Відступ 3-ої Залізної дивізії до району села Крижопіль — Вапнярка. Атака Волинської групи ст. Рудниця і ст. Кодима — 30-го серпня 1919 р.
19-ого вересня, до Залізної дивізії прибули похідним порядком на підсилення, з наказу штабу армії, 9-а Залізнична дивізія й 11-та Галицька бриґада. Бойова сила прибулих частка була далеко не тою, що її конче вимагав наш фронт Вапнярського напрямку, щоб переможно ставити чоло значно переважаючому чисельно й збройно ворогові. Штаб Дієвої Армії хутко в цьому переконався… Усе ж, те підсилення підбадьорило всю дивізію.
9-ту Залізничну дивізію зформовано нашвидко з вояків охорони залізниць, під командою полк. Кудрявцева. Вона мала всього 800 вояків і одну батерію. Головним мінусом цієї частини було те, що вона не була ще в боях. Тому, що дивізія була не обстріляна, в мене виникнув був сумнів щодо її боєздатності.. На всякий випадок, я дав їй другорядне завдання: охороняти праве крило дивізії. Мої побоювання незабаром виправдалися, бо, зустрінувшись із якимсь відділом червоних, 9-та Залізнична дивізія не витримала бою й хутко відступила.
11-та Галицька бриґада, під командою молодого енергійного майора Шльосера, робила добре враження. Складалася вона переважно з молодих стрільців (17–18 років), була дбайливо заосмотрена й мала одну батерію. Приємно було дивитися на цих безусих стрільців, але водночас із тим, мимохіть виникала думка щодо їхньої витривалости на полі бою, у відмінних для них умовинах жорстоко-безпощадної війни з московсько-комуністичною армією. Бригада зайняла позицію уступом за лівим крилом 7-го Синього полку, для його забезпечення, 45 і 47 сов. дивізії, зміцнені різними додатковими частинами, перейшли до рішучого контр-наступу проти непереможного до того часу свого ворога. Першу атаку червоної піхоти на 11-у Галицьку бриґаду молоді стрільці відбили, але, коли зараз же після того, їх ааатакувала ворожа кіннота, то нерви недосвідчених у бою з кіннотою стрільців не витримали й вони почали поспішно відступати. На допомогу їм поспішили батерії — їхня й Синього полку. Рясний гарматний вогонь спинив ворожих кіннотників, а тим часом командир бриґади швидко привів своїх стрільців до порядку й бриґада відбила дальші атаки ворога.
Ця перша співпраця на полі бою Залізних із частиною УГА, що скінчилася перемогою, зміцнила побратимство зброї, що його окроплено спільно пролитою кров'ю Залізних і Галицьких стрільців. 11-а Галицька бриґада приймала й надалі участь у боях Залізної дивізії, як у наступі, так і під час відступу, ділючн спільну долю й недолю. 3-я Залізна дивізія, 11-а Галицька бриґада й 9-а Залізнична дивізія дістали назву 'Група полковника Удовиченка'.
Становище 14-ої сов. армії ставало щораз більше скрутним. 12-а сов. армія спішно відступала під натиском Добровольчої армії. Совєтське радіо б'є на сполох із приводу становища 12-ої сов. армії на фронті: 'Армія бєжіт, командний состав отсутствуєт. Ми катімся, как яблока, нізвєстно ґде остановімся'
Одна група Добровольчої армії, на чолі з ген. Бредовим, гнала червоних уздовж Дніпра, в напрямку на Київ. 47-а сов. дивізія залишає Одесу й скупчується в Бірзулі, як резерва 14-ої сов. армії. У перспективі можливість розчавлення 14-ої сов. армії поміж двома ворожими фронтами — армії УНР і армії ген. Денікіна, що наближалися одна до одної, набирала на актуальності.
З огляду на таку ситуацію, штаб 14-ої сов. армії намагається рятувати свою 58-у дивізію проривом на Христинівку — Козятин, а решті армії — Вапнярській групі — командування 14-ої сов. армії наказало прорватися, за всяку ціну, через станцію Вапнярка, на Христинівку, або Жмеринку. Вапнярська група складалася а 45-ої і 47-ої сов. дивізій, інтернаціональної бриґади, матроських частин та залог різних міст і етапів. Ця змасована червона Вапнярська група, силою до 10.000 багнетів і шабель, бравурно обрушилася на групу полк. Удовиченка.
Сили порогів були нерівні. Бойовий склад виснаженої попередніми боями 3-ої Залізної дивізії, значно зменшився й лише трохи перевищував 2 000 вояків. 11-а бриґада не була численна, а 9-а Залізнична дивізія, рівнож нечисленна, не була певною щодо боєздатности в наступі і витривалости під час оборони. Перший раз, за весь час своїх бойових акцій на фронті, 3-я дивізія була змушена перейти від наступу до загального відступу.
