Дійшли чутки, що на окупованій Добровольчою армією українській території провадиться гостра русифікація й жорстока розправа з 'сепаратистами': денікінці палять села й грабують селян; серед тамошнього українського населення посилюються антидєнікінські ферменти, а на тилах Добровольчої армії збільшується повстанський рух. Такі чутки, що їх джерелом були оповідання біженців із окупованої добровольцями української території, викликали в запіллі армії УНР демонстрації за війну з біломосковським наїзником.
Спіткавшнсь із ворожим відрухом українського населення, ген. Денікін намагався викликати розбрат у нашій армії і для того видав відозву до галичан, ніби від карпаторусів, що починалася: 'Дорогі братья галичане!'. Ось деякі витяги з тієї відозви:
'В родную Галичину Вам вернуться не можна, в Росії удержатися трудно, бо против заманівших Вас на братоубійственную войну петлюровців ідуть великіи війська, перед которими ніякая сила не устоїть і которіи зметут іх так що і слєд за ними загине'.
'С того тяжкого положенія другого вихода нема, як шукати помочи у наших братей в недродженой Росіи в лице Добровольческой Армій. Добровольческая армія ставит себе задачу собрати всє русскіи земли в одно и тим самим найстаршіи русскіи землі Галичину, Буковину и Угорскую Русь', 'Одже ж и ви не упускайте случайности, бо больше підходящого момснта для нашего освобождения от чужого ярма в исторіи не буде.
Ударив послєдній час! Не дайте пропасти родной землице и не покидайте єя в тяжкой годинє.
Кидайте Ваших неудачних предводителей и нємецку команду та переходитє в ряди Добровольческой Армій, где Вас с откритими руками встрєтят Ваші Братья в Карпаторуском отрядє'.
(Олександер Доценко. 'Літопис Ураїнської Революції'. Том ІІ, книга 4, стор. 261–263).
Подано без виправлення — так як написано було в оригіналі.
21-ого вересня 1919-ого р., перехоплено наказ ген. Денікіна про відкриття бойових акцій проти армії Української Народньої Республіки. 24-ого вересня, того ж року, Директорією і Урядом УНР проголошено, офіційною спеціальною декларацією, війну білій Москві, на підставі якої Штаб Головного Отамана видав наказ армії УНР збройно боронити Україну від наступаючої армії Денікіна. Декларацію, що нею проголошено війну Денікінові, підписав рівнож Диктатор Західньої Народньої Республіки, д-р Є. Петрушевич, як Президент Української Національної Ради.
'Отже, Українська Армія знову мусіла битися на два фронти з могутніми ворогами. Перед нею була майже 40.000-на Добрармія та червона армія, в силі до 20.000 бійців, з необмеженим запасом людського і військового матеріалу. Сили були нерівні. Кожний вояк Української Армії, починаючи від козака до старшини, розумів обставини, в яких він мусить битися. Кожний розумів, що без зброї і без набоїв, голий і босий, з одною тільки непереможною ідеєю в серці — Незалежна Україна — він не зможе подолати ворога. Ні з політичного, ні зі стратегічного боку, ця війна не давала надії на перемогу, але честь молодої Української Армії диктувала: або вмерти, або перемогти.
З цим гаслом український вояк пішов у нерівний бій.
В жовтні 1919-ого року, на всьому фронті розпочалися бойові сутички з Добрармією. В цей час наступили зміни в складі командування Української Армії — на чолі армії став, замість отам. Василя Тютюника, генштабу ген. В. Сальський'.
(Ген. Олександер Удовиченко. 'Війна у війні за державність'. ст. 117).
Наказ про розпочин війни з Добровольчою армією дістався до 3-ої дивізії, коли вона була в районі м. Теплик. У той час авангардний відділ ген. Денікіна займав с. Росоша, у віддалі 5–6 кілометрів. Командирові 8 -ого Чорноморського полку, полк. М. Кратові, наказано тримати м. Теплик і назад не відступати. Вважаючи, що передумовою тримання Теплика б захоплення с. Росоші ще перед тим, як невеликий відділ добровольців, що його займав, зміцниться частиною головних сил, полк. Крат наказав одній сотні перевести зміцнену розвідку й вибити ворога з с. Росоші. Сотня блискуче виконала завдання: заскочивши денікінців, вона вибила їх із села й взяла в полон денікінського капітана з вояком. Полк. Крат мав рацію: мавши ворога в 5 кілометрах і не знавши його сил та замірів, не можна було тримати м. Теплик пасивним вичікуванням ворожого наступу. Це була перша збройна сутичка 3-ої дивізії з денікінцями.
