— Столовая исключается, наша спальня — тоже, остается рабочий кабинет отца и твоя комната, Игоречек! — перерахувала Тася.
— От свою кімнату я й пропоную виділити Катерині, — відповів Ігор.
— А как же ты? — розхвилювався неспокійний професор, притискаючи до грудей мопсеня.
— Тату, в мене є квартира, і я не збираюся повертатися під ваш дах, — нагадав Ігор.
— Как возмужал мальчик! — захитав головою професор.
Вони з Тасею ще б довго товкли воду в ступі, та втрутилося мопсеня. Нахабно надзюрило професору на коліна і побігло гризти усе, що втрапить ув око.
— Я согласна, — аж підскочила Тася.
Професор поспішно приєднався до дружини, і Крупка-молодший метнувся до дверей.
— За півгодини помічниця буде у вас!
— А откуда она взялась? У нее есть рекомендации? — вигукнув професор синові услід.
— Найкращі рекомендації, тату, — відказав Ігор. — Мої!
Жанночка знову здивувала Ігоря.
— Наша Катя переселяється? — запитала спокійно. — Ну що ж…
— Може… — завагався скоріше не Крупка-молодший, а його виразка. Дуже вже смачні сніданки з обідами готувала Катерина, та й вечері незгірші.
— Як знаєш, Ігорчику! — ще покірніше відповіла Жанночка.
— Ну, тоді… Я вже батькам пообіцяв.
Катерина зібралася за п'ять хвилин. Потім іще півгодини пішло на акцію милосердя: Жанночка раптом забажала віддячити дівчині за добре товариство та лагідну вдачу. Розкрила шафу й почала перебирати своє далеко не дешеве лахміття.
У результаті несподіваної ревізії величезний поліетиленовий пакет наповнився старими Жанноччиними кофтинами, сукнями, спідницями й іже з ними. Катерині аж дух забило: таке багатство летіло простісінько у пакет, а пакет — для неї.
— Яка ж ви добра, Жанночко! — ледь вимовила.
— Пусте. Мені воно вже не потрібно, — розкрила таємницю Жанночка.
Крупці-молодшому — метелики перед очима. Устиг помітити: скажено дорога спідниця від Armani теж опинилася в пакеті. «Я цього не переживу!» — завив подумки — точнісінько, як батько-професор.
— Сонечко, не хочеш піти з нами? — прохрипів від порогу, коли врешті збори закінчилися. — Ігорчику! Я купила книгу з кулінарії. Буду вивчати, — відкараскалася Жанночка. — Після Катиних сніданків я почуваюся неповноцінною! Треба надолужувати.
— На все вам добре, — попрощалася Катерина. — Хай ваша краса радує людям серця… Дуже дякую за подарунки.
Жанночка розсміялася.
— От село! Такого нагородила… Може, жіночими романами захоплюєшся?
— Одним…
— Прошу? — не зрозуміла Жанночка.
— Одним Романом… — відповіла Катерина і сумно всміхнулася. — Він — у серці…
Крупка сіпнув Катерину — ходімо! І пішли.
Жанночка двері зачинила, хитро посміхнулася й полізла шукати мобільний. За хвилину вже розмовляла.
Тася начепила на носа окуляри — усе розглядала Катерину. Професор розпочав допит.
— Откуда явилась? — Із Шанівки я…
— Почему тут?
— Так мама веліла… — І Катерина розповіла б усю правду, та Ігор утрутився:
— Я Катерину добре знаю. Як були в експедиції з Денисом, то зупинялися в її батьків. Дуже порядна і привітна родина.
Повесні Катя до села повернеться, а зиму у вас поживе. Допоможе, чим зможе. Так?
— Звичайно, поможу, — усміхнулася дівчина, і Крупка-молодший потяг її оглядати кімнату — аби тільки припинити розпити.
— У мене буде своя кімната? — зашарілася Катерина.
— Ну, не всю ж зиму тобі на кухні спати, — зітхнув Крупка-молодший і вкотре пожалів, що дав свою візитку не якомусь дядькові у степу, а оцій дитині, яка наївно приїхала із села до столиці.
— Який же ви добрий! — вихопилося в дівчини.
— Та досить уже, — махнув рукою Крупка-молодший і застеріг: — Ти моїм батькам нічого про свої проблеми не розповідай. Зайве. Старі люди, ще щось не так зрозуміють. Просто кажи, що навесні додому поїдеш. І все. І додав:
— Гляди ж, допомагай їм.
— Та ви що, сумніваєтеся?
— Ні, — відповів Крупка-молодший.
Мить покрутився і каже:
— Чуєш, Катерино… Жанночка помилково тобі одну свою спідницю поклала. Оце щойно телефонувала… Каже, якщо Катя віддасть…
— Та хіба б не віддала?..
Катерина вивалила одежину з пакету на ліжко. Крупка-молодший порився та знайшов спідницю від Armani.
— Візьму, якщо ти не проти…
— Будь ласочка…
Крупка-молодший вийшов із батьківської оселі, озирнувся.
Онде і баки для сміття. Підійшов. Роздер спідницю навпіл. Укинув у бак.
— Пастка… пастка… — шепотів…
А ноги все одно несли до Жанночки.
Перші два тижні Тася і Богдан Крупки обережно придивлялися: що за особу підкинув синочок? А що як вона крадійка? Чи просто нехлюйка?..
Катерина вставала вдосвіта, водила мопсика у парк під кущі. У професорській оселі перестало тхнути собачим лайном — і знову запахло розмовами про національну свідомість. Особливо під час обідів, які справно і смачно готувала дівчина.
— Тася, я удивлен бескрайно! — нечітко, з переповненим ротом починав професор. — Украинское село совершенно деградирует! Ты посмотри на Катерину! Ей бы в школе учиться, книги читать… В университет готовиться, чтоб вернуться в свое село… И нести…
— Что ты несешь, Богданчик? — не зовсім розуміла професорська дружина. — В Украине — демократия. Каждый выбирает тот путь, который… — Тасі дуже кортіло сказати «хочет», але вона була реалісткою, — который может. Девочка прекрасно готовит. Из нее получится хорошая повариха.
— А-а-а-а! Ты мечтаешь, чтоб моя Украина, моя родина… погибла! — кричав професор, проковтнувши котлету.
— Боже сохрани! — лякалася Тася професорської активності.
— А как иначе понять твои ужасающие заявления?! Село должно сеять и пахать! Повариха… Завтра все селяне станут поварами… Да?
— Ну? — обережно запитувала Тася.
— А что они будут готовить? А? Где продукты? Откуда? Из супермаркетов? Нет, дорогая моя! Село должно сидеть в… селе! Нечего им в городе делать! Дармоеды! Ты посмотри на нашу Катерину! Она же просто на всем готовом!
— Она нам помогает. И с мопсом твоим гуляет. И обеды готовит. И стирает. И гладит. И даже навела порядок в твоих архивах. Очень хорошая девочка…
— Девочка, девочка… Эта девочка — предательница! Она — яркий пример деградации и растления
