Лев спить горiлиць, а сплячий вельми схожий на мертвого. Юрба всiляких Мавп, вважаючи його за мертвого, наблизились до нього, почали стрибати i лаятись, забувши страх i повагу до свого царя. А коли настав час збудитися зi сну, зворухнувся Лев. Тодi Мавпи, прийшовши до нього одним шляхом, седмицею дорiг розсипалися. Старша iз них, отямившись, сказала:
— І предки нашi ненавидiли Лева, але Лев i нинi Лев i навiк-вiки.
С и л а.
Лев — це образ Бiблi, проти якої повстають i лаються поганськi мудрецi. Вони гадають, що вона мертва i свiдчить про стихiйну мертвоту, не враховуючи, що в тлiнних її образах криється вiчне життя i що все те встає і пiдноситься до такого. 'Бог наш на небi i на землi...' I, не тямлячи, що вихiд її — то вихiд життя, лаються, чуючи таке:
'Згори мудрствуйте... Не тут”а.
А як тiльки блиснуло свiтло повстання її, тодi переходить на них:
'Розженуться вороги її...' Ось чому Василiй Великий[29] каже про Євангелiє, що воно — воскресiння мертвих.
Іуда, син Яков[30], замiсть Лева образом невидимого царя i Бога лежить, а тому й написано: 'Лiг спочити, яко лев. Хто пiдiйме його?' Лежить левиця й цариця наша, чиста дiва — Бiблiя i про її життя та воскресiння наше повiдає Христос: 'Бо не вмерло дiвча, але спить...'[31]
Блажен, хто не заплющується перед сяйвом її! Цей хай i спiває з Давидом: 'Ти вподобав собi свою землю'[32], 'Якщо краснi будинки твої, Якове...”[33]
Описувачi звiрiв кажуть, що лев, народившись, лежить мертвий, доки жахливим риком не збудить його батько, а це робить вiн на третiй день. Чи ж можна знайти чудовiший образ для божественної книги?
а Це Хамове плем'я сміється з наготи батьківської[28] (прим. Г. Сковороди)
Байка 26. Щука і Рак
Щука, винюхавши солодку поживу, жадiбно її проковтнула. Та раптом вiдчула, що в ласощi заховано гачка, який уже застряг у її нутрi. Рак це здаля побачив i на ранок, стрiвши Щуку, запитав:
— Чого це ви, панi, сумнi? Де подiлася ваша бадьорiсть?
— Не вiдаю, брате, щось вельми сумно. Гадаю для веселощiв попливти з Кременчука[34] в Дунай. Набридло вже менi Днiпро.
— А я знаю джерело вашого суму, — вiдказав Рак. — Ви ковтнули гачка. Вiдтепер вам не допоможе анi швидкий Дунай, нi плодоносний Нiл, нi веселовидний Меандр[35], нi золотi крильця.
С и л а.
Рак достеменну правду мовить. Без Бога i за морем погано, а мудрому чоловiковi весь свiт — рiдний край, скрiзь йому й завжди добре. Бо добро вiн не збирає з мiсць, а носить його в собi. Воно йому як сонце у всi часи i як скарб у всiх країнах. Не мiсце його, а вiн оживлює мiсце, не вигнанець, а подорожнiй i не вiтчизну кидає, а лише змiнює її; куди прийшов — тiєї землi й син, бо несе в собi народне право, про яке казав Павло: 'Закон духовний'[36].
Страх Божий — джерело мудростi, i веселощiв, i довговiчностi, а зневiра — солодка їжа, що ховає в собi гiрку отруту. Важко помiтити цю отруту. Важко увiйти у беззаконня. 'Грiхопадiння хто зрозумiє?' Той, хто пiзнав суть страху Божого. Корiнь його гiркий, але плоди солодкi. А беззаконня є гачок, захований у ласощi, який ранить душу.
