— Коли? Де?
— Я не можу цього сказати.
Ми замовкли. З того боку мису до нас підійшов пан Анатоль. Він ніс у сітці лише кілька невеличких окунців, але обличчя його світилося щастям.
— Ловляться! — сказав він тріумфуючи. — Вам учора винятково пощастило. А ми ловимо згідно з рибальськими правилами. Нам риба не затягне вудлища в озеро. Якби ви розумілись на рибальстві…
— Звідкіля ви знаєте, що я не розуміюся? — перебила його Марта.
— Ви дуже молода. Ви ще ходите до школи. Я навіть не знаю, чи є у вас рибальський квиток?
Марта засунула руку в задню кишеню своїх штанів і вийняла посвідчення Польської спілки рибалок.
— У мене є. А у вас?
Пан Анатоль занімів з обурення, що хтось насмілюється запідозрити, ніби в нього немає рибальського квитка. Він простяг Марті свій квиток, а сам розглядав її рибальське посвідчення.
— Ви вже маєте спінінговий значок? — здивувався він. — Але ж вам чи й є сімнадцять років. Тільки після сімнадцяти років одержують дозвіл рибалити спінінгом.
— Я маю повноваження Головної спортивної комісії Польської спілки рибалок як молодий спортсмен- рекордсмен, — гордо сказала Марта. І ніби невинно спитала: — Ви не знаєте, скількома вудками має право ловити рибалка?
— Гм, — занепокоївся пан Анатоль.
— Рибалка має право ловити двома звичайними вудками і одною легкою на живця, — процитувала Марта. — А ви, якщо не помиляюсь, ловите аж трьома вудками. А скількома вудками дозволяється у нас ловити лососевих риб?
— Тут немає ні форелі, ні лосося, — боронився пан Анатоль.
— А чи пам’ятаєте ви охоронні розміри окремих порід риб і час, коли їх заборонено ловити?
— Ви хочете мене екзаменувати? — обурився пан Анатоль.
— Ви мали сумнів щодо моїх знань у галузі рибальства. Мабуть, ви не образитесь, як ми одне одного поекзаменуємо? А може, ви не готові?
— Я? Будь ласка, запитуйте. Я відповім на всі запитання, — гордо випростався пан Анатоль.
Марта почала швидко, не задумуючись, питати.
— Охоронний розмір судака?
— До сорока сантиметрів, — відповів пан Анатоль.
— А на водах державних рибних господарств?
— Гм, — затнувся пан Анатоль.
Марта відповіла не задумуючись:
— Не можна ловити судака вагою менше, як кілограм і завдовжки менше, як п’ятдесят сантиметрів. А охоронний розмір краснопера?
— До п’ятнадцяти сантиметрів.
— Плітки?
— До п’ятнадцяти сантиметрів.
— Лина?
— Гм, — занепокоївся лицар спінінгу. Після довгого обдумування невпевнено сказав: — Тридцять сантиметрів.
— Ні. До двадцяти п’яти. Щука?
— Сорок сантиметрів.
— Вугор?
І знову на обличчі пана Анатоля видно нерішучість.
Дівчина махнула рукою.
— Облишмо екзамен. Мені здається, що ви не ладнаєте з статутом Польської спілки рибалок.
— Ви мене ображаєте, — розсердився лицар спінінгу.
— А ви назвіть охоронні періоди: судака, щуки, сома, джерельної форелі, харіуса, ряпушки.
Пан Анатоль переступив з ноги на ногу.
— Я завжди ловлю влітку. Але знаю, що судака заборонено ловити до початку червня.
— До тридцять першого травня. А щуку?
— Так само.
— Неправильно. До п’ятнадцятого квітня.
Пан Анатоль тупнув ногою.
— Я не дозволю розмовляти зі мною таким тоном. Я досвідчений рибалка, а ви ще надто молода, щоб мене екзаменувати.
Він пішов розгніваний, щось сердито бурмочучи. Проте ми побачили, що він витяг з води одну вудку і вже ловив тільки двома, як годилося за статутом.
— Наука не йде до бука, — розсміялася дівчина.
Раптом їй захотілося порибалити.
Вона дістала з човна діряву бляшанку з принадою. Там було кілька пічкурів.
— На щуку, — пояснила Марта.
Запропонувала піти трохи далі, до маленької затоки. Але мені не хотілося ловити рибу. Я помітив рух на білій яхті, мене непокоїло те, що я не знаю долі рибальської карти. Голова в мене йшла обертом від усіляких підозрінь, здавалося, от-от сяйне думка, що розкриє усі таємниці Озерища.
— А що ви збираєтесь робити? — спитала Марта.
— Засмагатиму, — відповів я, роздратований, що вона заважає мені думати.
Вона взяла вудку, принаду й пішла берегом. Я приклав до очей бінокль. Вацек Краватик з Бороданем поставили на палубі яхти тапчани, біла дама лежала на ковдрі на даху кабіни й засмагала. Вацек з Бороданем про щось розмовляли, жваво жестикулюючи. Може, сварилися.
«Я багато дав би, тільки б дізнатися, за що вони сваряться», — подумав я.
Устромив руку у воду. Віяв міцний вітер, було холодно, але вода здавалася теплою. Я роздягнувся, залишившись тільки в плавках. Пірнув і плив під водою до яхти, поки вистачило духу. Потім обережно вистромив голову, щоб ухопити в легені повітря і подивитися, чи не помітили мене з яхти.
Але побоювання були марні. Бо я плив до корми, а Вацек Краватик і Бородань сиділи спереду. Мене могла помітити лише біла дама на даху кабіни, але й вона не дивилася сюди, Здавалося, що її захопила сварка між Вацеком і Бороданем.
Я знову пірнув у воду і виплив уже поблизу яхти. Хвилі були великі, іноді вони ринули над моєю головою і вкривали мене білою піною. Щоб трохи відпочити, я ліг на хвилі, й вони підкинули мене аж до борту. Я вхопився рукою за раму круглого віконця каюти і притулився до слизьких дощок корпусу яхти.
Бородань сердито казав Краватикові:
— Ми витратили купу грошей, а тепер знову марнуємо час. Треба щось робити, розумієш?
Вацек відповідав:
— Хлопчисько обіцяв принести сьогодні карту. Завтра вже заходимось ловити.
— А як не принесе?
— Хіба йому не треба грошей, чи що? Ми дамо йому й п’ять тисяч. Він із шкури вилізе і з-під землі добуде нашу карту.
— А може, повідомити міліцію? — роздумував Бородань. — Міліція скоріше від Франека знайде злодія.
— Міліція? — занепокоївся Краватик.
— А що тут такого? Карта це карта, нам же повертають украдені речі.
— Не про це мова. Мені здається, що в Чорного Франека більше шансів дістати цю карту. Адже він, мабуть, знайомий з усіма розбишаками на озері. І він легко домовиться з ними, надто коли пообіцяє їм трохи грошей. Я вважаю, що слід набратись терпіння. Діяти почнемо завтра.
У цю мить Вацек Краватик устав з тапчана.
— Поглянь! — закричав до Бороданя. — Якась велика туша пливе під водою.
Він перехилився через борт, стежачи за тінню риби в озері. І побачив, що я притулився до
