Того, чого бракувало Січовим Стрільцям, — амуніції, взуття й теплого одягу — бракувало й у всіх частинах нашої армії. Те саме й щодо тифу. Ця жахлива хвороба косила не тільки Січових Стрільців. Вона почала шаліти у всіх без винятку формаціях армії УНР, а жертви її смертоносного жнива все збільшувалися. У таких обставинах протинаступ був не на часі.
Більше відповідним було б відірватися від ворога головними силами, щоб, у міру можливости, привести армію до більшої боєздатности, а війну провадити невеликими аріерґардними частинами, що маскували б відірвання головних сил. Мали б це бути кінні відділи, здібні надати війні партизанський характер. У той спосіб, ми зберегли б головні сили армії і виграли б на часі. Поразка за поразкою денікінців на їхньому протибольшецькому фронті змусила б їх до відступу і з протиукраїнського фронту, що в швидкому часі дійсно й сталося.
Але наказ був наказом і його треба було виконувати. Під. бадьорена першим успіхом, 3-я дивізія шикувалася до дальшого наступу в напрямках на м. Бершадь і с. с. Баланівка й Войтівка.
Розділ ХХХVІІІ
Бій 7-го Синього полку за с. Войтівка
У початку жовтня 1919-го року, коли 7-ий Синій полк перебував ще в м. Зятківці, до полку повернув, після вилікування від поранення в шпиталі, заступник к-ра полку, полк. Борис Магеровський і обняв команду над полком. К-ир полку. полк. О.Вишнівськнй, все ще лікував свою тяжку рану в шпиталі ім. Пирогова, в м. Винниця.
Після захоплення 9-им полком Ободівки й 7-им Верхівки, денікінці відступнлн в напрямках на Бершадь, Баланівку й Войтівку. 7-й Снній полк дістав наказ наступати на с. Войтівка. До фронтового настану вирушив перший курінь, під командою к-ра куреня, сот. С. Довгаля; решта полку, з батерією наступала обхідним маневром, щоб заатакувати ворога з флангу, або і з тилу.
Село Войтівка розкинулося в глибокій і широкій балці. Перед селом, з боку наступу Синіх, стелилося рівне і чисте поле, а перед полем був ліс. З протилежного боку села, вихідна дорога йшла крутим підйомом на гору, що виглядала як не дуже високий горб.
У авангарді 1-го куреня йшла 2-га сотня, на чолі з сот. Біланчуком, на віддалі одного кілометра від решти куреня. Коли сотня наближалася до Войтівки, із села. назустріч їй, вийшла колона денікінців. Очевидно, була це рівнож авангардна сотня. Обидві колони розгорнулися в лави. Зав'язався зустрічний бій. Заграли два легких кулемети, що їх мала 2-га сотня. Збоку денікінців — лише рушничний огонь.
З початком бою, решта першого куреня наблизилася до лави 2-ої сотні на яких 400 метрів і розгорнулася, готова підтримати 2-у сотню. Після короткого бою, денікінська лава повернула й зникла в селі. Настала тиша. Ворог не давав про себе знати. Висланий від 2-ої сотні дозір доніс, що Войтівка вільна від ворога. Схилястою дорогою 2-а сотня ввійшла до села. Помилкою к-ра 2-ої сотні було те, що він не дав був наказу дозорові перевірити місцевість за селом. Насліки цієї помилки були для сотні трагічні.
Одержавши повідомлення к-ра 2-ої сотні, що Войтівка вільна від ворога, обережний сот. Довгаль не увійшов услід за аванґардного сотнею до села. Залишивши решту куреня на полі, він дав наказ сот. Біланчукові упевнитися, що денікіиців нема рівнож і за селом, за тим горбам, що ним можна було легко маскуватися. Обережність к-ра куреня була цілком на місці. Не встиг іще його наказ дійти до сот. Біланчука, як власне із-за того горба денікінці раптом розпочали інтенсивний гарматний огонь. Обстрілювали поле, що на ньому була решта куреня. Негайно збільшивши дистанцію поміж бійцями в лавах куреня, сот. Довгаль спішно відступив на південь, край лісу, до довгої канави й зайняв там позицію. Ворог не встиг пристрілятися й тому сотні дійшли до канави без втрат.
Ще якийсь час денікіиці обстрілювали поле, а потім перенесли гарматний огонь на край лісу, але тим сотням, що були І канаві, обстріл ппсодж не приніс.
