може відбитися на Ніангові. Капітан може побити його, відняти майку і значки… Треба бути дипломатом.
— Ви ж подарували мені Ніанга, — промовив Федя. — А в нас при дворі в Променистеанії прийнято, щоб служники були пристойно одягнені. І за двірцевим церемоніалом їдять вони разом з нами.
Дієго тільки знизав плечима.
— Раз у вас так прийнято, тоді приношу свої вибачення.
Капітан підійшов до столу і з неприхованою цікавістю окинув його зором.
— Що це ви їсте? — спитав він.
Ясна річ, Федя мусив запросити Дієго до столу.
Закотивши рукави камзола, капітан узявся за гороховий суп. Не минуло й хвилини, як миска спорожніла.
— Скажу без перебільшення, суп чудовий! Такого я не їв навіть при дворі його величності короля Іспанії.—Облизавши ложку, Дієго накинувся на галети. — Ух, як смачно! — вигукнув він. — Бачу, у вас в Променистеанії кулінарна майстерність на високому рівні… А це що? — він показав на банку консервів.
— Зараз скуштуєте.
Ледве Федя розіклав консерви в миски, як з'явились Гуго, Доменіко і Луїс. Ніангів вигляд вразив їх не менше, ніж капітана.
За неписаним законом гостинності Федя покликав усіх до столу. Капітан одразу змикитив, що консерви ліпше розподілити на трьох, ніж на шістьох
— Вони не голодні, герцог, — мовив він. — Правда ж?
Дієго так виразно подивився на Гуго, Доменіко і Луїса, що тим нічого не лишалося, як підтвердити його слова.
Конопатникові дісталась порожня консервна бляшанка. Спритно водячи пальцем, він вичистив її до блиску.
— Ну й смачно! — витираючи рот рукою, сказав Луїс— Скажіть, ваша високість, як зветься ця чудова страва?
— В'язь у томаті.
— Томат… томат… — пробурмотів Луїс. — Треба запам'ятати, а то спитає хтось, що я їв у його високості, а я й не знаю.
Звичайно, ніхто з екіпажу. каравели, та й сам капітан, не знав, що таке томат. З давніх-давен помідори вирощували мексіканські племена, називаючи їх «томатль» (звідси й пішло слово «томат»). З Америки помідори потрапили в Європу в середині XVIII століття.
Незнана доти екзотична рослина одразу завоювала серце й симпатії європейців. Та на-початку помідори були виключно декоративною рослиною. Ними прикрашували квітники і клумби, обсаджували альтанки, вони зайняли почесне місце серед інших кімнатних рослин.
Довгий час помідорів не їли. Побутувала легенда, ніби вони отруйні. Тільки в 1811 році італійці перші зважились використовувати томати для їжі. Наготовлені з перцем, часником і маслом, вони дістали високу оцінку у найприскіпливіших гурманів.
В Росію помідори потрапили лише в 1850 році.
Випивши кухоль журавлинового киселю, капітан задоволено потер руки.
— Спасибі, ваша високість! Чудово пообідав. Нічого й рівняти з бурдою Габріеля. Тепер можна зіграти в кості… Сідай, Гуго!
Почалася азартна гра. Партнери намагались перехитрити один одного. Цього разу фортунило алхімікові, і він, через силу ховаючи радісну усмішку на блідих губах, тремтячими руками клав до калитки виграні золоті монети.
Дієго, бажаючи відігратись, усе підвищував і підвищував ставки. Але щастя вперто відверталось від нього.
— Ти крутій, халамидник! — врешті обурено вигукнув капітан, стукнувши кулаком по столу.
Підборіддя Гуго дрібно затряслося.
— Що ви, дон Дієго! Я вчений, я не якийсь там авантурник, і крутійством ніколи не займався. Просто фортуна сьогодні всміхається мені. Коли хочете, я можу припинити гру…
— Е, ні, старий хитруне! — вигукнув капітан. — Хочеш змотатися з моїми золотими! Не вдасться! Будемо грати, доки я захочу.
Гуго повільно підвівся, відсунув крісло і з гідністю мовив, плутаючи іспанські слова з німецькими:
— Я прийшов на ваш корабель, доне Дієго, не як блазень. Мій батько шляхтич з Вюртемберга… Я не звик до образ. Я був, — він гордовито виставив груди, — лейб-медиком самого курфюрста Саксонського!
—І скрізь тебе гнали під три чорти, доки я, з доброти душевної, не пригрів тебе. Згадай, яким злидарем ти приїхав із Парижа шукати пристановиська в Іспанії… Голодним обшарпанцем тинявся по тавернах Мадріда, заробляючи тим, що писав для інших різні прохання та скарги… А мене як ти вмовляв? Що обіцяв? Я тоді гуляв у таверні «Золота підкова», а ти до мене, п'яного, підсів, — передражнюючи Гуго, Дієго тонким голосом проказав — «Я доктор багатьох університетів… Я вчений… Я вас, доне Дієго, за кілька місяців зроблю найбагатшою людиною Іспанії… Тільки дайте мені трохи грошей на інструменти і прилади. Я знайду філософський камінь…» Де ж він, твій філософський камінь? Чи я марно потратив на тебе гроші?
— Буде у вас золото, буде, — нагнув голову Гуго.
— Мені набридли ці обіцянки! Плювати мені, ким ти там був у Європі! На каравелі я господар, накажу — п'ять-шкур з тебе спустять!
Запанувало мовчання. Гуго знітився. Жили на його худій шиї налилися кров'ю, ліва щока нервово смикалася. Мабуть, він опам'ятався, зрозумів, що погарячкував, і примирливо сказав:
— Навіщо нам сперечатися, доне Дієго? Чи слід лаятись у присутності мужланів? — він злегка кивнув у бік Луїса і Доменіко. — Якщо я завинив, прошу вибачити…
— Гаразд, досить базікати, — махнув рукою Дієго, — кидай кості, твоя черга.
Гра знову розгорілась, але тепер уже вигравав капітан.
— От бачите, сеньйоре Дієго, — солодким голосом мовив Гуго, — фортуна непостійна…
«Ну й лис, — покрутив головою Федя. — Ще й фортуну сюди приплів, а сам непомітно підіграє капітанові… Цікаво, чи бачить це Дієго? Певно, бачить, адже він уважно стежить за грою».
Настрій капітанів помітно покращав, він став жартувати. Побадьорішав і Гуго.
— Ні, що й казати, — сюсюкав він, — у цій грі ви неперевершений майстер. Зате в шахах я, чого доброго, не поступлюсь перед вами.
— Ти, мабуть, забув, як минулої неділі я виграв у тебе підряд п'ять партій, — кидаючи кості, мовив капітан.
— Доне Дієго, у вас є шахи? — стрепенувся Федя. — Можна взяти?
— Звичайно, герцог! Ніанг, подай шахи.
«Оце так шахи, нічого не скажеш!» — подумав Федя, розглядаючи фігурки, вирізані із слонової кістки.
— Сідай, Ніанг, зіграємо, — запросив він друга.
— Так я ж не вмію…
— А ми зараз розберемося, — і Федя став пояснювати правила гри. — Тьху ти, про цукерки я зовсім забув! — Він дістав з кишені коробку з ментоловими леденцями і, відкривши кришку, простягнув Ніангові.— Бери, пригощайся.
Розділ двадцять другий
КОСТІ ВИРІШУЮТЬ СУПЕРЕЧКУ
Сонце освітило каюту, і леденці в коробці заблищали, переливаючись червоним, зеленим, оранжевим, жовтим кольорами. Ніанг несміливо взяв дві цукерки.