Під натиском переважаючої червоної Вапнярської групи, ми, огризаючись, відходимо й віддаємо ворогові попередньо здобуті нами терени. На лінії села Гарячківка, ворог розбиває 9-у Залізничну дивізію, розгромлює один курінь 11-ої Галицької бригади, відкидає 9-ий Стрілецький полк і тим самим змушує до відступу 7-й Синій полк. На цей раз, найбільші втрати випали на долю 9-го Стрілецького полку: забито командира куреня й усіх командирів сотень.
Ми залишаємо Гарячківку й відступаємо до Крижополя. Червона група невпинно атакує з новою силою й захоплює Крижопіль. На станції Вапнярка приготовляються до евакуації… Під кінець серпня, ситуація в районі Вапнярського Залізничного вузла стає для нас аж надто загрозливою. Для нашої групи ще одним чорним днем більше: в оборонному бою за саму станцію Вапнярка, 8-й Чорноморський полк і знову 11-а Галицька бригада, понесли тяжкі втрати на лівому крилі нашого фронту. Два наші бронепотяги ушкоджено. Сталося це в днях 29-ого і 30-ого серпня 1919-ого р. Здавалося, що воєнне щастя перейшло на бік ворога… Але, як відомо, щастя є змінне й особливо на полі бою.
Штаб Дієвої Армії упритомнює собі, що ослаблена група полк. Удовиченка не в стані сама, власними силами, переможно протиставитися атакам ворога. В наслідок цього, він рішає знищити червону Вапнярську групу допоміжними акціями Волинської групи (дві дивізії) і групи отамана Ю. Тютюника (рівнож дві дивізії). Волинська група мала заатакувати праве крило і тил ворожої групи, а група от. Тютюника — забезпечити ліве крило групи полк. Удовиченка. З цією метою, Волинська група вирушила з району Тульчина до Жабокрич і звідтіля повела наступ одною дивізією на станцію Рудниця, а другою — на ст. Кодима. Водночас, група от. Тютюника вирушила з м. Умань й и. Тальне в напрямку на Голованівськ.
Заатаковані спільними силами груп Удовиченка і Волинської з фронту, правого крила й тилу ворожої Вапнярської групи, червоні спішно залишають Крижопіль і намагаються дістатися до Бірзули, але це вдається лише деяким частинам 47-ої сов. дивізії. Решта ворожої Вапнярської групи, мавши відрізаний шлях відступу на південь, є в ростечі в лісах, у напрямку на північ. До наших рук дісталося багато полонених червоноармійців; крім того, ми зміцнили себе здобутими гарматами, кулеметами, амуніцією, обозами й різним майном.
На полудні, в районі Одеси, скупчує свої сили новий ворог України — вже не червона, а біла Москва.
Розділ ХХІІІ
Загальна ситуація на нашому південному фронті. Зустрічні бої групи от. Ю. Тютюника. Поповнення 3-ої Залізної дивізії. Новий командир 8-го Чорноморського полку. Зміцнення групи полк. Удовиченка й її нове завдання. Рух Волинської групи. З'єднана 14 сов. армія проривається на північ і приєднується до 12-ої сов. армії. Спокій на фронті Одеського напрямку. Напередодні війни з Добровольчою армією ген. Денікіна
58 сов. дивізія, вирушивши з Вознесенська, скеровує свої головні сили на Голованівськ — Христинівку, з метою прорватися на північ. Для забезпечення свого правого крила, на випадок зближення передових частин армії Денікіна, менший її відділ просовується на Покотило.
Після невдалої спроби прорвати наш фронт Вапнярського напрямку, командування 14-ої сов. армії наказує частинам своєї, розбитої нами, Вапнярської групи, відступати в тому ж напрямку, щоб з'єднатися й прорватися спільними силами всієї своєї армії. Тому саме, частини 47-ої сов. дивізії, що не спромоглися відступити до Бірзули, залишили залізницю Вапнярка — Одеса й рушили форсовним маршем у напрямі на Бершадь — Соболівку — Теплик — Христинівку, на з'єднання з 58-ою сов. дивізією. У тому самому напрямку й з тою самою метою, простували лісами рештки червоної Вапнярської групи, на чолі з недобитками 45-ої сов. дивізії.
30-го серпня, передові частини групи от. Ю. Тютюника, що прикривали праве крило групи полк. Удовиченка зіткнулися з авангардними частинами 58-ї сов. дивізії в районі Голованівська. Зав'язалися завзяті зустрічні бої, які перешкодили червоним скористати, під час відступу, з залізниці Христинівка — Козятин. Перемога виявилася на боці 58-ої сов. дивізії, що й змусило слабшу групу Тютюника відступити до Христинівки й там зупинитися.