Марнославство веде тебе до грiха? Воно той ласощ, що приховує гачка. Плотська рознiженiсть тебе полонила? Проковтнув ти гачка. За срiблом, може, погнався i впав у неправду? Заполонений ти вудкою. Заздрiсть, чи помста, чи гнiв, чи вiдчай зав'язли у твоїй душi? Проковтнув ти гачка, про який сказав Павло: 'Жало ж смертi — грiх'[37]. Безбожжя ввiйшло в твоє серце? Проковтнув ти гачка, про якого сказав Ісая[38]: 'Для безбожних спокою нема', 'Мовить безумний у своїм серцi: немає Бога...' Ворожнеча з Богом, може, вселилась у тебе? Пожер ти гачка, про якого оповiв Мойсей[39] ': 'Проклятий ти в мiстi, проклятий ти в полi...' Мучить душу твою жах плотської смертi? Загруз у нiй гачок, за який мовить Ісая: 'Беззаконнi схвилюються i вспокоїтися не зможуть'[40]. Грiх, отже, — жити за законом плотських пут i пристрастей наших, котрi воюють проти закону розуму нашого. Такий де сховається? Яке мiсце звеселить його? Який пожиток схвилює серце його? В душi своїй, i в серцi своїм, i завжди носить вiн лихо. Поглянь i послухай нещасного раба! 'Ще хотiти менi належить, а робити — нi!'
Ось i правдешнiй полон! 'Всякий грiшник є раб свого грiха!”
Байка 27. Бджола та Шершень
— Скажи менi, Бджоло, чого ти така дурна? Знаєш, що плоди твой працi не так тобi, як людям кориснй тобi навiть часто шкодять, приносячи замiсть винагороди смерть, одначє не перестаєш у дурнотi своїй тягати мед. Багато у вас голiв, але всi безмозкi. Очевидно, ви до нестями закоханi в мед.
— Ти поважний дурень, пане раднику, — вiдповiла Бджола. — Медом любить поласувати i Ведмiдь, а Шершень теж хитро його достає. I ми могли б по-злодiйському здобувати, як часом наша братiя й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрiвнянно бiльшу радiсть дає збирати мед, анiж його споживати. До цього ми народженi й будемо такi, доки не помремо. Без того жити, навiть купаючись у медовi, для нас люта смерть.
С и л а.
Шершень — це образ людей, котрi живуть крадiжкою чужого i народженi на те, щоб їсти, пити i таке iнше. А бджола — герб мудрого чоловiка, який у спорiдненiй працi трудиться. Багато Шершнiв без пуття кажуть: нащо цей, до прикладу, студент учився, коли це не дає багатства? Кажуть це, не уважаючи на слова Сираха: 'Веселе серце — життя для людини' — i не тямлячи, що спорiднена праця для нього найсолодший бенкет. Гляньте на життя блаженної натури й навчiться. Спитайте вашого мисливського пса: коли йому веселiше?
— Тодi, — вiдповiсть вам, — коли жену зайця.
— А коли заєць смачнiший?
— Тодi,— вiдповiдає мисливець,— коли поганяюсь за ним.
Погляньте на кота, що сидить перед вами. Коли вiн веселiший? Тодi, коли всю нiч бродить або сидить бiля нiрки, хоча, зловивши мишу, й не їсть її. Залий бджолу медом, чи не помре вона з туги в той час, коли може лiтати по квiтоносних луках. Що є болiснiше, нiж купатись у багатствi i смертельно мучитись iз того, що не маєш спорiдненої працi? Немає гiршої муки, як хворiти думками, а думками хворiєш, коли позбавлений спорiдненої працi. І немає нiчого радiснiшого, анiж жити за призначенням. Солодкi тодi труд тілесний, терпіння тiла i навiть смерть, бо душа, володарка людини, насолоджується спорiдненою собi працею. Треба чи так жити, а чи вмерти. Старий Катон[41] з чого мудрий i щасливий? Не з багатства, анi з чину, лише з того, що вiдповiдає своїй природi, як видно з Цицеронової книжечки 'Про старiсть'. Ця думка — премилосердна мати премудра проводирка. Ця преблага домобудiвниця неситому дарує багато, а мало дає тому, хто задоволений малим.
Але треба розiбратися, що то значить — жити за призначенням. Це не закон тваринних членiв i похотi нашої, але означає це блаженне єство, що зветься в богословiв трисонячне, котре всякiй живiй iстотi й призначення i вiдповiднiсть приписує. Про це єство сказав древнiй Епiкур таке: 'Вдячнiсть моя блаженнiй
