
— Давай так: у правому верхньому куті дверей нашої носової надбудови я намалюю вугіллям знак зодіака… Скажімо, знак Риби— дві дужки в різні боки і посередині перекладина. Запам'ятав? Це й буде знак, що ти мусиш негайно зв'язатися зі мною…
Гуго обережно прочинив двері і випустив Педро. Лишившись на самоті, він нервово став міряти кроками каюту з кінця в кінець.
Та ось він всівся у кріслі і задоволено потер руки.
— Хвалити бога, поки що все йде гаразд, — напівпошепки став міркувати він сам про себе. — Скоро, дуже скоро здійсняться мої бажання… Мета близька… Тільки раз, єдиний раз вдалося мені підгледіти, чим напхана скринька в Кривого. Які там обручки, оздоблені діамантами! А серги, кулони, медальйони, браслети! А перли! Найцінніші — чорні й голубі! Досі не можу заспокоїтись… Цей віслюк Педро вирішив, що все
