скажімо, виноробство? Звичайнісіньке ремесло, і, як у кожному, є в ньому і добре й погане. Звичайно, ви можете не згоджуватись з. мною — справа ваша. Тільки познайомтесь хоч би з грецькими міфами або скандінавськими сагами, і ви знайдете точнісінько таку ж оцінку піратства, як дав її ваш покірний слуга… Або в Гомера: пам'ятаєте, що сказав про піратів Одіссей? Коли він і його товариші захопили місто кіконів Ісмару, Одіссей з гордістю мовить про те, як вони, — тут Адальберто процитував:
…Скарбів усяких добувши багато,
Стали здобич ділити,
щоб кожному щось
перепало…
— Може, й тепер, герцог, ви не згодні? — моргнув єдиним оком Адальберто. — Ясна річ, вам нелегко зрозуміти мене. Ви — коронована особа і від народження вже маєте владу, оточені шаною, повагою, для кар'єри відкриті всі двері. А нам, простим смертним, не так-то легко й просто пробити собі шлях. Щоб стати капітаном у королівському флоті, потрібні або ж шляхетне походження, або широкі двірцеві зв'язки, чи добра калитка, чи врешті-решт уміння обкрутити круг пальця будь-кого. А на піратському кораблі все це, чесно кажучи, не відіграє ніякої ролі. Там усе залежить від особистих якостей. Тільки людину мужню, відважну, розумну і спритну пірати згодяться визнати за свого ватажка.
Тут Федя осудливо відізвався про піратів.
— Але даруйте, герцог, — розвів руками Адальберто, — чим же купець кращий за пірата? За десяток нікчемних зелених і жовтих скляних намистинок чи уламок дзеркальця він виманює в дикунів золото і слонову кістку, запашну смолу і сандалове дерево… Та хіба тільки в дикунів? Який купець проживе без ошуканства? Він зразу збанкротує, і все його добро розвіється за вітром.
Адальберто тільки знизав плечима, показуючи, що далі про це, власне, нічого говорити. Окинувши поглядом морську далечінь, він спокійно сказав:
— Коли ми, переборюючи страх перед небезпекою, ходили на Молуккські острови, на Тімор, у Бенгалію, страшні були не пірати, а португальці. Авжеж, ваша високість. Адже папськими буллами, Тордесільяською і Сарагоською угодами світ поділено на дві частини— між іспанцями і португальцями. Все, що лежить західніше Азорських островів та островів Зеленого Мису, належить іспанській короні, а що на схід — португальцям…
Федя слухав неуважно. Його охопили інші думки. «Значить, Адальберто давно знає капітана, мабуть, вони дружать. То, може, розповісти йому про Педро й Туго?..»
Він уже наважився було заговорити, але згадав приглушені слова алхіміка і те, що він називав Одноокого, очевидячки, Адальберто… Може, вони збираються переманити його на свій бік? Адже їм потрібен пілот — він знає навігацію і штурманське діло… Ні, ні, це необачно — одразу розповідати Адальберто. Треба спершу все з'ясувати…
«Гм, а чому вони згадували Луїса, адже він ворог Педро? Може, мають намір повбивати обох — і Луїса, і Адальберто, як прихильників капітана?..»
Гучний оклик пілота вивів Кудряша з задуми.
— Габріель, принеси тріску!
Адальберто взяв у кока тріску і поніс на ніс корабля. Феді було дуже цікаво, і він подався за ним. «Мабуть, знову якесь чаклування», — подумав Кудряш.
Адальберто перегнувся через борт і кинув тріску в море. Напівголосно він став щось нашіптувати. Федя дивився на нього, намагаючись не пропустити жодного руху, йому було дивно і трохи смішно, що така, здавалося б, освічена людина як Адальберто раптом вдається до якогось чаклунського обряду. «Випрохує в духів попутного вітру, чи що?..» — намагався здогадатись Кудряш.
Та ось Адальберто замовк і, підвівши голову, беззвучно заворушив губами. Вигляд у нього був зосереджений.
— Вітер попутний, — промовив пілот. — Йдемо непогано, герцог: чотири ліги за годину.
«Цікаво, як він визначив швидкість?» — губився в здогадах Федя і спитав про це в Адальберто.
