перевірки магазинів і баз. Трохи поговорили, і тут їх запросили на нараду до комісара.
— Начебто всі зібралися, — сказав Єлізаров, — Почнемо. Я пропоную встановити такий порядок: підполковник Луговий коротко поінформує про наслідки розшуку злочинців, що напали на лейтенанта Щербину. Після інформації товариша Лугового ми послухаємо майора Кульбича і старшого лейтенанта Якименка… Може, в когось є інші пропозиції? Нема?.. Тоді розпочнемо. Тільки прошу всіх виступаючих висловлюватись коротко. Ваше слово, Андрію Остаповичу.
Луговий підвівся.
— Всі присутні знають про подію, що сталася на Загорській вулиці в ніч з одинадцятого на дванадцяте липня. Під час розслідування цього злочину було висунуто дві версії. Перша: злочинці просто пограбували магазин чи базу. Ця версія не підтвердилась, бо крадіжок ратину в місті не було. Залишилася друга версія: злочинці працюють десь у магазині, на фабриці, на базі або в ательє. Шляхом махінацій створили лишки ратину і, коли вивозили його, наштовхнулись на Щербину. Все це значно ускладнює розслідування. Справа в тім, що з наведених нами довідок, ратин надходив у 123 магазини, 8 баз, 40 ательє мод і на дві фабрики. Сьогодні перевірку закінчено. Ось наслідки: ратин «флаконе», артикул 3663, вартістю 59 карбованців 50 копійок метр, виробництва фабрики «Червоний Жовтень» Московської області, тобто такий самий, як і знайдений на місці події, надходив у цьому році в 36 магазинів, 7 баз, 28 ательє, фабрики «Спартак» і «Труд»… Ці цифри красномовно свідчать про масштаб роботи, яку нам доведеться виконати. Звичайно, не у всі зазначені магазини, фабрики, бази, ательє пролізли злочинці. Вони орудують десь в одному місці. Але де?
Щоб встановити, потрібно працювати й працювати. З цією метою ми, по-перше, намічаємо залучити широкі кола громадськості і насамперед членів народних дружин. По-друге, треба ретельно вивчити підозрілих. людей, що працюють у всіх цих організаціях. Безперечно, після цієї перевірки коло значно звузиться. А вже тоді вирішуватимемо питання щодо проведення ревізій. От яка обстановка на сьогоднішній день.
Кульбич розповів коротко про поки що безрезультатні розшуки автомашини.
Кульбича змінив Якименко. Він коротко доповів, що разом з Шовкоплясом і представниками домоуправління перевірили сараї, підвали, горища в будинках 10, 12 та 14 по вулиці Загорській, однак нічого не виявили. В шістнадцяти жильців цих будинків є особисті автомашини, з них чотири — марки «Победа». Власник однієї машини ще на початку липня разом з сім'єю поїхав у Крим; одна «Победа» з 21 травня цього року стоїть на капітальному ремонті на авторемонтному заводі; власники ж інших двох машин — чесні люди і ніякої підозри не викликають. Якименкові та Шовкоплясу довелося розмовляти з більшістю жильців цих трьох багатоквартирних будинків, проте ніхто з них нічого істотного не сказав. Щоправда, одна жінка заявила, ніби ще до 12 липня вона бачила блакитну «Победу» біля свого будинку, але не запримітила, на жаль, ні номера, ні пасажирів.
Коли Якименко сів, комісар сказав: — Незважаючи на те, товаришу Якименко, що ваша перевірка позитивних наслідків не дала, я вважаю, що злочинці не випадково зупинились біля будинку номер 12. Підтвердженням цьому може бути хоча б те, що вони вивантажили ратин саме тут. Тому вам слід провадити далі перевірку цих будинків, а може, навіть і розширити діапазон, охопити всі прилеглі будинки… Врахуйте разом з тим, що загальна перевірка всіх і кожного не потрібна. Перш за все слід зацікавитися особами, які раніш судилися або живуть невідповідно до своїх заробітків. Вам треба тримати зв'язок з Олійником і Шиловим: можливо, виявиться, що хто-небудь з працівників ательє, магазинів, баз, які одержували ратин «флаконе», мешкає на Загорській. А найголовніше — ширше залучайте громадськість. Не бійтеся звертатись до людей. Вони допоможуть, підкажуть. І от іще одне, Андрію Остаповичу. Треба подумати над тим, чи не виготовляють з краденої тканини пальт кустарним способом.
— Цілком можливо, — згодився Луговий.
— Тому, на мою думку, потрібно перевірити комісійні магазини, скупні пункти, речовий ринок, чи не реалізують злочинці там свою продукцію.
— І магазини готового одягу, — підказав Кульбич.
— Вірно. І готового одягу, — кивнув комісар. — Можливо, із злочинцями зв'язаний хто-небудь з працівників цих магазинів… Треба зайнятися також вивченням всіх кравців, які шиють одяг у себе вдома. Особливу увагу звернути на тих, хто не має патента, шиє крадькома…
Луговий уже зібрався додому, коли підійшов один працівник і попросив бути присутнім при допиті ватажка бандитської зграї.
— Дуже вміло викручується, — вибачливо знизав слідчий плечима. — Сам не впораюсь…
… Було вже за північ, коли Луговий приїхав додому. Марина Тихонівна, не дочекавшись чоловіка, заснула, зібгавшись калачиком на дивані. На столі стояла накрита серветкою вечеря. Лиш тепер Андрій Остапович згадав, що зранку нічого не їв. Піднявши серветку, він взяв з тарілки бутерброд з сиром, налив з термоса склянку кави і, боячись розбудити дружину, навшпиньки пішов у кухню.
НПВБ
— Альошо, мені час на роботу, — сказала мама. — Борщ та котлети в холодильнику.
— Коли ти повернешся?
— Як звичайно. О пів на шосту…
Тільки-но мати пішла, Альоша поспішив у ванну кімнату. Присівши навпочіпки, він витяг прозорий целофановий пакет. В ньому був товстий зошит в коричневій палітурці. Альоша розгорнув його.
Зошит починався написом, акуратно виведеним червоною і синьою аквареллю.
«Цілком секретно.
Журнал таємного спостереження за групою колишніх дворян-монархістів. Початий: 13 липня 1962 р. Закінчений…
Потім ішов список:
1. Макогон Опанас Степанович
2. Півень Карпо Матвійович».
Далі йшли номери від 3 до 10. Їх Альоша передбачливо залишив для прізвищ інших учасників монархістської організації.
На третій сторінці була написана червоним чорнилом клятва.
«Ми, Свиридов Олекса і Сахно Віктор, даємо один одному урочисту клятву, що ніколи, нікому, ніде не розповімо про нашу таємну роботу по виявленню колишніх дворян-монархістів, що збираються відновити царську владу, доки цілком не викриємо їх.
Присягаємось не шкодувати ні часу, ні здоров'я, ні самого життя, доки не виведемо ворогів на чисту воду.
Все те, що почуємо, дізнаємось, побачимо, записуватимемо в цей журнал. Записувати своєю рукою повинен той з нас, хто приніс відомості.
Я, Віктор Сахно, згоден, щоб журнал зберігався у Олекси Свиридова, і присягаюсь, що ніколи через це з ним не сперечатимусь. Також даю урочисте зобов'язання слухатись Олексу Свиридова.
Я, Олекса Свиридов, присягаюсь ніколи не задаватись і без поради Віктора Сахна нічого серйозного не робити.
Якщо хто-небудь з нас розголосить цю таємницю, він буде запроданцем і зрадником.
В. Сахно О. Свиридов
