С и л а.
Свiтськi книги, безсумнiвно, наповненi великою користю та красою. Коли б вони спитали Бiблiю: чому перед нею вони й дещицi тi слави не мають i нащо їй створюють вiвтарi та храми, 'Сама не вiдаю,— вiдповiла б вона. — Я складена з тих-таки слiв i речень, що й ви, i навiть ще з гiрших та варварських. Але в безсмаковитих моїх водах, як у дзеркалi, чудово сяє невидиме, проте свiтле око Боже, без якого ваша користь порожня, а краса мертва'.
Звичайно, цим-от деревом життя усолоджуеться несмачних речей його гiркота, коли вибуяла вода його перетворюється у вино, що звеселяє серце людинi. Це про неї каже Соломон таке: 'Звеличилась ти над усiма. Брехливої догоди i суєтної доброти жiночої немає в тобi'. Поглянь на закінчення притч[21]. Бог у Бiблiї зчаста позначений роком, погодою, благоденством, наприклад: 'Лiто Боже приємне...', 'Цей нинiшнiй час погожий...' Прочитай початок Соломонових приповiсток про час[22]. Час — римське tempus, вiн означае не лише рух у небесних колах, але й мiру руху, що зветься у стародавнiх грекiв <...> . Це слово означає те ж таки, що й такт, а це вiд грецького слова (<...> — розкладаю) походить. Та й у нинiшнiх музикантiв мiра в русi спiву зветься темпо. Отже, темпо в руховi планет, годинникiв i музичного спiву є те ж саме, що й у фарбах малюнок. Тепер видно, що значить <...> i tempus. Мудро каже прислiв'я: 'В полi пшениця роком родиться...' Мудро й у римлян казали:
Annus producit, non agerа. Малюнок i темпо є невидимiсть. І хай завершиться наша байка. Арiстотелевими словами про музику:
<...>б.
Хто це розжує, той знає, що значить ритм. Ця думка в Росїї[23] у багатьох на вустах, але не в багатьох на умi.
а Рік виробляє, не поле (латин.)
б У ритмі нам дає насолоду знання і порядок (гр.)
Байка 23. Собака і Вовк
У Тiтира[24], пастуха, жили Левкон та Фирiдам, два пси, у великiй дружбi. Вони прославились i серед диких i серед домашнiх звiрiв. Вовк од заздростi на їхню сдаву вишукав момент i став набиватися до них у друзi.
— Прошу мене любити та жалувати, панове мої,— сказав Вовк iз придворною чемнiстю. — Ви мене надзвичайно ущасливите, коли дозволите менi, на вашу ласку, бути третiм вашим товаришем, що вважатиму собi за велику честь.
Потiм понарозказував їм про славетних i багатих своїх предкiв, про моднi науки, в яких стараннями батькiв був вихований.
— Коли ж, — додав Вовк, — станом та науками хвалитись у розумних сердець вважається за дурноту, то можу ще краще сказати, аби ви мене полюбили. Я зовсім цiлком схожий на вас обох, а голосом i шерстиною — на пана Фирiдама. Є стародавня приказка: Simile ducit deus ad simileа. В одному лише не криюсь — маю лисячий хвiст, а погляд — вовчий“[25].
Левкон вiдповiв Вовковi, що хоч Тiтир на них зовсiм не схожий, але є їхнiм третiм товаришем i що вiн без Фирiдама нiчого не починає й не вирiшує.
Тодi Фирiдам сказав таке:
— Голосом та шерстиною ти справдi на нас схожий, але серце твоє стоїть далеко. Ми стережемо вiвцi, задоволенi вовною й молоком, а ви шкуру дерете i їсте їх замiсть хлiба. Найбiльше ж не подобається нам свiчадо душi твоєї — хитрий погляд твiй, що косо зирить на баранця, який ходить ген недалеко вiд тебе.
С и л а.
I походження, i багатство, i чин, i спорiдненiсть, i тiлесне обдарування, i науки безсильнi ствердити дружбу. Але серця; в думках узгодженi, й однакова чеснiсть людинолюбної душi, що живе у двох, а то й у трьох тiлах, — ось справдешня любов та єднiсть, про що погляньте на главу 4, вiрш 32 у Дiях[26] i про що Павло каже: 'Нема юдея, нi грека...', 'Бо всi ви один у Христi Iсусi...' (До галатiв, 111, 28)
а Бог веде подібне до подібного (лат.)