Через село, що в ньому була 2-га сотня, пролітали з галасом, потрясаючи повітря, гарматні стрільна. Водночас, понад хатами села й головами козаків 2-ої сотні, то вилизавивали, то роями джмелів дзижчали кулеметні кулі. Сот. Біланчука цей 'концерт', як видно, вивів із нервової рівноваги. У такій ситуації він не чув себе в селі певним і рішив приєднатися до решти куреня. Це була його друга помилка, фатальна не тільки для сотні, але й для нього самого.
За наказом к-ра, 2-а сотня вийшла із села розгорненою лавою й почала відходити в напрямку на ліс. Сот. Білаичукові не вільно було відступати відкритим полем, бо на його тлі, лава була для ворога доброю ціллю. У селі 2-а сотня мала захист від обстрілу й забезпечений свій тил рештою куреня. Якби та сотня зачекала ще бодай пів години і з села не вийшла, то не дійшло б до катастрофи.
Зауваживши на чистому полі лаву відступаючої 2-ої сотні, денікінці негайно перенесли гарматний вогонь на ту сотню. Один переліт, другий недоліт, а трете стрільно в саму середину лави. Поле вкрилося мертвими й раненими, закривавилося… Заметушилися козаки. Одні, що й духу несуться вперед, а другі лягають трупом, або корчаться на землі в калюжі крови… Між останніми був і к-ир сотні, сот. Біланчук. Обидві ноги його перебиті стрільном. Поблизу санітарів не було.
Сот. Довгаль, взявши трьох козаків, спішить, під ворожим обстрілом, короткими перебіжками й пересуненням на череві, до ранених. Перебиті ноги сот. Біланчука лежать нерухомо, а вище колін тремтять- рухаються від страшенного болю. Ввесь одяг нещасливого вояка-патріота, що життя своє присвятив боротьбі державність України, налитий кров'ю. Обидві ноги покаліченого сотника ампутовано в шпиталі й хутко після того сотник Біланчук помер.
Стрілянина дснікіїщів продовжувалася, але їхня піхота до протинаступу не квапилася. Нарешті сталося те, на що так чекав увесь перший курінь: в запіллі ворога почулася гарматна й кулеметна стрілянина. Це полк. Магеровський зненацька для денікінців заатакував рештою Синього полку їхню позицію за горбом. Ворожий огонь відразу припинився й денікінці розпочали відступ.
Перший курінь дістав наказ дійти форсовним маршем до хутора Попове, зайняти його й, перетявши денікінській частині шлях відвороту, знищити її. Виявилося, що хутора, що був на мапі, не було на ґрунті. Замість нього було т. зв. урочище тієї самої назви. Це урочище уявляло собою терен окопаний рівчаками і зарослий чагарником. Жадної будівлі там уже не було, але залишилася ще решта колишнього саду. Місцевість добре надавалася на засідку. Решта полку пішла іншою дорогою, з тією ж самою метою, бо денікінці могли відходити лише по одній з двох доріг.
Перший курінь, швидко, як тільки міг, обсадив урочище Попове. Замаскувавшись чагарником і садом, зайняв таку позицію, щоб було легко оточити відступаючого ворога. Кулемети, готові до стрілу, скеровано на дорогу. Чекаючи на 'дорогих гостей', сот. Довгаля все свердлила думка: 'прийдуть чи не прийдуть? А може втечуть іншою дорогою?' Але доля таки судила 1-му куреневі зреванжуватися за вбитих, поранених і покалічених вояків 2-ої сотні.
Вже сутеніло, коли з роздоріжжя, біля самого урочища, почувся рух хурманок і пирхання коней. Ефект засідки був повний: взято до полону кілька сотень денікінських старшин, що тікали з Войтівки. Їх було більше ніж козаків у 1-му курені… Всі вони були дуже добре одягнені: мали світло-сірі й зеленкуваті френчі, штани й шинелі та нові похідні черевики. На розсвіті всіх полонених відправлено, під конвоєм, у запілля, а курінь вирушив на з'єднання з рештою полку.
Розділ XXXIX
Бій 8 Чорноморського полку за с. Баланівка. Зміна фронту
Вранці 12-го жовтня 1919 року, 3-я дивізія продовжувала протинаступ. 7 Синій полк вирушив у напрямку на с. Войтівка, 9 Стрілецький — на м. Бершадь, а 8 Чорноморський полк, залишаючись у резерві дивізії, мав іти походним порядком у напрямі на с. Демидів. При кожному полку була батерія. Незабаром до Чорноморців донеслася гарматна канонада й рушнична та кулеметна стрілянина. З високої гори штабу Чорноморського полку було виразно видно типовий зустрічний бій поміж Синім полком і денікінцями. Прибувший до полку к-ир дивізії, полк. Удовиченко, наказав полкові бути в повній бойовій готовості, а батерії