Під час вересневих боїв 3-ої дивізії, ранено гідного заступника полк. Вишнівського, полк. Бориса Магеровського. Тимчасовим командиром 7-ого Синього полку став сот. Іван Запорожченко, другий помічник к-ра полку, а його заступником к-ир 1-го куреня, сот. С. Довгаль, що повернувся після видужання від поранення в бою під ст. Вапнярка.
Розділ XXXVI
Відвідини 3-ої Залізної дивізії Симоном Петлюрою. Промова Головного Отамана
9-ого жовтня 1919 р, напередодні наступу армії УНР проти Добровольчої армії ген. Денікіна, 3-тю дивізію несподівано відвідав Головний Отаман Симон Петлюра. Приїхав він до с. Четвертинівка, де тоді псребував 8 Чорноморський полк. Війшовши до штабу полку й привітавшись із командиром полку і старшинами, що були тоді в штабі, Головний Отаман наказав зібрати полк на вулиці села. Цитуємо, не все дослікво, спогад про ці відвідини б. к-ра Чорноморського полку, ген. М. Крата:
'Наказ негайно виконано. Команда 'Струнко! Вправо глянь!' Оркестра заграла Український гимн, а потім полковий марш, під час якого Головний Отаман пройшов перед фронтом полку. Наказавши всім скупчитися біля нього, Снмон Петлюра почав промовляти до Чорноморців. Говорив він, як батько до своїх дітей:
'Ось хлопці, досі ми маля надію, що вдасться якось порозумітися з 'білими', бож ми й вони маємо одного й того самого ворога — большевиків, але, мабуть, Господь відібрав у генерала Дснікіна розум, бо він із нами й говорити не хоче, а каже нам скласти зброю, розійтися по хатах і ждати на його мобілізаційні розпорядження… А з Лівобережжя приходять до нас люди, між ними й повстанці, і кажуть, щоб ми йшли визволяти їх від цих царських генералів, що знущаються над нашим народом і хочуть повернути все по старому, щоб ніякої України не було та щоб знову наші селяни працювали на панів. Отак хлопці, як не здобудемо, то вдома не будемо! Завтра підете в наступ. Придбайте нової козацької слави та дайте білим такого прочуханця, як давали червоним під Вапняркою. Недаремно ж я дав вам назву 'Залізних'.
Я бачив по обличчях козаків, як вони відразу віджили після промови улюбленого Головного Отамана. Вони раділи, що нарешті скінчилося те безнадійне вичікування на домовлення й нарешті дійде до зустрічі в бою з новим ненависним ворогом України.
Полк знову розійшовся по квартирах, після від'їзду Головного Отамана, але не встиг я був ще повернутися до штабу полку, як мене викликано до штабу дивізії. Там, на гарній луці, прекрасного соняшного осіннього дня, довелося мені вперше почути довшу промову Головного Отамана. На тій поляні були вже зібрані командир дивізії, із своїм штабом і командири полків. Головний Отаман дозволив закурити і сам теж скрутив цигарку. А тоді, поволі й стиха, почав говорити. Була це незабутня промова, що в ній накреслено надзвичайно складну нашу ситуацію — політичну й воєнну. Головний Отаман зробив це без прикрас, нічого не приховуючи.
Він сказав, що наш народ, який і досі ще не набув національної свідомости, починає розуміти, що москалі всіх кольорів несуть йому лихо. На Лівобережжі вибухають повстання проти Денікіна, а на півдні повстанці Григорієва, які ще так недавно (впочатку 1919-ого року) виступали проти нас, пізнали большевиків і прийшли до нас, під командою помічника Григорієва — отамана Юрка Тютюника. З тих повстанців створено Київську групу, в складі двох дивізій — 5-ої та 12-ої. Їх названо 'Селянськими' дивізіями. В часі, коли народ пробуджується й починає розуміти нас і наші прагнення, ми мусимо бути дуже обережні, щоб чимсь не зразитн народних мас. Протибольшевицький союз наш із Денікіном сильно скомпромітував би нас в очах цих мас. Але війна проти Денікіна була б на користь тільки большевиків. Боротьба проти Денікіна ускладнила б теж нашу політичну ситуацію, бо за Денікіним стоїть Антанта. Диктатор і уряд Галичини теж були за порозуміння з Денікіном. Тому ми висилали до Денікіна різні делегації з метою порозуміння з ним. У цьому ж напрямку працювали наші дипломатичні місії за кордоном. Усі ці заходи не дали позитивних наслідків. Ми мусимо боротися проти ворога, який мілітарно й політично значно нас перевищує. Однак ми знаємо, що Добрармія проіснує недовго, бо в ній нема ладу й вона не витримає війни проти червоних, проти нас і проти наших повстанців. Треба нам витримати й ми переможемо. Мусимо битися, бо іншого виходу не маємо. Тепер