Байка 24. Кріт і Лінкс [27]
За казками, звiр Лiнкс має настiльки гострий зiр, що проглядає землю на кiлька аршинiв. Забачив вiн якось у землi Крота i почав насмiхатися над його слiпотою:
— Коли б ти, мiзерна тваринко, мав би мой прозiрливостi хоч на соту частку, то мiг би проникнути навiть крiзь центр землi. А натомiсть усе вимацуєш, слiпий, як нiч без мiсяця.
— Будь ласка, не вельми хвались, — вiдповiв Крiт.— Зiр твiй гострий, зате розум — зовсiм слiпий. Ти маєш те, чого позбавлений я, а я — чого немає в тебе. Коли хвалишся своїм гострим зором, не забувай про мiй не менш гострий слух. Можливо, i я давно мав би вже очi, коли б були вони менi потрiбнi. Вiковiчна правда блаженної натури нiколи не образить. Вона, рiвняючи всi нерiвностi, гостротою слуху замiстила менi силу очей.
С и л а.
Недоумство у багатствi пишається i лається, а в бiдностi осiдає i впадає у вiдчай. В обох долях воно нещасне. Там бiситься, як у вар'ятськiй гарячцi, а тут з нiг валиться, мов стерво. Ця болячка тому зроджується, що не навчаються царствовi Божому i правдi його, а гадають, що все на свiтi визначає талан, як у беззаконнiм володiннi. Але розпошир, бiдна тваринко, зiр твiй — побачиш, що все робиться за точною правдою та рiвнiстю, i цим заспокоїшся. Коли є в багатствi те, чого немає у злиднях, задумайся — i знайдеш у злиднях те, чого нема у статках. Де земля менше родить плодiв, нагородою там — свiжiше повiтря. Де менше клюкви й чорниць, там менше скорбутної хвороби; менше лiкарiв — менше хворих; менше золота — менше потреб; менше ремесел — менше розтратникiв; менше наук — менше дурнiв; менше прав — менше беззаконня; менше зброї — менше воєн; менше кухарiв — менше зiпсованого смаку; менше честi — менше страху; менше солодощiв — менше суму; менше слави — менше неслави; менше друзiв — менше ворогiв; менше здоров'я — менше пристрастей. Столiття i столiття, країна й країна, народ i народ, мiсто й село, юнiсть i старiсть, хворiсть i здоров'я, смерть i життя, нiч i день, зима й лiто — кожен стан, стать i вiк, i всяке твариння має власнi свої вигоди. Але слiпа дурнота i слiпа невiра цього не розумiють, одне лише зло в усьому бачать — вони подiбнi до цирульничих п'явок, котрi висмоктують погану кров. Для цього столiття над столiттям пiдносять, народ вище народу, невдоволенi нi станом своїм, нi країною, нi вiком, нi призначенiстю, нi участю, нi хворобою, нi здоров'ям, нi смертю, нi життям, нi старiстю, нi юнiстю, нi лiтом, нi зимою, нi нiччю, нi днем, i при щастi пiдносяться до неба, а при невдачi падають у прiрву вiдчаю, позбавленi як свiтла i духу вiри, так i солодкого миру та рiвноваги i спалюються у полум'ї власної печалi, аби збулось у тiм: 'А невiруючий все осуджений є'. Все ж є благе, окрiм зневiри в царство Боже i його правди, окрiм хвороб душевних i мук вiд незадоволеного ремства — це одне зло. Нещастям i сатанинська гордiсть, що виявляється у прагненнi сiсти на престолi вишнього. Ось де центр пекла i отець пристрастей. 'I не дасть йов безумства Боговi'. 'Благословлю Господа у всякий час'. Ось де iстинне свiтло i пiзнання Божого. Тому i священики звуться серцями, що сидять серед невiри, Божим свiтлом осяваючи. 'Ви є свiтло свiту'. 'Якi краснi ноги тих, що благовiстять мир...' 'Святи їх у iстину свою”.
Байка 25. Лев та Мавпи