— Дуже просто. Кинув тріску і одночасно став читати «Отче наш». Довжина каравели шістдесят два лікті…
«Ага, — Федя прикинув. — Лікоть — приблизно півметра, отже судно завдовжки близько тридцяти одного метра…»
— Я помітив, в якому місці' молитви тріска досягла корми і визначив швидкість.
Феді стало незручно: даремно він запідозрив штурмана в чаклунстві. Тріска виявилась своєрідним лагом. «Ну, гаразд, — подумав Кудряш, — у такий погожий день, як сьогодні, швидкість ще можна визначити. А вночі? А в тумані? А якщо на морі шторм?.. Або тріску ненароком затягне під кіль… Що тоді? Кидай і кидай… Так можна цілий день тільки те й робити, що кидати тріски, а швидкості так і не встановиш… Про яку вже тут точність доводиться говорити! Адже один може прочитати молитву швидше, інший повільніше. Сюди б гідравлічний лаг чи хоч би звичайний вертушковий… Тут уже діло немудре: причепив до троса за кормою, і лічильник сам підраховує вузли… Гм, а чому дорівнює ліга?»
— Ліга, — пояснив Адальберто, — це чотири милі. В милі тисяча кроків.
«Як у них усе неточно — лікті, кроки… — похитав головою Кудряш. — Одна річ мій крок або Ніангів, а інша — крок Адальберто… Або ще така міра відстані як естадо (чув же я про неї) — довжина людського тіла… А є в них ще й п'яді, і фути… Чи спробуй уявити собі такі відрізки, як «на відстань кинутого каменя», «на відстань пострілу з ломбарди або фальконети»… Плутанина страшенна. Не те, що наші метричні міри. Першокласник і той не заплутається. Все просто, все легко: кілометр — тисяча метрів, в одному метрі— сто сантиметрів, в сантиметрі — десять міліметрів…»
— Коли б ішли весь час з такою швидкістю, наступної п'ятниці були б біля цілі,— сказав Адальберто. — Тільки навряд чи вийде. Тою й жди, увійдемо в смугу штилю…
Федя в думці підрахував швидкість каравели. Вийшло щось біля шістнадцяти кілометрів за годину. Досить скромно… Он «Іван Франко» не найшвидкохідніший лайнер, а долає за годину тридцять вісім кілометрів… Та й яке громаддя, порівнюючи з «Улюбленій м Нептуна»! Слон і моська… А що сказав би Адальберто чи будь-хто з екіпажу каравели, коли б побачив нашу «Ракету» або «Метеор», які розвивають швидкість до ста кілометрів за годину?..
Тим часом Адальберто присів на борт баркаса і розгорнув пергамент. Федя стрепенувся: портулани, справжні портулани — старовинні морські карти! Невідомий картограф прикрасив їх вигадливими малюнками. Чого там тільки не було! Феодальні замки, танцюючі дами і кавалери, лицарі в латах, дерева з пишними кронами і фантастичними плодами. Були тут і кентаври, циклопи, птахи-фенікси, двоголові собаки, і ще якісь казкові звірі і птиці. Моря й океани картограф заселив вкритими лускою сиренами з пишним волоссям і риб'ячими хвостами, медузами, морськими зміями, дельфінами. А в кутку красувалась традиційна троянда вітрів…
Федя дивився на карти і не міг зрозуміти, які частини світу, моря й океани там зображені.
Помітивши Федину зацікавленість, Адальберто не без гордості сказав:
— Бачите, як майстерно все накреслено? Та річ не в цьому. На портулани нанесено найновіші відкриття, і дуже точно. Знаєте, ці карти я придбав зовсім випадково у Валенсії в одного купця. На моє щастя, він, видно, й гадки не мав, яка цінність була в його руках.
— Гарні портулани, — похвалив Кудряш, — тільки не доберу, де тут північ, а де південь.
— Усе ж ясно: північ унизу, південь угорі.
Федя змовчав, хоч був досить таки здивований: він не знає, що на старовинних картах саме так позначали сторони світу.
— Ану, подивимось, герцог, де ми зараз.
Опівночі я визначив по зірках астролябією нашу довготу й широту. Зараз врахуємо швидкість, напрямок вітру, і все буде ясно.
Пілот став щось обчислювати і скоро тицьнув пальцем посеред Атлантики біля північного тропіка:
— Ось тут.
